Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

"ПІД ЗНАКОМ ЗМІЦНЕННЯ РЕЖИМУ"


6.08.2007
Гринкевич О.Й.

Російська влада ініціювала і прагнула реалізувати широкомасштабну програму структурних реформ, до якої ввійшли податкова реформа, що мала позначитися на оподаткуванні підприємств, реформа у сфері несільськогосподарських земель, реформи державного та бюджетного секторів, пенсійна реформа. Найбільшого значення надавалося реформі природних монополій, включаючи монополії на газову галузь, електроенергетику, залізничний транспорт. Передбачено проведення й інших реформ, зокрема реформування судової системи, що також певним чином має вплинути на економіку.

У своєму новорічному зверненні В.Путін констатував головні досягнення 2001 року, в якому, на його думку, вдалося досягти "хоча і незначних, але видимих результатів. Рік 2001-й помітно відрізнявся від попередніх. Вдалося не просто зберегти тенденцію економічного зростання і, хай не на багато, але поліпшити життя людей. Вдалося довести, що непогані результати попереднього року не були випадковими і вони не є просто епізодом у житті Росії"2.

У квітневому цього року виступі В.Путіна перед Федеральними зборами тенденцію, що намітилася, було підтверджено. Причому президент наголосив: "За місце під економічним сонцем нам треба боротися самим". Примітною рисою цього послання був заклик російського лідера до економічної лібералізації, до дальшого зміцнення російської державності. Рецепт побудови сильної держави, заявив В.Путін, у підсумку дуже простий. Це - розумні політичні рішення плюс економічне зростання в країні.

Президент Росії підкреслив необхідність дебюрократизації економіки, боротьби з корупцією, розвитку малого бізнесу. Він окреслив також ієрархію зовнішньополітичних векторів Росії: на першому місці було названо СНД, потім Євросоюз, далі - США і НАТО. Зовнішню політику В.Путін розглядав у контексті підтримання світової стабільності, боротьби з тероризмом.

Про СНД у посланні 2002 року було сказано таке: "Це - реальний фактор стабільності на великій території світу, впливове об'єднання держав з широким колом завдань та інтересів, головний зовнішньополітичний пріоритет Росії". Про Україну у виступі російського президента не було сказано ні слова. Можливо, їй доведеться будувати свої відносини з іншими державами в тіні "троїстого" діалогу Москва-Вашингтон-Брюссель.

У новорічному зверненні В.Путіна привертають увагу його слова про те, що у 2001 році створено законодавчу базу для нових і серйозних кроків в економічній та соціальній політиці. Прийнято рішення, що мають вплинути на діловий клімат у країні на довгострокову перспективу.

Ще наприкінці 2001 року досить наочно виявилося, що головні політичні рішення в РФ з'являються у ході суперництва між чотирма основними групами впливу: "пітерської" команди - угруповання, що формується навколо президента В.Путіна; групи "сім'я", сформованої свого часу навколо Б.Єльцина; політичного угруповання, створеного навколо фінансової групи "Альфа"3 та угруповання А.Чубайса4. Але поки що немає підстав вважати, що команда В.Путіна повністю сформована і її вплив на події в країні є переважаючим.

У самій "пітерській" групі відбуваються перманентні сутички між її складовими - власне "пітерською" та "єльцинською". "Пітерська" складова команди президента дуже різнобарвна. У ній спільно діють і конкурують "однокурсники" президента (випускники юридичного факультету ЛДУ 1973 - 1975 років); колеги президента по ленінградському управлінню КДБ, які працювали з ним наприкінці 70-х - початку 80-х років; співробітники В.Путіна по першому (розвідувальному) Головному управлінню КДБ; колишні співробітники пітерської мерії періоду 1991 - 1996 років; особи, які знайомі з нинішнім главою держави по спільній діяльності у Петербурзі, але не працювали з ним разом в одних і тих самих установах. При цьому питома вага "однокурсників" та "розвідників" помітно менша, ніж інших5.

На початку 2001 року, а чимдалі, тим помітнішою ставала пропрезидентська більшість у Державній Думі РФ. Саме минулого року вдалося провести через нижню палату законодавчі акти про землю, реформування пенсійного забезпечення, новий кодекс законів про працю та ряд інших. Нині практично відпрацьований механізм попереднього, позапарламентського, узгодження (на зустрічах президента з керівниками парламентських фракцій у Кремлі) законодавчих актів, які потім виносяться на голосування у нижній палаті парламенту. За 2001 рік системна парламентська опозиція, очолювана лідером КПРФ Г.Зюгановим, втратила останні важелі свого впливу на процес прийняття рішень і не має навіть такого пакета голосів, що давав змогу хоча б блокувати діяльність Держдуми. Квітневий 2002 року "переворот" у Держдумі був зовсім не випадковим. Праві у російському парламенті захотіли і юридично (кадрово) оформити ті зміни, що давно вже фактично відбулися.

У Раді Федерації протягом усього минулого року відбувався поступовий процес витіснення губернаторів та керівників республік і заміни їх призначеними представниками виконавчої влади регіонів. Значно нижча політична вага нових членів Ради Федерації, постійний характер їх представницької діяльності, матеріальна та побутова прив'язаність до московських умов поступово перетворювали цей орган на такий, що надійно керується президентською адміністрацією та забезпечує безпроблемне ухвалення в парламенті потрібних владі законодавчих актів. Цей процес був остаточно закріплений актом заміни наприкінці 2001 року голови Ради Федерації. Найвпливовішого російського губернатора Є.Строєва замінив малопомітний функціонер законодавчого зібрання із Санкт-Петербурга С.Миронов6. Щоправда, деякою поступкою з боку центральної влади став дозвіл ряду регіональних лідерів обиратися на посади голів суб'єктів федерації на третій термін.

Не набули завершеності та якої-небудь конкретної визначеності заявлені ще у 2000 році наміри побудови жорсткої вертикалі влади та докорінного реформування федеративних відносин. Хоча в цілому тенденцію до "розповзання державності" (В.Путін) було подолано, але досить велика частина призначених представників президента у семи федеральних округах, як засвідчила практика 2001 року, не змогла опанувати ситуацію у своїх вельми великих за територією утвореннях7.

Реальна влада залишилася у голів суб'єктів Федерації. Вони хоча і втратили свою політичну вагу на федеральному рівні, але значною мірою не дали можливості президентським представникам визначати перебіг подій у регіонах. Роль, значення та характер завдань, що вирішувалися головами федеральних округів протягом року, слабшали, а сама їх діяльність набувала дедалі меншого розголосу. Дехто із спостерігачів попереджав про небезпеку існування федеральних округів з точки зору можливості розвалу країни саме по межах цих утворень. Бо вже нині "федеральні округи - це означені сфери впливу іноземних держав й зручні рамки для поділу Росії. Так, на Далекий Схід великий вплив мають країни Азіатсько-тихоокеанського регіону, тут панує японська ієна; Північно-Західний округ тяжіє до Скандинавії, шукає там спонсорів й інвесторів, поважає фінську марку; Південний округ через "човникову" торгівлю і трудові міграції пов'язаний зі Східним Середземномор'ям, в якому економічно домінує Туреччина та проживають нащадки вигнанців з Кавказу; Приволзький округ є приймачем і фільтром для мігрантів з Центральної Азії, які прямують через Москву до Західної Європи. Багато які з округів могли б існувати як самостійні держави, а для Уральського округу, що має високий рівень розвитку, "решта Росії може стати тягарем і завадою" / Родоман Гипноз старых понятий. Отечественный федерализм: что дальше?// "Независимая газета". - 2001. - 27 листопада.

У 2001 році в ряді регіонів країни відбулися вибори губернаторів. Незважаючи на певні труднощі, центральна влада Росії не драматизувала ситуацію. Вона, як правило, шукала спільні точки дотику з перспективними кандидатами у губернатори, навіть у тих випадках, коли вони формально репрезентували опозиційні владі сили (передусім - КПРФ). Реальна практика внутрішньополітичного життя в РФ доводить, що обрані голови регіонів у більшості випадків схильні до компромісу з центральною владою, а їхня "рожевість" зникала майже відразу після виборів. З часом дедалі помітнішим ставав процес централізації влади, в якому будь-який губернатор (або президент республіки) змушений був знаходити спільну мову з Центром. Особливо це помітно у діяльності голів так званих дотаційних регіонів.

При зовнішньому загальному посиленні процесів централізації влади в РФ минулого року помітними стали й сепаратистські прагнення у деяких національних республіках. Без особливого розголосу відмінну від центра політику та практику політичного життя запровадили глави Татарстану та Башкортостану. Подібне мало місце і в деяких інших регіонах країни. Цей прихований процес набуває загрозливого характеру, коли зовні начебто нічого не відбувається, але в регіонах центральна влада поступово втрачає свої позиції, а її представники не мають реальних важелів впливу8. Жорсткої вертикалі влади не сталося.

Минулий рік довів, що влада в РФ взяла курс на побудову в країні дво-трипартійної політичної системи. Саме про це свідчить процес поступового об'єднання у єдину "партію влади" відомого політичного руху (чіткої пропрезидентської орієнтації) "Единство", лужковського "Отечества" та шаймієвської "Всей России", що відбувся наприкінці минулого року. А якщо врахувати невідому раніше єдність дій цих сил з СПС та "Яблоком" на виборах депутатів Московської думи у грудні, то зрозумілою стає можливість того, що на чергових (або навіть на позачергових) виборах до Держдуми ми побачимо тільки "партію влади" та КПРФ при кількох статистах праворуч, яким "адмінресурс" подарує незначну кількість місць у парламенті. Незважаючи на ці зміни у структурі політичної влади РФ, критики режиму В.Путіна схильні вважати, що "у влади в країні залишилася практично все та ж єльцинська команда, точніше - її "олігархічне" крило: мамути, абрамовичі, дерипаски. Адміністрацією Путіна, як і раніше, "керує" Волошин, а хід "реформ" у країні продовжує курирувати Чубайс. Прийнято грабіжницькі закони "Про землю", "Трудовий кодекс" і ще цілий ряд документів. Регіони повільно заглиблюються в енергетичний колапс та зимують при світлі керосинок і теплі "буржуйок". / Смоленцев В. Никакой. // Завтра. - 2001. - № 47(416). - 20 листопада.

У році, що минув, російська влада значну увагу приділяла завданням досягнення у суспільстві консенсусу. Це знайшло своє відображення у процесі прийняття і закріплення державної символіки, у якій відбилися основні історичні етапи розвитку країни, у процесі, що посприяв певному примиренню між представниками різних поколінь населення і різних політичних та ідеологічних напрямів. Зросла увага також до проблем національної (державної) ідентичності. У цьому є певна заслуга президентських структур. Своєрідно прокоментував стан громадської свідомості, що склався нині в РФ, відомий прихильник опозиції О.Проханов. На його погляд, "в Росії відбулася спадкоємність влади, що захопила Вітчизну, коштовності, фінансові потоки. Ті, хто знаходився за Єльцина біля "кормушки", залишився тут і за Путіна. Але для того, щоб виникла деяка новизна, було створено разючу кібернетику нової ідеології. Що вона собою являє? Це і музика радянського гімну, і елемент червоного прапора, і зірки на Спаській вежі. Залишений у спокої Ленін у мавзолеї. Введено в ужиток компоненти білої, царської, православної Росії. Тут і безперервна апеляція то до велемудрих євреїв, то до арабського світу, рух у бік Китаю і Америки. Це збиває з пантелику людей. Народ розгублений". / Господин "Гексоген" (Обсуждение нового романа Александра Проханова в Центральном доме литераторов). // Завтра. -2001. - № 52(421). - 25 грудня.

У 2001 році процес національного усвідомлення іноді набував ознак, що ідентифікуються з гаслом "Россия для русских!". Про це свідчать непоодинокі побиття кавказців та погроми на московських ринках, брутальні напади на африканських, китайських та інших іноземних студентів, що вчаться у Москві, С.-Петербурзі та в інших обласних містах РФ. Коли додати, що до подібних випадків багато хто з громадян, представників влади, армійських офіцерів, співробітників ФСБ, міліції тощо ставиться з мовчазним схваленням, а результати соціологічних опитувань показують, що вище-наведене гасло схвалюють до 30 відсотків росіян, то проблема набуває загрозливого характеру розвитку9.

У цілому можна констатувати, що останніми роками в країні відбувається своєрідна "строката" консолідація "за Путіним", у якій, поряд з орієнтацією на західні цінності, водночас відбувається орієнтація на традиційно російські цінності. У практичних діях влади це реалізується за принципами: "Там, де треба, діємо, як азіати, там, де необхідно зберегти імідж, - як європейці".

Як констатували учасники конференції, яка була проведена агенцією "The Associated Press" спільно з Інститутом Гаррімана та академічним центром у Колумбійському університеті, "В.Путін зумів консолідувати у своїх руках владу, не відкриваючи своїх намірів та прагнень обрати той або інший шлях розвитку країни, а також не кажучи про те, що він має намір робити зі всією цією владою, що надто небезпечно... Це може бути навіть більш небезпечно для самих росіян, ніж для США".

Наприкінці 2001 року дехто з іміджмейкерів російського президента подумав про те, що вже настав час для того, аби влада чітко визначила свою праву орієнтацію, відмовившись від віртуального (вдаваного) загальнонаціонального консенсусу. Своєрідний зондаж громадської думки відбувся в середині листопада на шпальтах електронного видання "Страна РУ". Г.Павловський писав: "Нині Путін починає виконувати своє власне завдання - завдання правих. Колишня "право-ліва" більшість не попрямує за ним на Захід - прямуватиме тільки нове громадянське суспільство, сформована права більшість. Тільки так і тільки таким чином у Росії стає можливим запровадження справжньої партійної політики. У наступні два роки Путін стане фактично партійним президентом - президентом більшості, яку нині треба сформувати і відкрити для поповнення". Хоча ця пропозиція і не отримала відвертої підтримки, але вона й не була відкинута. Якщо при цьому враховувати те, що відбувається в пропрезидентському політичному центрі та на правому фланзі російського політикуму, то передбачення суттєвих змін у суспільному житті Росії не виглядає перебільшенням.

У 2001 році на позитивний імідж режиму В.Путіна спрацювали події навколо відбудови м. Ленська (що відбувалася за прямим наказом і під особистим контролем президента), а також успішне завершення складної рятувальної операції щодо підйому АПЧ "Курськ". На те ж саме спрацювало і "ударне" піарівське завершення року, коли одне за одним відбулися грандіозні політичні шоу, покликані продемонструвати віртуальне єднання влади з народом: Громадянський форум, об'єднання "Единства" з "Отечеством" та "Всей Россией", передноворічний інтерактивний президентський ефір, святкова репрезентація досягнень Білого дому. Варто підкреслити, що завдяки вищенаведеному та деяким іншим заходам показники особистого рейтингу російського президента впродовж року трималися на дуже високому рівні. Заданими незалежного дослідницького центру "РОМИР", у березні 2002 року в цілому В.Путіну довіряли 76,7 відсотка опитаних, протилежної точки зору дотримувалося 17,9, не могли дати відповідь 5,4 відсотка респондентів. Всього було опитано 2000 громадян.

Певні підстави має твердження наближеного до влади електронного ЗМІ "Страна РУ": "...Сьогодні в моді стабільність, респектабельність і консерватизм. Російський народ з готовністю вручає свою долю президенту Володимиру Путіну і не піддає сумнівам його політику. Переважають настрої байдужої слухняності. Оголошений паном Путіним новий прозахідний курс, можливо, не поділяє більшість російських громадян, але відкрита і агресивно антизахідна риторика у сьогоднішній Росії не додасть вам популярності. Як і публічний вираз різкої незгоди з президентом".

Пануючі у певної частини населення настрої і очікування щодо політики президента РФ досить чітко висловив один із читачів радикальної опозиційної газети "Дузль", який вважає, що за В.Путіна відбулося те, що "не могло б мати місце за Єльцина ні за яких умов:

  1. Ламання хребта чеченському бандитизму.
  2. Обмеження впливу "демократів" Березовського, Русинського, Адамова, Аксененка, Нємцова, Кирієнка, Дубиніна.
  3. Ініціювання маси кримінальних справ, починаючи від повернення до справи про вивіз золота з "Гохрана" і закінчуючи справою мера Петрозаводська.
  4. Збільшення асигнувань (незважаючи на відкриту протидію і неприхований саботаж Кудрина і Касьянова) на оборону, науку й освіту.
  5. Звільнення колишнього міністра освіти, злочини якого стосовно російських дітей ще призведуть до суворого вироку.
  6. Початок роз'яснювальної роботи з приводу шкідливості зовнішніх запозичень.
  7. Активна постановка "на місце" регіональних володарів шляхом реформи Ради Федерації.
  8. Уніфікація російського законодавства, спрямованого проти демократичного, антидержавного марення про "конфедерацію російських суб'єктів".
  9. Кадрові зачистки в Газпромі, що самі по собі схожі на диво виживання камікадзе після виконаного завдання.
  10. Успішне відстоювання російських інтересів у процесі будівництва південних нафтопроводів.
  11. Створення органу контролю над зовнішньоекономічними угодами - Комітет фінансового моніторингу (КФМ).
  12. Цільове використання бюджетних засобів при підйомі "Курська".
  13. Уперше пройшов судовий процес, на якому не дали розтерзати російського офіцера, який виконував свій обов'язок (йдеться про Буданова).
  14. Неприйняття на американських умовах вступу Росії до Світової організації торгівлі.

Усе перелічене вище говорить про посилення позицій Путіна, який уникнув уже 6 замахів (зрозуміло, тут не йдеться про "аварію на Кутузовському"), а також про те, в якому напрямку він рухається".

Дехто з російських експертів навіть схильний до думки, що в суспільній свідомості росіян сталися дуже серйозні зміни, які не дають змоги правильно оцінювати ситуацію. Мовляв, у Росії виникло не описане в жодних підручниках суспільство, якого не існує ні на Заході, ні на Сході, - коли свідомість людей не відповідає їхньому буттю. Критики режиму В.Путіна схильні вважати, що він використав засоби влади та отриману ним довіру для прикриття колишнього курсу Гайдара-Чубайса-Черномирдіна. Під цим прикриттям триває демонтаж народного господарства та перетворення його залишків на анклави периферійного капіталізму - анклави, що працюють на світовий ринок і приносять прибутки за рахунок страшенного заниження ціни на природні ресурси Росії. Росію примушують працювати на знос, як конячку. Підсвідоме люди все це відчувають, але поки що відганяють від себе цю важку правду...

Взагалі ж і в 2001-му і на початку 2002 року опозиція режиму В.Путіна не була помітною. Будь-яких масових проявів незгоди з діяльністю президента, його адміністрації або уряду не зафіксовано, за винятком акції протесту проти характеру здійснюваної реформи ЖКХ у Воронежі в квітні нинішнього року. Більше того, складається враження, ніби стан внутрішньополітичної ситуації в країні характеризується підвищенням рівня "комфортності", зменшенням проявів деструктивних явищ. Загалом внутрішній розвиток у країні набув ніби сталого безкризового характеру.

Найімовірніше, це тільки так здається. Навіть деякі наближені до оточення російського президента особи називають суттєві небезпеки продовження існуючого стану речей. Уже для багатьох експертів стало зрозумілим, що економічне оздоровлення Росії неможливе без глибоких та принципових політичних змін, без докорінного перетворення всієї політичної системи, що склалася останніми роками. Структурні ж проблеми російської економіки не вирішуються з політичних причин, а саме: держава, її управлінський апарат, уряд майже цілком контролюються новою олігархією.

Виникає думка, що мирним шляхом перебудова політичної системи неможлива, оскільки динаміка масштабів корупції починає перевершувати 90-ті роки (Це - слова А.Ілларіонова - радника російського президента з економічних питань). На зміну аматорській, що мала випадковий характер, прийшла інституалізована корупція, яка ґрунтується вже на рішеннях виконавчої влади і законах - таких, наприклад, як закон "Про приватизацію". Приватизація державної влади, на думку радника президента, відбувається не тільки з економічною, а й з політичною метою, головним економічним ресурсом став контроль над державною системою прийняття рішень. Такий якісно новий рівень відтворення корупції сам по собі блокує будь-які спроби мирного підвищення її ефективності.

Принципові зміни на користь існуючого політичного ладу сталися в діяльності російських засобів масової інформації. За влучним висловом Б.Березовського, незалежні від влади ЗМІ припинили своє існування. Останній незалежний телеканал НТВ з допомогою силових та судових інстанцій було виведено із власності "олігарха" В.Гусинського і підпорядковано адміністрації, лояльній до В.Путіна та уряду, і призначеній Газпромом. Він, цей канал, практично припинив антиурядову діяльність.

Приборкання телевізійних та радіо ЗМІ відбувалося різними засобами. Зокрема, Держдума РФ прийняла доповнення до закону "Про засоби масової інформації", згідно з яким іноземні громадяни мають право володіти не більше як 25 відсотками пакета акцій телебачення та радіо країни. І це попри серйозні зауваження з боку західних урядових структур, міжнародних об'єднань та найвпливовіших засобів масової інформації Заходу. Не важко припустити, що російська влада планує протягом 2002 року суттєву зміну інформаційного поля Росії.

Практично єдиним більш-менш помітним виявом протидії курсу В.Путіна у 2001 році стали різноманітні демарші Б.Березовського, який намагався створити якусь подобу єдності опозиції на правому фланзі. Так, у липні в інтерв'ю італійській газеті "La Repubblica" Б.Березовський сказав: "Наприкінці року в Росії буде новий президент. І це буде не Путін. Я знаю, що це буде один із губернаторів, яких Путін прагне розчавити, переслідуючи недалекоглядну мету досягнення централізму. Сьогодні саме вони є справжньою владою в Росії... Путін дуже швидко скочується до свого кінця, восени щось відбудеться... Путін є єдиним, хто несе відповідальність за чеченську катастрофу... Війна була розпочата у відповідь на серію терактів у Москві, коли Путін був директором ФСБ".

Наприкінці року Б.Березовський висунув пряме звинувачення спецслужбам Росії у виконанні терористичних вибухів у багатоповерхових будинках у Москві та Волгодонську в 1999 році. З жовтня 2001 року "активіст" російської політики веде нову атаку на позиції режиму В.Путіна. Останнім її проявом стала демонстрація в березні 2002 року фільму, зробленого на кошти Б.Березовського, - "Покушение на Россию". Колишній "олігарх" обіцяє дедалі нові викриття "злочинів російської влади". Прояви фронди з боку опального "олігарха" стали помітними тільки завдяки діяльності ще підлеглих Борису Абрамовичу засобів масової інформації, посилення президентської влади відбувалося на тлі певної позитивної динаміки розвитку економіки країни. При цьому слід констатувати, що феномен "олігархії" практично зник і російська бізнес-еліта втратила свій колишній політичний статус. Водночас більшість представників великого бізнесу зберегла, а дехто з них навіть посилив свої позиції в економіці країни. Триває процес своєрідного нівелювання "олігархів" щодо державної влади, але деякі з них виявилися до неї ближче, ніж інші "рівновіддалені".

Особисто В.Путін, а також президентські структури і російський уряд протягом 2001 року будували механізми більш-менш цивілізованої взаємодії влади та великого бізнесу. Характерною є трансформація, що сталася в Російському союзі промисловців та підприємців (РСПП). Восени 2000 року майже два десятки "олігархів" вирішили захопити цей союз, але керівництво ним залишилося за його лідером А.Вольським (відомим політиком ще з радянських часів). Союз, за словами одного з бізнесменів, став "більш впливовим, ніж будь-яка політична партія в Росії". Магнати отримали групу лобістів, досить поважних, щоб гарантувати щоквартальні зустрічі капітанів індустрії та бізнесу з президентом В.Путіним. Саме на таких зустрічах обговорюються (а іноді й вирішуються) найболючіші політичні та економічні питання розвитку російського бізнесу.

Російський президент прагне уникати різких "перепадів" в економіці. Контроль над олігархічними групами спрямовано на те, щоб уникнути чергового "чорного вівторка" або дефолту, здійсненого в інтересах того або іншого угруповання (як це вже було за єльцинських часів). В.Путіну потрібна економічна стабільність, щоб уникнути соціальних заворушень та вибухів.

Помітною стала тенденція до дедалі більшої безпосередньої участі представників держави у керуванні найбільшими промисловими комплексами. Корпоративні інтереси російської бюрократії дедалі частіше реалізуються через механізми управління надвеликими пакетами акцій, що безпосередньо належать російській державі. Саме під цим кутом зору слід оцінювати численні зміни у керівництві провідних російських компаній, що відбувалися впродовж 2001 року.

Ще одним з проявів тенденції до зростання ролі російської держави в економіці стало створення першого в Росії банківського холдингу, орієнтованого на обслуговування 16 тисяч державних унітарних підприємств (ДУПів), що дають чверть вітчизняного ВВП. Такий масштабний банківський проект створено самими ДУПами й для ДУПів. Консолідація міцного промислово-фінансового "кістяка" є для російського суспільства найбільш адекватною викликам сучасного світу, де шанс вижити надається тільки найсильнішим.

На тлі світової фінансово-економічної кризи, що почала розгортатися з початку 2001 року, економіка РФ демонструвала відносно високі темпи зростання. За попередніми оцінками, вони становили за рік 5,5 відсотка. Характерно, що, за деякими даними, у першому півріччі 2001 року в російську економіку було вкладено 6,4 мільярда доларів США, що на 40 відсотків перевищує рівень аналогічного періоду попереднього року. Ще динамічніше розвивалося сільське господарство, де тенденція до зростання утримується впродовж останніх трьох років.

За даними, оприлюдненими в липні 2001 року, вивіз капіталу з країни у 2000 році становив понад 11 мільярдів доларів США, що означало уповільнення його витоку, адже мінімальні оцінки вивозу капіталу в 1999 році становили 1,5-2,0 мільярди доларів на місяць. За тими ж даними, обсяг іноземних інвестицій у російську економіку сягав майже 8 мільярдів доларів - менше, ніж було вивезено.

У цілому райдужні цифри зростання російської економіки показують, що пожвавлення промисловості та сільського господарства відбулося після тривалого періоду катастрофічного спаду й на тлі напрочуд сприятливої ситуації, пов'язаної із наслідками глибокої девальвації рубля у 1998 році. (Цей фактор нині практично вичерпався). Зростання також зумовлювалося тимчасовим стрибком цін на нафту на світовому ринку. Критики російського уряду схильні вважати, що економічного зростання 2001 року було досягнуто за рахунок експортно-імпортного та, частково, харчового секторів. Росія більше експортувала нафти і газу, порівнюючи з 2000 роком.

Реальні ж структурні реформи в економіці не відбулися. Олігархи з верхівкою природних монополій є сильнішими за уряд, і реформи їм не потрібні. А уряд на реформах особливо й не наполягає.

Радник президента РФ А.Ілларіонов оприлюднив такі факти: порівняно з 1991 роком ціни на послуги енергетиків зросли у 24 тисячі разів, газовиків - у 11 тисяч, залізничників - у 19 тисяч разів, а ціни на виробництво інших промислових галузей - у 12 тисяч разів. Частка виробництва "природних" монополій у вітчизняному ВВП становить 10 відсотків, прибуток - 25, а інвестиції - 18 відсотків. Отже, завдяки держрегулюванню ефективність діяльності "великої трійки" штучно завищена у два-три рази.

За оцінками ряду критиків економічної політики російської влади, сприятливу ситуацію 2000 - 2001 років загалом не вдалося використати для структурної перебудови господарства, а вже восени 2001 року в економіці Росії відбулося помітне призупинення розвитку.

Майбутнє економіки РФ багато в чому визначатиметься результатами реструктуризації природних монополій - РАО ЄЕС, РАО Газпром та МПС, до чого російська влада зробила перші практичні кроки, затвердивши на урядовому рівні програми здійснення цих рішучих перетворень.

Взагалі, оцінюючи дії російської влади у сфері економіки, можна наголосити на тому, що вони мали чітко виражену ліберальну спрямованість та забезпечували відверте просування країни до ринкових засад функціонування економіки. За існуючої структури національного господарства Росія стає країною, що постачає сировину та напівфабрикати для переробки.

Промислове та сільськогосподарське зростання стали підґрунтям для посилення соціальної складової внутрішньої політики режиму В.Путіна. Впродовж 2001 року неодноразово підвищувалися розміри пенсій та тарифні ставки працівників бюджетної сфери, що й зумовило високі показники особистого рейтингу В.Путіна. Завдяки цим заходам йому вдалося констатувати наприкінці 2001 року, що "у нас зростання доходів має стійку позитивну тенденцію з минулого року, коли воно становило 6 відсотків, а цього року - 6,5 відсотка. Зростання середньої зарплати, хочу це підкреслити, саме середньої, досягло 20-21 відсотка. Хочу відразу обмовитися, що це меншою мірою торкнулося, наприклад, військовослужбовців, але ж цього року ми займалися погашенням боргів за минулі роки. І на це федеральний бюджет направив у два рази більше грошей, ніж торік... Значно скоротилася кількість безробітних: з 11,1 відсотка до 8,9 відсотка... Загалом це досить помітні цифри".

Варто зазначити, що всі економічні закони, які приймаються нині у РФ, спрямовані на те, щоб перекласти на пересічного громадянина всю відповідальність за власне виживання. Спектр соціальних пільг зменшується, а сфера "ринковості" зростає. З 1 січня в РФ почалася пенсійна реформа. Набрали чинності закони "Про трудові пенсії в РФ", "Про державне пенсійне забезпечення в РФ" та "Про обов'язкове пенсійне страхування".

Торік у РФ було здійснено спроби прискорити реформування збройних сил. Призначення С.Іванова на посаду міністра оборони зумовило певне перебалансування сил у найвищому військовому керівництві. Виступаючи наприкінці минулого року на щорічній нараді керівного складу збройних сил, В.Путін наголосив на тому, що збройні сили РФ уже почали позбавлятися внутрішньої розбалансованості та структурної надмірності. Він констатував, що є просування у військово-технічному, професійному і, що особливо важливо, моральному стані військ. 2001 рік був визначальним для військової організації Російської держави. Саме в цей період було прийнято базові стратегічні документи - Концепцію національної безпеки країни та Воєнну доктрину, визначено практичний механізм реалізації військової реформи, план будівництва збройних сил на період до 2005 року, а також розроблено стратегічні рішення щодо консолідації та оновлення військово-промислового комплексу. Президент РФ наголосив на тому, що "від тривалих розмов про реформу армії ми перейшли до планів і конкретної роботи в цій галузі". Він визначив чотири ключових напрями військової реформи: корекція змісту програмних документів у сфері оборони за умов ситуації, що стрімко змінюється (особливо після 11 вересня); удосконалення системи управління військовим будівництвом та концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах; оптимізація структури збройних сил, якісне підвищення бойової та оперативної підготовки військ, особливо сил загального призначення; поліпшення соціального забезпечення військовослужбовців.

Варто зазначити, що у 2001 році Російська Федерація поновила фінансування нових розробок озброєнь. У цьому ж плані реалізовувалися і заходи щодо більш ретельного контролю за процесом "відпливу мізків", з'явилися ознаки того, що науково-технічне співробітництво з західними структурами будується на підґрунті врахування національних інтересів РФ.

Водночас експерти зауважують, що в останній період позиції В.Путіна та його команди в армії в цілому не посилилися, а навпаки, подекуди були навіть втрачені. С.Іванов не впорався з гострими проблемами збройних сил і наприкінці року практично змирився з вимогами, характерними для російського генералітету, зокрема, щодо негайного вирішення соціальних проблем офіцерського складу армії та фінансування збройних сил.

Дехто з найрішучіших критиків президента схильний вважати, що офіцерський корпус невдоволений міністром оборони та президентом Росії, що в збройних силах Росії зростає процес консолідації військової опозиції. У гарнізонах дедалі гучніше лунають голоси військовослужбовців, які за два роки перебування В.Путіна на посаді президента країни не відчули будь-яких ознак поліпшення свого добробуту. Ситуація різко загострилася після того, як проанонсоване підвищення грошових окладів військовим з 1 вересня 2001 року було відкладене. З військових частин почали надходити доповідні про масові звільнення. До 80 відсотків бажаючих розрахуватися з армією - офіцери у віці 28-35 років. І навіть у самому Міноборони РФ у серпні 2001 року рапорти про дострокове звільнення подали близько ста старших офіцерів. Такого ще в апараті міністерства ніколи не було.

Практично втратив реальний вплив на військову громадськість головний рупор МО РФ - газета "Красная звезда", яка за оприлюдненого тиражу у 80 тисяч примірників реально виходить лише в кількості 25 тисяч. Аналіз розвитку негативних процесів в армії, що суттєво підігріваються обставинами "чудернацької війни" у Чечні, дає змогу припустити, що російська влада далі буде наштовхуватися вже на організовані акції соціального протесту з боку військовослужбовців та членів їх сімей.

Не додає авторитету державному керівництву і велика кількість безквартирних офіцерів (майже 90 тисяч сімей військовослужбовців у 2001 році не мали свого житла). Звільнення з керівних посад ряду генералів, що відбувається постійно, може призвести до появи визнаних лідерів і виникнення протестних дій, як це було за єльцинської доби, коли подібну роль спробував зіграти покійний генерал Л.Рохлін.

Поширене у країні вживання наркотиків почало швидко розгортатися і в армії, і на флоті, що значно знижує боєздатність частин та підрозділів і ставить під знак запитання надійність збереження зброї, боєзапасів і особливо ядерних зарядів.

Затяжного характеру набув збройний конфлікт у Чечні. Так звана антитерористична операція має ознаки самогенерації без будь-якої помітної тенденції до завершення.  Щоправда, за умов формування світової антитерористичної коаліції після подій 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку та Вашингтоні більше як на чотири місяці практично зникла пропагандистська критика російської влади за "порушення прав людини у Чечні" як зі шпальт західних газет, так і в західних електронних ЗМІ.

У 2001 році процес зменшення населення Росії набув характеру демографічної кризи (депопуляції). На засіданні уряду РФ віце-прем’єр В.Матвієнко змушена була констатувати, що в тому році населення Росії зменшилося на 720 тисяч чоловік. Експерти наполягають на тому, що демографічна ситуація, яка склалася нині в РФ, дедалі негативніше відбиватиметься на справах національної безпеки держави.

У жовтні 2001 року уряд Росії схвалив Концепцію демографічного розвитку країни на період до 2015 року. Визначено пріоритети демографічного розвитку в галузі міграції, що насамперед передбачають залучення іммігрантів із держав-учасниць СНД, а також із Латвії, Литви, Естонії. Враховуючи проблеми, що виникають у зв’язку з визначеною демографічною тенденцією, керівництво РФ прийняло рішення про активне використання керованої міграції для поповнення втрат у населенні (за деякими даними планується приймати до 700000 мігрантів щорічно).

Фахівці попереджають, що відсутність усвідомленої імміграційної політики обертається зростанням нелегальної імміграції, а це значить, що РФ отримає не тих, хто їй потрібен, а тих, для кого вона вигідна, з них частина заважатиме Росії. Важливо згадати хоча б один урок зі світового досвіду – природне і, особливо, штучне утруднення інтеграції примушує чужинців збиватися у компактні общини, створювати в мегаполісах гетто, що невдовзі заважатимуть інтеграції, у гетто можна роками жити, не знаючи мови країни, яка надала притулок, не відчувати себе її громадянином. Практично всі розвинуті країни мають значну кількість громадян іноземного походження, є цілий ряд згуртованих “держав у державі”, поведінка цих людей у кризових ситуаціях непередбачувана. Процес “геттоутворення” в Росії вже розпочався.

Поступовий перегляд основних тенденцій, що з’явились у внутрішньому житті РФ, наводить на думку, начебто в країні відсутні або, головним чином, знаходяться під контролем держави процеси, які можуть призвести до негативних наслідків. Але таке уявлення було б, на наш погляд, хибним. В Російській Федерації відбуваються складні процеси. З одного боку, латентно у внутрішньому житті формується досить загрозливий конфліктний потенціал, який ще за "єльцинських" часів здатний був призвести до руйнації режиму. Але за нинішніх умов мобілізаційного розвитку Росії такого роду виклики тільки стимулюють російську владу до відповідних "несиметричних" кроків, спрямованих на радикальне, нетрадиційне вирішення наявних проблем.

Поряд із тим, наявність у російському суспільстві суттєвого конфліктного потенціалу, його поступове зростання, відсутність у формальних політичних структурах режиму В.Путіна механізмів його виявлення, репрезентації та зниження (а з початку 2002 року й небажані процеси, пов'язані з переходом головної частини системної опозиції - КПРФ до жорсткої опозиції режиму) - все це значно підвищує небезпеку щодо непрогнозованих соціально-політичних вибухів, які за невдалого збігу обставин можуть призвести до руйнації самого режиму.


ПРИМІТКИ

1  Відсутність кардинальних змін у складі уряду, який дістався В.Путіну практично від Б.Єльцина у спадок, свідчить про те, що найвища виконавча влада є найслабкішою ланкою нинішнього режиму. Саме відсутність у В.Путіна (або незавершеність процесу формування) власної команди, надмірний кадровий дефіцит можуть створити серйозні проблеми у майбутньому.

2 ИТАР-ТАСС МОСКВА. Новогоднее обращение Президента России Владимира Путина от 31.12.2001 г.

3 У 2001 році у московській "тусовці" циркулювали чутки, що президентська адміністрація практично окупована ставлениками "Альфи".

4 Матеріали "Центра политических технологий".Группы влияния в современной России. На сервере: polit.com.ru.

5 Стан справ у верхніх прошарках російської еліти дає змогу спостерігачам стверджувати, що у цій сфері апарат президента, як і уряд, роз'єднують міжкланові інтриги. "Пітерські" ставленики президента поділилися на угруповання, що виступають одне проти одного: "ліберали" проти "чекістів", "чекісти" проти інших "чекістів", "ліберали" проти інших "лібералів".

6 Своєрідно прокоментував зміни, що сталися у Раді Федерації, відомий "активіст" російської політики Б.Березовський: "Невірним кроком було руйнування російського парламенту, що відбувалося під вивіскою реформи Ради Федерації. Фактично влада сьогодні сконцентрувалася у одній точці — у Кремлі. Судової системи ще не існує, парламенту вже нема..." // Аргументы и факты в Украине. — 2001. - № 48. - С.7.

7 Це було спричинено, з одного боку, відсутністю реальних повноважень у представників президента в округах, з другого — тим, що як центральна, так і регіональна влади не бажали ділитися своїми повноваженнями з новою інституцією.

8 Це, мабуть, одна з суттєвих причин, чому інститут представників президента у федеральних округах не став справжньою політичною силою у внутрішньому житті РФ.

9 Донсков Н. Российский гитлерюгенд прошел по улицам Питера // Новая газета РУ. С.-Пб. - 2001. - 18 жовтня.




читайте також:
16.04.2008 "Так нам и НАТО. Украине в альянсе не место! Его уже почти заняла Россия"
12.02.2008 "Тегеранские зарисовки"
22.11.2007 "Тбіліська криза"
13.11.2007 "БІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ В РУКАХ ТЕРОРИСТІВ? ЩОДО "ЗНИКНЕННЯ" ЧУМНИХ БАКТЕРІЙ З ОДНІЄЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛАБОРАТОРІЇ"
11.10.2007 "Тбилисский кризис"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг