Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

сиделка киев для больных и пожилых людей

"ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ"


14.04.2005
О.А.Корнієвський

Еволюція відносин України з Європейським Союзом за роки незалежності України була відмічена наступними подіями.

2 грудня 1991 р. ЄС у своїй Декларації щодо України відзначив демократичний характер проведення 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму. Україну та висловився за відкритий і конструктивний діалог з нашою державою. У вересні 1992 р. відбулася перша зустріч “Україна – ЄС” на найвищому політичному рівні за участю Президента України і Голови Комісії Європейських Співтовариств. Результатами цієї зустрічі стало відкриття у Києві в жовтні 1993 р. Представництва Європейської Комісії в Україні, а також започаткування у березні 1994 р. зустрічей “Україна – “Трійка ЄС”.

Позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні вперше була сформульована в Основних напрямах зовнішньої політики України, ухвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 року. Членство України в Європейських Співтовариствах, а також в інших загальноєвропейських структурах було визначено перспективною метою української зовнішньої політики. В контексті організаційного забезпечення реалізації європейського курсу України у 1993 р. було створено Міжвідомчий комітет у справах Європейських Співтовариств як державний орган погодження і координації політики України стосовно Європейських Співтовариств, підзвітний Кабінету Міністрів України.

14 червня 1994 р. у Люксембурзі Україною та ЄС було підписано Угоду про партнерство і співробітництво (УПС), яка набула чинності 1 березня 1998 р. після ратифікації Україною (листопад 1994 р.) та всіма країнами - членами ЄС. Інституціональні рамки виконання УПС базуються на трьох спільних органах: Раді з питань співробітництва, Комітеті з питань співробітництва (складаються з представників Ради ЄС і членів Європейської Комісії та представників Кабінету Міністрів України) та Комітеті з питань парламентського співробітництва (форум парламентаріїв України і ЄС).

Впродовж наступні роки відносини між Україною і ЄС характеризували наступні події: з березня 1995 р. почав діяти спільний комітет, призначений для проведення моніторингу економічного та торговельного співробітництва; у березні 1995 р. відбулося першого засідання Спільного комітету Україна – ЄС; 1 червня 1995 р. в Люксембурзі під час зустрічі Президента України та Голови Європейської Комісії підписано Тимчасову угоду про торгівлю; в липні 1995 р. в Брюсселі відкрито Представництво України при ЄС; у червні 1996 р. ЄС визнав за Україною статусу країни з перехідною економікою; 6 грудня 1996 р. Радою Міністрів ЄС прийнято План дій щодо України; 5 вересня 1997 р. в Києві відбувся Перший самміт “Україна – ЄС”; 16 жовтня 1998 р. у Відні та 23 липня 1999 р. у Києві відбулися, відповідно, Другий і Третій самміти “Україна – ЄС”. За результатами Другого саміту відносини України і ЄС окреслено як “стратегічне та унікальне партнерство”.

Важливим кроком на шляху практичного розгортання інститутів співробітництва стало створення, згідно з Указом Президента України від 24 лютого 1998 р., Української частини Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС під головуванням прем’єр-міністра України, а також Української частини Комітету з питань співробітництва як допоміжного органу цієї Ради. Цим указом також було передбачено створення в усіх органах державної влади підрозділів по співробітництву з ЄС; Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції, а також Міжвідомчої координаційної ради з адаптації та Центру порівняльного права з метою запровадження механізму адаптації законодавства України до правових актів ЄС.

З метою забезпечення ефективної реалізації УПС Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС у червні 1998 р. затвердила Спільну робочу програму в рамках Угоди і визначила в ній 16 конкретних напрямів співробітництва. Найбільш результативним процес реалізації УПС був у таких сферах, як торгівля, митна справа, транспорт, зв'язок, юстиція та внутрішні справи.

Важливими подіями у формування відносин Україною з ЄС стало затвердження Указом Президента України №615 від 11 червня 1998 р. Стратегії інтеграції України до ЄС, в якій визначено основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади України на період до 2007 р. з метою створення передумов, необхідних для набуття Україною повноправного членства в ЄС. Стратегія інтеграції України до ЄС враховує положення Стратегії ЄС щодо України від 4 жовтня 1994 р., Спільної позиції ЄС щодо України від 28 листопада 1994 р., Спільної стратегії ЄС щодо України від 11 грудня 1999 р., а також відповідних рішень Ради ЄС, декларацій та інших документів ЄС, які стосуються України; має забезпечити входження нашої держави до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки), інформаційного, економічного і правового простору. Отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, як записано в цьому документі, є головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі і повинно співвідноситися в часі з набуттям повноправного членства в ЄС державами - кандидатами, які мають спільний кордон з Україною

На основі Стратегії інтеграції України до ЄС розроблені галузеві та національна Програма інтеграції України до ЄС, затверджена Указом Президента України №72 від 14 вересня 2000 року. Програмою передбачено розробка та реалізація комплексу конкретних практичних заходів щодо реалізації загальних принципів співробітництва з ЄС, дальше розгортання інститутів сприяння розвитку відносин з ЄС на всіх рівнях - національному, регіональному і місцевому, на рівнях державних і недержавних організацій, а також систематичне і цілеспрямоване формування в українському суспільстві стійкої проєвропейської більшості. З метою організаційного забезпечення реалізації національної Програми інтеграції України до ЄС, відповідно до Указу Президента України №1146 від 26 листопада 2001 р., запроваджено інститут уповноваженого України з питань європейської інтеграції.

Програмою визначені короткострокові (2000-2001 роки), середньострокові (2002-2003 роки) та довгострокові (2004-2007 роки) строки інтеграції України до ЄС. Серед пріоритетних завдань: гармонізація законодавства відповідно до норм ЄС; якнайскоріше набуття членства у СОТ; проведення консультацій та переговорів щодо заснування зони вільної торгівлі з ЄС; укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю з державами –кандидатами на вступ до ЄС; послідовне здійснення кроків щодо забезпечення участі України: у роботі Європейської Конференції; заходах у рамках Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС (СЗППБ); спільних проектах у рамках програм фінансової підтримки ЄС - PHARE і TASІС з прикордонного співробітництва.

У листопаді 1998 р. в Брюсселі було утворено шість підкомітетів Комітету з питань співробітництва, що охоплюють питання з ключових напрямків УПС: торгівлі та інвестицій; фінансів, економіки, статистики; енергетики, співробітництва в цивільному ядерному секторі та охорони навколишнього середовища; митниці, транскордонного співробітництва, міграції, боротьби з відмиванням грошей та наркобізнесом; транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; вугілля та сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів.

У грудні 1998 р. розпочав роботу Комітет з питань парламентського співро-бітництва між Україною та ЄС.

Важливе значення у поглибленні відносин між Україною і ЄС мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України. Характеризує її, передусім, спрямованість на розширення політичного діалогу та співробітництво між Україною та ЄС у сферах, мало охоплених рамками УПС, зокрема зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ, проблематики розширення ЄС. Принципово важливим є визнання Євросоюзом у Спільній стратегії європейських прагнень та європейського вибору України, а також формулювання узгодженої позиції ЄС у питанні конкретних механізмів дальшого розвитку відносин з Україною. 15 березня 2001 р. сесія Європарламенту схвалила резолюцію про Спільну стратегію ЄС щодо України. В резолюції зазначено, що ЄС відводить Україні ключову роль у забезпеченні стабільності і миру в центрально-східноєвропейських країнах колишнього СРСР.

З січня 2000 р. Спільна стратегія ЄС щодо України реалізується на основі піврічних робочих планів.

Важливим кроком на шляху зміцнення і розвитку стратегічного партнерства між Україною та ЄС став четвертий саміт “Україна-ЄС”, якій відбувся у вересні 2000 р. в Парижі. Було констатовано зростаюче змістовне наповнення відносин між Україною та ЄС як у політичному діалозі, так і у сферах торговельно-економічних відносин, зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ. Керівництво ЄС підтвердило готовність виконувати зобов’язання, пов’язані із закриттям Чорнобильської АЕС.

Важливою подією у відносинах України з ЄС стало підписання у грудні 2000 р. Угоди про торгівлю текстильною продукцією між Україною та Європейським Співтовариством на 2001-2004 рр. без кількісних обмежень.

Занепокоєння ЄС з дотриманням в Україні принципів демократії, свободи слова та незалежності ЗМІ знайшло своє відображення в заявах ЄС від 5 і 15 лютого 2001 р. (EU Statement on the Media situation in Ukraine), в яких ЄС наполягало, зокрема, на повному, прозорому і якомога швидкому розслідуванні “справи Г.Гонгадзе”. Зміст заяв, широке коло питань, пов’язаних з безпекою та свободою слова, було обговорено на зустрічі “Україна – “Трійка ЄС” 13 лютого у Києві за участю верховного представника ЄС з питань зовнішньої та оборонної політики Х.Солани, комісара із зовнішніх зв’язків К.Паттена, міністрів закордонних справ Швеції і Бельгії.

В заключному комюніке четвертого засідання Ради з питань співробітництва “Україна-ЄС”, яке відбулося 26 червня 2001 р. в Люксембурзі, відзначається визнання ЄС європейських прагнень України, заявлено про готовність ЄС й надалі підтримувати демократичний розвиток України, зміцнення прав людини, верховенство права і ринково спрямовану економічну реформу. Досягнуто домовленостей щодо поглиблення співпраці у сферах енергетики (у т.ч. в реформуванні енергосектору України), приватизації і реформуванні газового ринку. Особлива увага була приділена співпраці в транспортуванні енергоресурсів і транзиту газу, спільним заходам у сфері зміцнення ядерної безпеки, забезпечення програм закриття ЧАЕС.

Широке коло питань, пов’язаних з розвитком внутріполітичної ситуації в Україні, її зовнішньою політикою, було обговорено за зустрічах Х.Солана з українським керівництвом під час його робочого візиту до України наприкінці липня – на початку серпня 2001 року.

На Ялтинському саміті “Україна – ЄС” (10-11 вересня 2001 р.) було визначено основні умови, необхідні для участі України у Європейській Конференції та подальшої інтеграції у європейське співтовариство, - демократичні і вільні парламентські вибори 2002 р., необхідність дотримання свободи преси, подолання корупції, досягнення прозорості економіки, стабільності законодавства, приведення судової системи, фінансової та податкової бази у відповідність до європейських стандартів. Україна ініціювала розгляд на Ялтинському саміті питань, пов’язаних із запровадженням країнами-кандидатами на вступ до ЄС візового режиму щодо України.

13 листопада 2001 р. в ході зустрічі з представниками ”Трійки ЄС” (Швеція-Бельгія, Данія) на міністрів закордонних справ у Нью-Йорку українською стороною до ЄС була доведена позиція України щодо розширення ЄС: цей процес повинен супроводжуватися пошуком механізмів розвитку транскордонного співробітництва та уникання можливих негативних наслідків для двосторонніх відносин України з новими членами ЄС, а також було заявлено про необхідність вдосконалення існуючого для громадян України візового режиму країн Євросоюзу.

Перебіг подій впродовж 2001 року засвідчив про існування сприятливих умов в реалізації європейського вектору української зовнішньої політики, що засвідчило поява 22 травня в “International Herald Tribune” статті “Прогрес України повинен стати пріоритетом для усієї Європи” (автори статті - лідери Євросоюзу Г.Перссон і Р.Проді) та заявлений ними намір ЄС розглядати, як одну умов вступу до ЄС держав-кандидатів, зміцнення їх співробітництва з Україною; прийняття на саміті ЄС у Гетеборзі у червні рішення про запрошення України для участі у Європейській Конференції, в рамках якої держави-члени ЄС обговорюють питання зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ. У заключному документі саміту ЄС у Гетеборзі Україна була включена до розділу “Майбутнє Європи”. Досить важливим моментом на шляху інтеграції України в ЄС були результати червневого 2001 р. візиту Президента США Дж.Буша до Польщі, задекларована ним підтримка інтеграції України до Євросоюзу, сприяння цьому процесові разом з європейськими країнами. В ході цього візиту США і Польща взяли на себе зобов’язання сприяти інтеграції України в західні інституції.

Хід реалізації курсу України на інтеграцію в ЄС у 2001 р. характеризують також такі події: Україну було запрошено до участі у Міжурядовій конференції ЄС; прийнято Спільний план дій у галузі юстиції і внутрішніх справ; уряд України затвердив план дій по реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції країни до ЄС у 2001 р. і, як його складову частину, План роботи по адаптації українського законодавства до законодавства ЄС; в контексті реалізації Програми з експертами ЄС обговорено можливості надання технічної, фінансової та експертної допомоги для посилення держкордону України, проведено консультації щодо можливості розповсюдження на Україну дії окремих програм PHARE в сфері юстиції та внутрішніх справ; за допомоги ЄС створено централізований банк даних про організовані злочинні угруповання, що займаються “відмиванням” коштів, причетних до нелегальної міграції та торгівлі людьми, а також єдину міжвідомчу базу даних “Наркобізнес” тощо.

28 травня 2002 р. в Києві відбулося перше засідання Керівного комітету з реалізації Спільної програми співробітництва між Європейською Комісією та Радою Європи щодо зміцнення демократичної стабільності в Україні. Метою тристоронньої Спільної програми (розрахована на 2002-2003 роки, кошторис становить 1 млн. 830 тис. євро) визначена допомога Україні у виконанні зобов’язань, взятих при вступі до РЄ, а також загалом сприяння демократизації українського суспільства та впровадженню європейських норм і стандартів. Реалізація Спільної програми має сприяти досягненню Україною критеріїв майбутнього членства в Європейському Союзі.

Серед позитивних тенденцій у розвитку взаємин між Україною і ЄС у 2002 р. варто відмітити наступні: 15 квітня на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЄС у Люксембурзі європейським співтовариством була підтримана ініціатива Великобританії (підтримана Швецією) надати Україні, поряд з Білоруссю та Молдовою, “особливого статусу сусідства”; 6-7 червня під час четвертого засідання підкомітету з питань фінансів, економіки і статистики Комітету з питань співробітництва “Україна-ЄС” у Брюсселі заявлено про сприяння ЄС якнайшвидшому розгляду питання про надання Україні повноцінного статусу країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства (9 жовтня 2000 р. Рада Міністрів ЄС прийняла постанови щодо вилучення України з переліку країн з неринковою економікою та поширення на імпорт з неї (у рамках антидемпінгових розслідувань ЄС) порядку визначення “нормальної вартості” згідно з правилами, які застосовуються щодо країн з ринковою економікою). На засіданні також було також розглянуто питання надання Україні макрофінансової допомоги та допомоги ЄС в рамках Програми TASІС, хід співробітництва в сфері статистики, регулювання руху капіталів.

В Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки” (травень 2002 р.) визначено практичні кроки України в напрямку європейської інтеграції з метою створення у 2002 – 2011 рр. необхідних передумов набуття Україною повноправного членства в ЄС:

- 2002 - 2003 рр. – набуття Україною членства в Світовій організації торгівлі;

- 2003 - 2004 рр. – проведення переговорного процесу та підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна Угоди про партнерство та співробітництво на європейську Угоду про асоціацію України та ЄС визначатиме новий формат відносин, який відповідав би довгостроковим інтересам України, і наближатиме її до кінцевої мети – утворення передумов набуття повноправного членства в Євросоюзі;

- 2003 - 2004 рр. – проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка б передбачала функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, застосування відповідних правил походження товарів, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо;

- 2002 - 2007 рр. – приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах;

- 2004 – 2007 рр. – виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою щодо внутрішніх перетворень у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно різних питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС;

- 2005 – 2007 рр. – проведення переговорного процесу та створення Митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері;

- 2007 – 2011 рр. – повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі;

- 2011 р. – створення реальних передумов для вступу України до ЄС.

Одним з важливих факторів інтеграції України до ЄС є розширення та поглиблення політичного діалогу і співробітництва України із Західно-Європейським Союзом (ЗЄС), який надає ЄС підтримку у визначенні оборонних аспектів СЗППБ. Інтенсифікація розвитку Спільної європейської політики з питань безпеки та оборони (СЄППБО), створення в рамках СЗППБ нових органів ЄС у військовій сфері та сфері зовнішньої політики і політики безпеки, а також активізація співробітництва між державами - членами ЄС у сфері оборони та безпеки зумовлюють необхідність здійснення Україною інтеграційних кроків у цьому напрямі. Розвиток співробітництва з ЄС у рамках СЗППБ та СЄППБО сприяє зміцненню конкурентоспроможності української оборонної промисловості, впровадженню принципів, правил та механізмів, що забезпечують відкритість, прозорість доступу продукції цієї галузі на внутрішньому ринку ЄС та запобігають її дискримінації, прискореному виходу і закріпленню українських виробників товарів та послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих галузях і секторах економіки та значній диверсифікації військово-технічних та науково-технічних зв’язків. Питання формування спільної політики у сфері безпеки та оборони, політичні відносини України та ЄС у цій сфері було обговорено під час квітневого 2001 року візиту до Києва Генерального секретаря Ради ЄС Х. Солана.

(Абетка української політики. Довідник. – К., 2002)




читайте також:
16.04.2008 "Так нам и НАТО. Украине в альянсе не место! Его уже почти заняла Россия"
12.02.2008 "Тегеранские зарисовки"
22.11.2007 "Тбіліська криза"
13.11.2007 "БІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ В РУКАХ ТЕРОРИСТІВ? ЩОДО "ЗНИКНЕННЯ" ЧУМНИХ БАКТЕРІЙ З ОДНІЄЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛАБОРАТОРІЇ"
11.10.2007 "Тбилисский кризис"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг