Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

Круглий стіл “Світовий досвід консолідації суспільства і зміцнення національної безпеки”


18.12.2009

18 грудня 2009 року в Національному Інституті проблем міжнародної безпеки при Раді Національної безпеки та оборони України було проведено Круглий стіл на тему "Світовий досвід консолідації суспільства і зміцнення національної безпеки".

У роботі Круглого столу взяли участь ВЛАСЮК Олександр Степанович, директор Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України; БІЛИЙ Олег Васильович директор департаменту Інституту національної пам'яті; ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович, заступник директора Інституту держави і права ім. С. Корецького Національної академії наук України; ГУЦАЛ Анатолій Феодосійович, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО Україн; СТЕПИКО Михайло Тимофійович, вчений секретар Національного інституту стратегічних досліджень; ТОКАР Любомир Петрович, вчений секретар Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України; ЛЕОНОВ Дмитро Борисович, помічник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України; РАДУХІН Юрій Борисович, голова ради Інституту національних інтересів; ШЕВЧЕНКО Олексій Костянтинович, радник Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України; ЗДІОРУК Сергій Іванович, завідувач відділу гуманітарної політики Національного Інституту стратегічних досліджень; МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович, завідувач відділу Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук України; РОЗУМНИЙ Максим Миколайович, завідувач відділу Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України; ФАДЄЄВ Володимир Борисович, завідувач сектору філософських проблем етносу та нації Інституту філософії Національної академії наук України; МЕДВІДЬ Федір Михайлович, професор кафедри політології Міжрегіональної академії управління персоналом; СТЕПИКО Валентина Порфирівна, доцент Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова; ВОРОПАЄВА Тетяна Сергіївна, старший науковий співробітник Центру українознавства при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка; ПІСКУН Валентина Миколаївна, старший науковий співробітник Центру українознавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка; ДЕРГАЧОВ Олександр Петрович, провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук України; АНДРУСІВ Віктор Володимирович, заступник редактора інформаційного центру "Україна - 2012" та ін.

Модератором першої секції "Національна ідентичність перед викликами ХХІ сторіччя" - д.політ.н., завідувач відділу Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України РОЗУМНИЙ Максим Миколайович, модератором другої секції "Українська національна ідея в контексті сучасних світових тенденцій націєтворення" виступив д.філософ.н., радник Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України ШЕВЧЕНКО Олексій Костянтинович.

Головною метою Круглого столу було обговорення теоретичних проблем консолідації суспільства, концептуальних науково-методологічних підходів до зміцнення національної безпеки, перспективних напрямів ідеологічного, політичного та культурного об'єднання країни.

Нижче наведено тези виступівряду учасникі.

 

У вітальному слові директор НІПМБ Олександр Власюк зазначив особливу важливість теми Круглого столу для всього суспільного життя України. Зокрема він підкреслив, що криза, яка вибухнула в країні майже рік тому, не тільки не минула, а ще поглибилася. Гуманітарні виміри, з погляду доповідача, полягають у тому, що українське суспільство є вкрай неконсолідованим, оскільки в ньому, як ніколи гостро, відчувається відсутність спільного політичного та культурного проекту, який і є аналогом "національної ідеї". Прикмети цієї неконсолідованості Олександр Власюк відзначив на всіх рівнях суспільного життя - на рівні політичних еліт, в ситуації пріоритету регіональної ідентичності над ідентичністю загальнонаціональною, у ситуації нескінченних провакацій у сфері національної пам'яті, мовної політики та культурної ідентичності загалом.

На думку Олександра Власюка, цю проблему свідомо загострюють як зовнішні чинники, так і радикалізовані політичні групи, що свідчить про те, що Україна перебуває в епіцентрі ідеологічних протистоянь. У такій ситуації ключовою безпековою проблемою, що постає сьогодні в гуманітарній сфері, є несформованість української політичної нації та таких її атрибутів, як національна свідомість, громадянське суспільство і базовий загальнонаціональний консенсус. Саме важливість цієї проблематики спонукала організаторів Круглого столу винести її на обговорення.

Основною темою виступу провідного наукового співробітника Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Олександра Дергачова було питання російського негативного впливу на формування української національної ідентичності та неготовність значної частини української еліти до суверенного існування. Він зазначив, що новий державний проект Росії заснований на ідеї наддержави, що передбачає серйозні ускладення для України. Далі доповідач спинився на процесах нової самоідентифікації у країнах СНД (зокрема в країнах Середньої Азії, Азербайджані) та проаналізував поведінку еліт цих країн у ситуації їх "цивілізованого розлучення" з РФ. Саме поведінка еліт загальмувала процес відокремлення від Росії. Крім того, значний сегмент українського суспільства успадкував відсутність потягу до самостійного повноцінного національного життя, а космополітизм Російської імперії та радянський соціалістичний інтернаціоналізм знівелювали змобілізованість України на досягнення національної незалежності.

Також О.Дергачов слушно відзначив роль російської мови та православ'я, які використовує Росія як потужні інструменти гальмування утвердження української державності. Резюмуючи виступ, він спинився на тих напрямах, на яких Україна може послабити ці негативні впливи на шляху до своєї державницької мети: у суспільно-політичній сфері - необхідність поєднання національної самоідентифікації з демократизацією, що означає формування громадянського суспільства, місцевого самоврядування та верховенства права, без яких відрив від радянської державно-бюрократичної традиції є неможливий, у гуманітарній сфері - необхідність створення сприятливих умов для розвитку російськомовної української культури, впровадження європейських стандартів у гуманітарних аспектах відносин з РФ. Нові аспекти проблеми національної консолідації проаналізував член-кореспондент НАН України Микола Михальченко, який запропонував зосередитися не стільки на світовому досвіді, скільки на ситуації в самій Україні, зрозуміти, чим є сьогоднішнє українське суспільство. Полемізуючи з усталеними концепціями, доповідач висунув тезу про те, що воно є неперехідним, неєвропейським, поєднує риси традиційного суспільства - євразійського та частково європейського. Ці риси дають підстави вважати його "передперехідним". Крім того, на думку доповідача, воно є олігархічним, корумпованим суспільством, з нестійкою культурою, "сірими" політичними елітами, деморалізованим міським та сільським населенням. З його точки зору, відзначений комплекс факторів дозволяє вважати це суспільство вкрай дезінтегрованим, населення якої не має поваги ані до влади, ані до себе. Подібний стан потребує для радикального виправлення, поряд з економічним підйомом (який прогнозують спеціалісти), низку політичних реформ, які повинні включати реформу управління. Експеримент з політичною реформою в Україні, перетворення її на парламентсько-президентську республіку довів небезпеку анархії та виявив загрозу цільновитого розвалу української державності.

Провідний науковий співробітник Інституту філософії НАН України Олег Білий висунув кілька філософських тез про суть національної ідентичності. Зокрема він зазначив, що концепт "національної ідентичності" виник водночас з появою такого державного утворення, як "національна держава". Другою тезою було твердження про те, що цей тип державності постав внаслідок певних глобалізаційних процесів, тобто після укладання Вестфальського миру. Третій чинник остаточного утвердження держави-нації, полягав у розвитку індустріального капіталізму, який забезпечив виживання цієї інституції та її суверенітет.

Доповідач зазначив важливість адміністративного ресурсу для постійного відновлення взаємозв'язку державності та національної ідентичності в Україні. Аналізуючи ситуацію в Україні Олег Білий діагностував інструментально-інституційну кризу, внаслідок якої відбулася, на його думку, делегітимізація інституцій. Унікальність цієї ситуації полягає в тому, що критика основних державних чинників в Україні призводить до повної зневаги до наявних інституцій, перетворення політики на імітаційний ритуал, руйнації механізму прийняття рішень. Можливий вихід з цієї ситуації - відновлення престижу та статусу державних інституцій.

Старший науковий співробітник Центру українознавства Національного університету ім. Тараса Шевченка Валентина Піскун, зосередилася на економічному та політичному вимірах кризи. Стосовно першого виміру було зазначено факт відсутності модернізації та реструктуризації виробництва та виробничих відносин. Серед причин кризи політичної - криза переходу від пострадянського світу у світ українській, гуманітарним виявом якої є питання української історії.

Федір Медвідь, професор кафедри політології Міжрегіональної академії управління персоналом, привернув увагу присутніх до проблеми становлення національної безпеки Української держави. По-перше, йдеться про світовий досвід консолідації суспільства в умовах глобалізації. Домінантою виступає не національна ідентичність, а певні транснаціональні реалії. Тому казати про можливість виходу України з політичних катаклізмів тільки завдяки національному чиннику буде перебільшенням. По-друге, національні держави у світі враховують вплив транснаціональних систем і корпорацій і, певним чином втрачаючи у суверенітеті, делегують їм частину своїх повноважень з метою збереження власної системи національної безпеки. По-третє, в глобалізованому сучасному світі всі процеси відбуваються набагато швидше. І національні держави намагаються пильно берегти власну національну безпеку. Якщо це не вдається в бажаному форматі, то такі держави гуртуються, створюючи міждержавні системи національної безпеки.

Аналізуючи українські спроби згуртування, Ф. Медвідь прийшов до висновку, що етнічна основа нації має залишатися, але в сучасних умовах слід приділити значну увагу і громадянській основі. У цьому плані набувають неабиякого значення правові складові, що мали б стати підґрунтям для консолідації українського суспільства. Базові національні пріоритети визначено, але до цього часу немає консолідованої системи цінностей в українському суспільстві.

Завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень Сергій Здіорук зазначив, що одним із вагомих і безумовних чинників національної безпеки нинішньої України є консолідація суспільства. Доповідач виокремив три фундаментальних аспекти української національної ідентичності: віросповідний, етнічний та політичний. Також він детально розглянув статус православних церков в Україні та застосування поняття "корінного народу" в етнополітиці.

Увага, яку приділяють останнім часом українські дослідники, а відтак і політики, проблемам, пов'язаним з національною ідентичністю, є симптоматичним явищем, вважає завідувач сектору філософських проблем етносу та нації Інституту філософії Національної академії наук України Володимир Фадєєв. На його думку, переорієнтація на проблематику ідентичності втішає, оскільки засвідчує поступове оновлення теоретичного інструментарію українського суспільствознавства. З другого боку, здійснюється вона з збереженням, так би мовити, "радянської оптики" - суб'єкт концептуалізації розташовується немов би в метапозиції щодо спостережуваних явищ, що нібито уможливлює його неупереджене, об'єктивне бачення. З огляду на це, кожна з спроб осягнення претендує на винайдення майже канонічної і незаперечної форми національної ідентичності, відкидаючи як неадекватні альтернативні версії. Враховуючи це, оздоровлення українського суспільно-політичного життя та протистояння негативним впливам і викликам потребує, на думку В.Фадєєва, зокрема, і удосконалення теоретичного інструментарію, покликаного знаходити адекватні заходи у сфері державного управління.

Тетяна Воропаєва, старший науковий співробітник Центру українознавства при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, розглянула проблему національної самоідентифікації громадян України в контексті інформаційно-психологічної безпеки української нації. Саме в адекватній інформаційній оформленості смислового поля української ідентичності (як індивідуальної, так і колективної) закладено можливість швидкого поширення спільних ідентитетів та відповідних ідентифікаційних практик (сакралізуючих, консервативно-ретроспективних, конструктивно-перспективних тощо). Але деструктивний інформаційний тиск з боку РФ деформує не тільки внутрішню структуру ідентифікаційних матриць громадян України, а й змістовне наповнення цих матриць, викликаючи смислові розбіжності в розумінні громадянами української історії, українських національних інтересів. Смислове поле спільної ідентичності тих громадян України, які дивляться переважно російські телеканали, суттєво відрізняється від смислового поля спільної ідентичності тих, які користуються інформацією з інших джерел.

У зв'язку з цим постає проблема інформаційної безпеки громадян України, адже українська влада ще й досі не контролює власний інформаційний простір, що приводить до багатьох негативних наслідків.

Проведене дослідження дозволило з'ясувати, що національна (громадянсько-політична) ідентичність громадян України. Необхідно розробити сучасну доктрину інформаційної безпеки України; забезпечити оперативніше реагування РНБО, СБУ та відповідних громадських організацій на інформаційну агресію з боку інших держав; не транслювати фільми й програми, що принижують національні почуття і гідність українського народу; законодавчо врегулювати процес використання політичними партіями і фінансово-політичними групами потужного ресурсу ЗМІ, убезпечивши громадян України від деструктивного впливу ангажованих ЗМІ. Розробити і впровадити цілісну систему гуманітарних технологій для формування й підтримки почуття колективної самоповаги громадян України до себе, розвитку патріотизму, української мови і культури; посилити державну підтримку свят, символів, звичаїв, традицій, які є важливою базою для конституювання національної ідентичності.

Голова Ради Інституту національних інтересів Юрій Радухін вважає, що за нинішніх умов проблему національної ідентичності слід розглядати в широкому цивілізаційному контексті. Глобалізація є системоутворювальним чинником для викликів ХХІ сторіччя. На національну ідентичність чинники глобалізації справляють дуже суперечливий вплив. Окрім можливостей для розвитку і процвітання, вони породжують певний дискомфорт навіть для країн зрілої національної ідентичності. Глобалізація намагається зруйнувати національну ідентичність, розчинити її в глобальних процесах економізації, демократизації, інформатизації, культурної стандартизації і ціннісної універсалізації. Підйом націоналізму в усьому світі, включаючи розвинуті країни Заходу, є однією з відповідей на виклики культурного глобалізму через утвердження конкретизованих етнокультурних орієнтирів ідентичності.

Україні, по-перше, необхідно розв'язати питання зовнішньополітичної ідентифікації: чітко визначити свій зовнішньополітичний курс і підтвердити, власні наміри реальними діями, по-друге, слід завершити формування єдиної для всієї країни ідентичності громадянського зразка. Враховуючи взаємообумовленість цих процесів, доцільно здійснювати їх паралельно. Основне завдання держави - це створення необхідної для формування спільної ідентичності атмосфери (середовища). Таке середовище визначає належний рівень життя, заснований на честі й гідності особи, а також вдячність своїй країні за можливість так жити, гордість за її досягнення і відповідне ставлення до неї з боку світової громадськості.

Віктор Андрусів, директор Інституту ДемАльянсу ім. Р. Шумана вважає, що основою спільної національної ідентичності має стати громадянство. Після 18 років незалежності України питання формування української національної ідентичності все ще залишається актуальним. Західні науковці в історії формування ідентичності виділяють дві моделі: британську та німецьку.

Історичному дискурсу української ідентичності, на думку В.Андрусіва, більш притаманна німецька модель, яка не відповідає пострадянській структурі українського суспільства. Незважаючи на переважаючу більшість етнічного українського населення, чинники мови, історії та національної культури не могли бути об'єднавчими в суспільстві, з тривалою радянською пропагандою наднаціонального. Невідповідність запропонованої моделі ідентичності та структури суспільства призвели до конфлікту, який позначився і на політичній системі. Доповідач означив два ключових завдання у сфері ідентичності: відокремлення української політики від культурних проблем і масштабне суспільне просвітництво.

Підбиваючи підсумки Круглого столу модератор другої секції Олексій Шевченко зазначив, що вельми важливим здобутком в його роботі були цікаві думки стосовно проблеми ідентичності як у загальнотеоретичній площині, так і у площині проблем, які пов'язані з формуванням української національної ідентичності. Зокрема він послався на те, що за умов сьогодення ця проблема є однією з найпоширеніших проблем нашої сучасності, каталізатором якої значною мірою виступають глобалізаційні процеси. У контексті зазначених проблем у рамках Круглого столу було розглянуті культурологічні, політичні, історичні аспекти формування української національної ідентичності, проаналізовані причини гальмування цього процесу та намічені основні задачі та методи подолання основних причин, які йому заважають.

На завершення роботи Круглого столу виситупив директор НІПМБ Олександр Власюк, який висловив задоволення роботою Круглого столу, сміливим та дискусійним характером багатьох виступів і, у той же час, сконсолідованістю всіх учасників стосовно базових принципів формування української національної ідентичності як найважливішої ланки досягнення національної консолідації. Олександр Власюк побажав всім учасникам Круглого столу плідної подальшої роботи для реалізації основої мети у сучасному українському державотворенні.

 




читайте також:
16.12.2009 Круглий стіл «Інформаційна прозорість та експертна підтримка прийняття державних рішень»
11.12.2009 Семінар "Програмне управління ресурсами в галузі безпеки"
10.12.2009 Міжнародна конференція з питань реформування системи управління сектором безпеки в умовах розгортання кризових ситуацій
04.12.2009 Круглий стіл “Майбутнє безпеки – інформаційні інновації (суспільство, наука та бізнес)”
02.12.2009 Міжнародне експертне засідання з питань обговорення Національного кодексу розвідувальної етики
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг