Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

"У КОНТЕКСТІ ЄВРАЗІЙСЬКОЇ ДОКТРИНИ"


9.11.2004
РУКОМЕДА Роман

Отже для Росії постає необхідність створення не просто нової ідеології, а такої ідеології, що матиме потужний об'єднуючий потенціал, ґрунтуватиметься на національних традиціях, позитивному релігійному досвіді співіснування різних конфесій, глибоко сягатиме своїм корінням у психологію народів, котрі здавна живуть на теренах Росії. Така ідеологія була сформована в 20-30-х роках в основному російськими вченими на еміграції і дістала назву "євразійська доктрина". Але більшовики, визнаючи лише комуністичну доктрину, зробили все можливе, аби вона не поширилася в СРСР. Втім, "рукописи не горять", і євразійство постало у новому вигляді в сучасній Росії. Звичайно, деякі його елементи було змінено, деякі суттєво переглянуто і відкориговано відповідно до нашого часу, але суть доктрини залишилась незмінною, а нова ії редакція дістала назву "неоєвразійство". Представники неоєвразійства прагнули сприяти поверненню Росії спадщини видатних учених і запропонувати ідеологію, що, на їхню думку, могла б вивести країну на успішний шлях загального розвитку.

 

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА РФ У КОНТЕКСТІ ЄВРАЗІЙСТВА

Говорячи про сучасну російську політику і наявні елементи (нео)євразійства в ній, варто, передусім, визначити деякі принципи, що пропагують російські неоєвразійці. Виокремимо основні з них:

- Відмова від західного шляху розвитку, абсолютизація самобутності Росії, її особливої місії як на теренах Євразії, так і у світі. Росія постає як особливе культурно-цивілізаційне ціле, котре синтезує як Схід, так і Захід, і не є ні тим, ні іншим.

- Зміцнення стратегічної єдності Росії. Під цим принципом розуміється посилення вертикалі влади, зменшення впливу на державу олігархічних кланів, боротьба із сепаратизмом і екстремізмом. Посилення геополітичної цілісності країни, яка за несприятливого розвитку подій може розпастися на низку квазідержавних утворень.

- Євразійський федералізм. Неоєвразійці дане поняття інтерпретують як надання етнокультурним утворенням статусу політичної суб'єктності, посилення принципу "прав народів". Зокрема, у класичному євразійстві даний принцип окреслюється у "великому суцвітті євразійських культур і народів". По суті, це своєрідний підхід до вирішення національного питання на теренах Російської Федерації без суттєвої шкоди для державної цілісності і територіальної єдності.

- Євразійська економіка. У даному концепті закликається до автаркії великих просторів, економічного націоналізму, підпорядкування ринкових механізмів інтересам національної економіки. По суті, сповідується максимальне використання різних протекціоністських заходів для реанімації і подальшого успішного розвитку російської економіки та економік держав, що увійдуть до євразійського об'єднання. Висуваються ідеї економічної інтеграції, що буде працювати на користь держав євразійського простору.

Більш широке і повне розуміння позиції сучасних російських неоєвразійців дають п'ять основних партійних принципів, сформульованих у виступі О.Дугіна, що мав на меті перетворення суспільно-політичного руху "Євразія" на політичну партію, головою котрої і є даний діяч. Опис засадничих принципів політичної партії "Євразія" дозволить провести власний порівняльний аналіз між неоєвразійством і сучасними діями російського керівництва. Отже п'ять напрямів, що їх сповідує партія "Євразія", полягають ось у чому.

1. Партія "Євразія" - партія патріотів Росії, державників. Патріотизм неоєвразійців не лише емоційний, але й науково обгрунтований, заснований на геополітиці та її методах. Євразійство ототожнюється з науковим патріотизмом. Зазначається, що "Євразія" - геополітична партія. Дана риса є своєрідною особливістю неоєвразійців, оскільки до цього жодна російська політична партія чітко не закладала у свої підвалини геополітичну складову. Більш того, не ототожнювала своє ідеологічне підґрунтя з науковим патріотизмом - досить своєрідним поняттям, яким оперують представники "Євразії".

2. Партія "Євразія" - партія соціальна. Євразійська економіка відкидає ліберальний догматизм, вва­жає, що розвиток ринку повинен бути підпорядкований національним інтересам, а не навпаки. Авторитети неоєвразійців в економіці - не К.Маркс і М.Фрідман, а Дж.М.Кейнс, Фрідріх Ліст, Франсуа Перру, Сільвіо Гезелль. Це економіка "третього шляху", де на чільному місці - інтереси держави, де адміністративний ресурс деприватизований. Вони називають свою євразійську модель, наслідуючи Ліста, "економічним націоналізмом". Дана позиція подається автором за матеріалами самих євразійців, зібраних під керівництвом О.Дугіна і поданих у книзі "Основы Евразийства". В той самий час досить цікавим є збіг “економічного націоналізму" неоєвразійців і тієї сучасної протекціоністської економічної політики Росії, що вона проводить, зокрема, стосовно України. Хоча остання домовленість президентів Росії, Білорусі, України і Казахстану про формування Єдиного економічного простору може внести певні корективи в російський "економічний націоналізм". Але ж, як ми знаємо, справи зі створенням ЄЕП посуваються дуже повільно.

3. Партія "Євразія" - партія традиціоналістська. Вона засновується на системі цінностей, вироблених протягом століть традиційними євразійськими конфесіями - православ'ям, ісламом, іудаїзмом і буддизмом. Відродження традиційних конфесій, утвердження релігійних цінностей в суспільстві як провідних і основоположних, боротьба за духовність, інтелектуальний розвиток, високі моральні ідеали - осьова, головна мета партії "Євразія". Неоєвразійці зазначають, що церква в Росії відокремлена від держави, і, за їхніми словами, це правильно, але вона не може бути відокремленою від суспільства, від культури, від освіти, від інформації. В Росії сьогодні тотальна криза моральних і духовних цінностей. Представники "Євразії" звертаються до традиційних конфесій як до рятівного засобу, довіряють у цьому питанні лише їм. Переважна більшість членів "Євразії" - люди віруючі, в першу чергу православні, потім мусульмани, іудеї, буддисти тощо. До даного напряму можна додати спроби російської влади за останній рік провести кілька громадських форумів разом із представниками Російської православної церкви з метою обговорення кризи духовних цінностей і знаходження шляхів її подолання.

4. Партія "Євразія" - партія національна. В ній представники національних рухів - передусім, російського, а також татарського, якутського, тувинського, чеченського, калмицького, інгушського і всіх інших - зможуть знайти спосіб вираження своїх політичних і культурних прагнень. Для євразійства народ є найвищою цінністю. Неоєвразійці виступають за збереження самобутності народів перед натиском нівелюючої глобальної псевдокультури, перед лицем економічного геноциду і правового насильства. Національні рухи народів Росії мають позитивний творчий потенціал. Партія "Євразія", за словами її представників, - ідеальна політична платформа для їх реалізації. Разом з тим вона є жорстким противником усіх форм шовінізму, ксенофобії, екстремізму, расизму, ідеології національної обраності. З негативним націоналізмом і сепаратизмом вона веде непримиренну боротьбу. Аналізуючи даний концепт, варто зазначити, що задекларовані цілі неоєвразійців стосовно боротьби з негативним націоналізмом, сепаратизмом і щодо національної винятковості неодмінно вступлять у суперечність із російським месіанізмом, що має глибоке коріння в підсвідомості росіян і є однією з фундаментальних рис їхньої психології.

5. Партія "Євразія" - партія регіоналістська. За твердженням представників "Євразії", життя в мегаполісах псує людей. Зв'язки між людьми в них відчужуються. Процвітають махінації, авантюризм, безладдя, насильство. Неоєвразійці переконані, що очищення і порятунок Росії прийде з регіонів, де люди зберегли коріння, солідарність, відчуття землі, природи, товариства, сімейних цінностей. Неувага мегаполісів і столиці до регіонів викликає відразу і обурення у росіян "з регіонів" щодо дій федерального центру. Його образ відштовхує. Але справедливе обурення переходить в регіоналізм і використовується місцевими політиками для розпалення штучного сепаратизму. Так позитивний регіоналізм переходить в негативний. У партії "Євразія", за словами її представників, знайдуть свою платформу всі позитивні регіоналістські тенденції. Неоєвразійці мають намір стати виразниками прагнень реальної Росії в федеральному центрі, котрі постійно будуть піклуватися про розвиток регіонів. У далекій перспективі, на їхню думку, мегаполіси потрібно буде розселяти, повертаючи народ назад до землі. Досить цікаво, що задекларований принцип неоєвразійців збігається з демографічною кризою в Росії і з пропозиціями влади щодо її подолання.

ПАРТІЙНІ ПЕРСПЕКТИВИ НЕОЄВРАЗІЙЦІВ

Загалом, О.Дугін як голова партії "Євразія" не раз заявляв, що він і його однопартійці не є і не прагнуть стати партією влади. Також вони не належать до опозиції. Ні те, ні інше. Вони - партія Ідеї. У такий спосіб неоєвразійці підкреслюють своє ідеократичне спрямування, втілення традиційного євразійського концепту ідеократії в реальне політичне життя. Але заяви - це одне, а участь у практичній політиці - зовсім інше.

У парламентських виборчих перегонах в Росії минулого року партія "Євразія" на чолі з О.Дугіним спочатку брала участь у виборчому блоці "Родина" на чолі з С.Глазьєвим. Наприкінці вересня керівництво "Євразії" прийняло рішення про вихід з блоку і відмову від участі у виборах. Основними причинами такої поведінки, за словами самого О.Дугіна, стали наявність у блоці антисемітів, расистів і членів "РНЕ".

Симбіоз Дугіна з владою, на нашу думку, сприяв тому, що російські керівники спочатку спробували використати його як підсилюючий елемент у створенні блоку С.Глазьєва, котрий мав на меті (і реально виконав її) відібрати голоси в основному в комуністів. Коли стала достатньо ймовірною вірогідність проходження блоку "Родина" до Державної Думи, О.Дугіна було дистанційовано від нього і він переключився зі своєю структурою на підтримку іншої провладної сили - "Російська партія життя - Партія відродження Росії" (Сергій Миронов - Геннадій Селезньов).

Хоча Дугін після цього кроку заявляв, що партія "Євразія" має намір взяти участь у виборах як "політтехнологічний суб'єкт", його повернення до свого патрона (О.Дугін і дотепер залишається радником колишнього спікера Державної Думи) свідчить про недостатні організаційні і ресурсні можливості неоєвразійського руху для участі в реальній політиці, що не виключає такої можливості в майбутньому. Поразка партії дугінського політичного патрона Г.Селезньова на парламентських виборах, хоча сам Г.Селезньов пройшов у Думу по мажоритарному округу, є серйозним стимулюючим фактором для лідера "Євразії" щодо активного включення в реальну російську політику.

Проте публічна підтримка О.Дугіним та його партією російського Президента Путіна, з одного боку, і катастрофічний дефіцит державної ідеології - з іншого, дають Олександру Гельєвичу чудовий шанс брати активну участь у політичному процесі на боці державних структур. Головне, Дугіну поки що вдається бути поміченим владою і залученим нею до різного роду політичних проектів. Чи зможе керівник "Євразії" "розкрутити" неоєвразійський політичний проект, покаже час.

Аналізуючи партійні перспективи неоєвразійського руху на чолі з О.Дугіним, слід відзначити й те, що поступово все ж таки проводиться партійна робота, спрямована на розбудову і зміцнення структури, а також її вихід на міжнародний рівень. Прикладом цьому слугує установчий з'їзд Міжнародного Євразійського руху, що відбувся в Москві 20 листопада 2003 року. На з'їзді були присутні делегати із 22-х країн "ближнього" і "дальнього" зарубіжжя, а також з 20 регіонів Росії. Ініціатором скликання цього з'їзду був саме О.Дугін. Активну роль на форумі відігравала голова оргкомітету "Євразійського Медіа Форуму" Д.Назарбаєва, донька президента Казахстану.

На з'їзді було обрано керівні органи Євразійського руху, що складаються з Євразійського комітету, Вищої ради і Контрольно-ревізійної комісії. До складу Вищої ради дали згоду увійти: заступник міністра закордонних справ РФ і представник президента з питань Каспію В.І.Калюжний, керівник комітету Ради Федерації з міжнародної політики М.В.Маргелов, Верховний муфтій Талгат Таджуддін, Надзвичайний і Повноважний Посол Росії А.С.Чернишев, керівник відділу Міністерства юстиції РФ з питань політичних партій і суспільних рухів А.Г.Жафяров, віце-президент громади грузин Росії С.А.Цагаришвілі та інші. Депутати з'їзду прийняли звернення до президентів Росії та Казахстану В.Путіна та Н.Назарбаєва з пропозиціями очолити Вищу раду руху як співголови. Така наявність високопосадових осіб серед керівного складу Міжнародного Євразійського руху дозволяє вважати, що є план щодо цільового залучення саме впливових політиків до неоєвразійських лав і поступового зміцнення партії за рахунок зростання чисельності своїх впливових членів. Крім того, даний факт схиляє до думки, що сучасне російське неоєвразійство (у дугінському варіанті) є досить наближеним до сучасної російської влади.

ЄВРАЗІЙСТВО У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ РОСІЇ

У сфері зовнішньої політики РФ дедалі більш відчутними стають елементи доктрини євразійства та її сучасних інтерпретацій, котрі було викладено вище. Разом з тим нагадаємо, що класичне євразійство ареалом свого впливу передбачало, передусім, територію колишньої Російської імперії, що згодом увійшла в рамки СРСР, а потім – СНД. Класичне євразійство не мало геополітичної спрямованості на всю географічну територію євразійського материка, а було чітко обмежене кордонами Російської імперії. Згодом відомий історик Лев Гумільов, котрий сам називав себе "останнім євразійцем", провів кордони Євразії по ізотермічній кліматичній складовій.

Дамо короткий аналіз російської зовнішньої політики, що допоможе отримати відносно цілісну картину щодо об'єктивного впливу (нео)євразійства на сучасне російське керівництво.

Напрям СНД. На території Співдружності Росія намагається реалізувати євразійські ініціативи через таку організацію, як Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС). На одному із самітів у Москві, що відбувся 13 травня 2002 року, керівники країн - членів цієї організації домовились про незастосування антидемпінгових заходів стосовно один одного. У сфері економіки було досягнуто угоди про узгодження позицій країн ЄврАзЕС при вступі до СОТ. Також було узгоджено деякі інші питання, зокрема стосовно прикордонних режимів країн-членів. Показово, що Україна вже брала участь в ЄврАзЕС поки як спостерігач разом з Молдовою. Але здається, що ідея ЄврАзЕС втрачає привабливість в очах російських політиків у зв'язку з перспективами створення ЄЕП.

Іншим важливим виявом реалізації ідеї євразійства є перетворення в Кремлі 14 травня 2002 року за ініціативою Росії на засіданні Ради колективної безпеки країн - учасниць Договору про колективну безпеку (ДКБ) цієї організації на міжнародну регіональну структуру. Договір про колективну безпеку, по суті, є російським аналогом НАТО. До нього входять шість країн: Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизія і Таджикистан. За словами Путіна, "сегодня, когда геополитическая обстановка стремительно меняется, встают задачи дальнейшего укрепления Договора, адаптации его механизмов к противодействию новим нетрадиционным вызовам и угрозам, с которыми сталкиваются страньы- участницы ДКБ". Отже, і у військово-політичній сфері відбуваються певні кроки у напрямі реалізації євразійських ідей.

Показовим є фактичний збіг кола учасників ЄврАзЕС та ДКБ. Лише Вірменія не входить до першої структури, натомість там як спостерігачі присутні Україна й Молдова. На наш погляд, даний факт свідчить про можливість подальшого злиття двох структур в одну більш комплексну і цілісну. Зокрема, в ній на основі ДКБ буде вибудувано систему військових функцій, тоді як на основі ЄврАзЕС, коли провалиться проект ЄЕП, - систему політичних і економічних функцій. Утворення нової потужної євразійської організації, до котрої входитимуть відзначені структури, тим більше здається вірогідним на тлі послаблення СНД. Росія шукає нові ефективні об'єднуючі структури, і в даному разі інтегруючий потенціал (нео)євразійства неодмінно буде помічено і використано, що й доводить практика.

Крім того, російське керівництво продовжує приділяти пильну увагу найближчому оточенню Російської Федерації. Це підтверджується підписанням В.Путіним на початку минулого року розпорядження про проведення Року Казахстану в Росії. За офіційною версією, "розпорядження підписано з метою подальшого розвитку російсько-казахстанських відносин, розширення двосторонніх зв'язків". Разом з тим Казахстан є тією державою, керівництво якої (зокрема саме Н.Назарбаєв) апелювало до використання євразійських ідей з метою створення спільного євразійського об'єднання. Особлива увага Росії до таких держав, як Казахстан, Україна, Білорусь, лише підкріплює припущення щодо бажання Москви у майбутньому створити потужну євразійську структуру на теренах колишнього СРСР з можливим подальшим розширенням.


Знаковою в цьому контексті стала нещодавня домовленість президентів Росії, Білорусі, України й Казахстану про формування Єдиного економічного простору, котра була остаточно погоджена у вересні 2003 року. Створення геополітичного об'єднання на теренах переважно слов'янських Білорусі, України й Росії, а також частково слов'янського Казахстану, свідчить про активні практичні спроби, передусім, з боку російської влади віднайти працюючу інтеграційну структуру для об'єднання частини старого радянського простору і формування на цій основі потужного міжнародного суб'єкта. Російське керівництво, розуміючи деструктивний вплив браку національної ідеї в сучасній Росії, змушене прискореними темпами обирати і розвивати нову державну ідеологію, котра чи частково, чи значною мірою буде запозичувати ідеї євразійства.

Наміри, спрямовані на інтегрування євразійського простору, створення спільних систем безпеки, вільних економічних зон тощо, позначаються на активізації Шанхайської організації співробітництва (ШОС), куди входять Казахстан, Киргизія, Китай, Росія, Таджикистан і Узбекистан. Нещодавня московська зустріч ШОС хоч і не привела до нового якісного прориву, все ж продемонструвала прагнення країн-членів організації і в подальшому проводити політику, спрямовану на інтеграцію і співробітництво євразійських держав. Як Російська Федерація, так і Китай намагаються на регіональному рівні вибудувати організацію, здатну впливати і на події в світі взагалі. ШОС і є такою спробою. Але дана організація дуже повільно набуває значущості, й залишаються сумніви щодо її подальших перспектив і можливостей впливати на світову політику.

З геополітичної точки зору, спостерігається намагання Росії посилити свій вплив і взаємодію з євразійськими країнами за кількома напрямами. Основний з них визначає коло країн -колишніх республік СРСР. До них належать держави Центральної Азії, Південного Кавказу, Україна, Молдова і Білорусь. Москва намагається відновити частково втрачені позиції Росії в даних країнах. Цим можна певною мірою пояснити утворення значної кількості регіональних організацій - переважно за ініціативою Росії. Через процедуру залучення зазначених країн до різноцільових регіональних організацій якраз і реалізується прагнення до поступової інтеграції загально-євразійського простору, що підкріплюється зусиллями на зовнішньополітичному напрямі РФ. Але чи відбудеться?

Російська держава на даному етапі свого розвитку, вочевидь, постала перед проблемою вибору ідеології для побудови і конструювання державної стратегії і політики на перспективу. У разі подальшого продовження ситуації ідеологічного вакууму, розчарування переважної більшості громадян Росііа у ліберальній демократії, зростання автократичних тенденцій на Російську Федерацію чекатимуть дуже нелегкі часи. Без консолідації російської нації протягом  найближчого часу, без об'єднання її еліти зберегти цілісність Російської  держави   буде   вкрай складно. Тому євразійська ідеології враховуючи її консолідуючий потенціал, має шанс бути затребуваною.

У Росії вже визріли і продовжують розвиватися неоєвразійські сили, поступово включаються у політичну боротьбу у вигляді політичних партій чи участі окремих представників неоєвразійських рухів у російському політикумі. Яскравим таким прикладом є політична партія "Євразія" та її лідер О.Дугін.

На міжнародній арені Російська Федерація реалізує певні елементи євразійської політики переважно щодо колишніх республік Радянського Союзу, хоча неабияка увага приділяється і таким країнам, як Китай, Індія та Іран. Геополітичний союз з цими державами є вкрай важливим для Росії і безпосередньо стосується питання існування Росії як великої держави. Тому і через регіональні організації, і через пряме військове, економічне, політичне, культурне та інше співробітництво Росія і надалі намагатиметься зміцнити свої зв'язки із зазначеними країнами, що у разі успіху дозволить їй ефективно протистояти більшості сучасних загроз. В даному напрямі політична активність російського керівництва буде і у майбутньому високою, але успіх російської політики на цьому векторі залежатиме від цілого комплексу загальносвітових факторів, передусім успішності чи неуспішності дій Сполучених Штатів.

На тлі нової реорганізації світу між провідними політико-економічними силами до територіального простору колишнього Радянського Союзу буде прикуто особливу увагу. Російська держава, на нашу думку, навіть на нинішній момент володіє ледь не найбільшим потенціалом для майбутнього розвитку на тлі серйозних кризових явищ у західному світі. Фактично в Росії є всі природні ресурси, необхідні для масштабного розвитку. З огляду на це варіантів реорганізації пострадянського простору буде досить багато. На наш погляд, один із них своєю ідеологічною платформою набиратиме вигляду євразійської доктрини з різними додатками неоєвразійства. Цей варіант уже поступово реалізується Російською державою на чолі з В.Путіним. Які шанси матиме "євразійський проект", покажуть і наступні президентські вибори в Росії, і подальша російська внутрішня і зовнішня політика, і реакція інших світових потуг (США, ЄС, Китай, Японія тощо) на російський євразійський варіант реорганізації великого пострадянського простору.



 Серед неоєвразійських напрямів для прикладу і характеристики візьмемо найбільш відомий, що нині сформував власну політичну партію "Євразія", головним керівником та ідеологом котрої є російський політик та інтелектуал О.Дугін.

 Основы Евразийства. — М., Арктогея-Центр. - 2002. - С. 35.




читайте також:
16.04.2008 "Так нам и НАТО. Украине в альянсе не место! Его уже почти заняла Россия"
12.02.2008 "Тегеранские зарисовки"
22.11.2007 "Тбіліська криза"
13.11.2007 "БІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ В РУКАХ ТЕРОРИСТІВ? ЩОДО "ЗНИКНЕННЯ" ЧУМНИХ БАКТЕРІЙ З ОДНІЄЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛАБОРАТОРІЇ"
11.10.2007 "Тбилисский кризис"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг