Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

кейтеринг

"РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ"


9.04.2007
Б.О.Парахонський

1. Північно-Східний регіон (Росія і Білорусь)

Межі регіону окреслені кордонами таких держав як РФ та Білорусь. Хоча це доволі штучне розуміння, оскільки віддзеркалює лише наявний стан речей, що пов’язано із створенням інтеграційного об’єднання - Союзної держави Росії і Білорусі. В цьому вимірі здається доцільним розглядати й інші інтеграційні угруповання, такі як СНД та ЄврАзЕС. Фактично ж йдеться про зону безумовного геополітичного домінування РФ у пострадянському просторі.

Українсько-російські відносини на дипломатичному рівні встановлено 14 лютого 1992 р. і спочатку регулювалися Договором про основи відносин між двома країнами від 19 листопада 1990 року. Базовий Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією підписано 31 травня 1997 р. у Києві під час візиту Б.Єльцина в Україну. Після обміну ратифікаційними грамотами в Москві 1 квітня 1999 р. Договір було введено в дію. Договір юридично закріплює територіальну цілісність обох держав і непорушність існуючих кордонів, що мало принципове значення для України з огляду на спроби деяких політичних сил в Росії поставити під сумнів приналежність до України Криму та м.Севастополь.

Паралельно йшов процес підписання (28-31 травня 1997 р.) і затвердження базових угод по Чорноморському флоту, які набули чинності 6 липня 1999 року. В березні 2000 р. відбулося підписання низки додаткових угод з питань діяльності Чорноморського флоту РФ на території України. На сьогодні правова база двосторонніх відносин нараховує біля 250 документів. Під час державного візиту українського Президента України до Москви 27 лютого – 1 березня 1998 р. підписано Програму довгострокового економічного співробітництва до 2007 р., яка стала основою подальшого розвитку торгівельно-економічних відносин між обома країнами.

В ході візиту Президента РФ В.Путіна до Києва. 16 квітня 2000 р. відбулися переговори з Президентом України Л.Кучмою щодо основних питань взаємних відносин. Ключовим питанням протягом 2000 року була українська заборгованість за російській газ. Тривалі переговори на експертному і міжурядовому рівнях так і не призвели до погодження позицій. Лише на зустрічі президентів обох країн у Сочі 16 жовтня 2000 р. вдалося знайти більш або менш взаємоприйнятний варіант вирішення проблеми.

Під час робочого вiзиту до Москви глави українського уряду В.Ющенка 17 листопада 2000 р. українська сторона зобов’язалася вжити заходiв для уникнення несанкцiонованого вiдбору росiйського газу, який транспортується територiєю України. Росiйська сторона поставила умову пiдвищення Україною вивiзного мита на експорт газу і у свою чергу зобов’язалася сприяти поставкам туркменського газу в Україну. В ході грудневого 2000 р. візиту Президента України до Москви було підписано дві угоди про співпрацю обох країн у газовій сфері.

Помітною подією у відносинах України з Росією стала робоча зустріч президентів обох держав у Дніпропетровську 12 лютого 2001 р., за результатами якої було ухвалено Спільну заяву з питань розширення співробітництва у галузі авіаційної і ракетно-космічної техніки, досягнуто домовленості про перехід на режим паралельної роботи енергосистем України і Росії. Посилення інтенсивності відносин між Україною і Росією навесні 2001 р. можна пов’язати як з економічною активністю Росії, так і з послабленням позицій України через загострення внутріполітичної ситуації. Не меншою, а то й більшою інтенсивністю вирізнявся розвиток українсько-російських відносин влітку 2001 року. Відвідування В.Путіним Чорноморського флоту 29 липня 2001 р. стало першим відвідуванням Президентом Росії Севастополя. Свідченням посилення уваги російського керівництва до України стала участь В.Путіна у святкуванні 10-ї річниці незалежності України 24 серпня 2001 року.

У подальшому керівники урядів України і Росії 4 жовтня 2001 р. підписали угоду, яка передбачає реструктуризацію українського боргу за російський газ на 12 років із трьохрічним пільговим періодом. Рішення було скріплено підписанням протоколу щодо підходів в питаннях транзиту газу через Україну під час візиту віце-прем’єра російського уряду В.Христенка до Києва 26 грудня 2001 року. 9 червня 2002 р. під час робочого візиту Президента України до Санкт-Петербурга було підписано спільну заяву про стратегічну співпрацю двох країн в газовій сфері, що передбачає створення на паритетних умовах консорціуму з управління і розвитку газотранспортною системою України за участю європейських газових компаній.

Розвиток українсько-російських відносин впродовж 2001 року визначав прагматичний підхід обох сторін до їх формування, зорієнтованість на взаємовигідне економічне співробітництво.

Серед інших актуальних проблем двосторонніх відносин - переговорний процес щодо делімітації міждержавних кордонів між Україною і Росією. Травневі 2000 р. переговори щодо визначення правового статусу Азовського моря та Керченської протоки, проведені у Москві не призвели до відчутного поступу у вирішенні цієї проблеми. Лише у грудні 2000 р., після ряду зустрічей на вищому рівні, Росія і Україна погодили свої позиції з цього питанні. В Азові дві робочі групи експертів після чотирьохденного засідання підписали підсумковий протокол про делімітацію державного кордону між Росією та Україною. В листопаді була остаточно узгоджена лінія проходження державного кордону між Україною та РФ по материковій частині від Білорусі до Азовського моря. До дотеперішнього часу Росія виступала проти демаркації (позначення реального кордону на місцевості) українсько-російського кордону, вважаючи, що обидві країни не готові до цього процесу. Про це ще 29 квітня 2002 р. говорив посол Росії в Україні В. Черномирдін услід за аналогічними заявами першого заступника МЗС РФ В. Лощиніна.

Україна і Білорусь.

Дипломатичні відносини між обома країнами встановлено 27 грудня 1991 року. Початок двосторонніх контактів на офіційному рівні датовано 16-17 грудня 1991 р., коли відбувся перший візит в Україну глави уряду Білорусі В.Кебича. Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво між обома країнами укладено під час офіційного візиту Президента України Л.Кучми до Білорусі 17-18 липня 1995 р. (набув чинності 6 серпня 1997 р.).

Президент Білорусі О.Лукашенко відвідав Україну з робочими візитами 28 березня 1995 р. та 12-13 березня 1999 р., з офіційним візитом – 12-13 травня 1997 року. Президент України Л.Кучма відвідав Білорусь з робочими візитами 23 вересня 1995 р., 17 січня 1997 р., 26-27 травня 2000 року. Договірно-правова база українсько-білоруських відносин нараховує близько ста документів..

Після обрання О.Лукашенка Президентом Білорусії влітку 1994 р. прискорився процес інтеграції Білорусі з РФ. Було створено економічний і монетарний союз Білорусі та РФ (січень 1994 р.). 11 березня 1994 р. була укладена всебічна військова угода між РФ та Білорусію, яка передбачала можливість використання військових баз РФ в Білорусії. Пізніше був створений Союз Білорусі та РФ.

Між Україною і Білоруссю зростають обсяги товарообігу, плідними є стосунки в науково - технічній сфері, відзначено готовність розвивати співробітництво в сфері виробничої кооперації, стимулювати здійснення спільних інвестиційних проектів і створення білорусько-українських фінансово - промислових груп. Важливим для обох держав є питання мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи. Білорусь особливо зацікавлена в співробітництві з Україною в галузі транспорту, зокрема у зв’язку із необхідністю відновлення річкових перевезень і вантажопотоків на Чорноморському напрямку з наступним використанням українських портів.

За результатами переговорів глав урядів України та Білорусі в Києві 16 жовтня 2001 року підписано, зокрема, договори про співробітництво в області радіаційної безпеки, спільне використання й охорону транскордонних вод. Підписано також угоду про співробітництво в області енергоефективності та відновлювальних джерел енергії.

29 травня 2002 р. на зустрічі в Чернігові президенти України та Білорусі обговорили питання, що стосуються укладення міжурядової угоди про прийняття і передавання осіб через українсько-білоруський державний кордон, а також питання спрощеного порядку перетину українсько-білоруського кордону на ділянці Славутич-ЧАЕС-Славутич працівниками зони відчуження ЧАЕС.

 

2. Центральна Європа та країни Балтії

Сучасну геополітичну ситуацію в Європі визначають процеси багаторівневої інтеграції, зокрема - розширення НАТО та ЄС на Схід.

Перспективи членства у цих організаціях змушують уряди країн регіону дотримуватися вимог щодо реформування усіх сфер життя на принципах, прийнятих у розвинених демократичних країнах. В ході переговорів ЄС вимагає від претендентів кардинального посилення контролю (митного, візового тощо) на їх західних кордонах. Існує небезпека уповільнення розвитку товарообігу та культурного обміну між країнами Центральної Європи та Україною. В очікуванні свого вступу до ЄС Чехія та Словаччина ввели візовий режим з жорсткими імміграційними вимогами.

Іншим негативним чинником, що перешкоджає активізації стосунків України із країнами Центральної Європи, є подальше поглиблення розриву у темпах та результативності реформаторських процесів. Перманентне відставання України від країн регіону здатне перетворитися на хронічне, маючи наслідком загальне зменшення ваги України як надійного та ефективного партнера. Динамічний розвиток держав Центральної Європи при негараздах в українській економіці може призвести до того, що ділові кола сусідніх країн будуть розглядати Україну виключно як ринок дешевої робочої сили та споживання не завжди якісних, але дешевих товарів.

Головним напрямком розбудови центральноєвропейського простору є укріплення та всебічний розвиток двосторонніх та багатосторонніх взаємин та зв’язків між окремими державами. Інтенсивний розвиток співробітництва і кооперації з країнами Центральної Європи і Балтії набуває для України вирішального значення для прискорення процесу європейської інтеграції, оскільки з цілого ряду причин наша держава ще не готова бути повноцінним партнером західноєвропейських країн. З свого боку країни Центральної Європи зацікавлені в розвитку взаємовідносин і більше того у всебічній підтримці України, оскільки добре розуміють, що забезпечення демократичного розвитку України є досить важливим фактором їх власної національної безпеки та суверенітету.

Щодо відносин України з Польщею. Розвиток цих відносин має для України провідне значення. Польща активно сприяє просуванню інтересів України в напрямку європейської інтеграції, відчуваючи, що ця роль підвищить вплив і авторитет обох країн на міжнародній арені. В цілому розвиток українсько-польських взаємин характеризує зростаючий товарообіг між обома державами, інтенсивні контакти між політиками й урядовцями, численні зустрічі на вищому рівні. Україно-польські взаємини швидко еволюціонували з 1990 р. за підтримкою польського та українського керівництва. Республіка Польща першою з країн світу визнала Україну як незалежну державу. 18 травня 1992 р. підписано польсько-український Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво, який включав відмову від територіальних зазіхань, застосування сили і надання своєї території для агресії проти іншої сторони. 24-26 травня 1993 р. відбувся візит Президента Л.Валенси в Україну, під час якого він висловив історичну фразу: “незалежна Україна є умовою існування незалежної Польщі”. Було прийнято рішення про утворення консультаційного комітету президентів обох держав з метою розробки пропозицій щодо розвитку двосторонніх відносин та співпраці у міжнародній політиці.

Важливим етапом у розвитку українсько-польських відносин було їх переведення на рівень стратегічного партнерства, про що було заявлено під час офіційного візиту Президента України Л.Кучми до Варшави 25-26 червня 1996 року. Справжнім актом міжнаціонального примирення в складних історичних стосунках українців і поляків стала Спільна заява президентів обох країн “До порозуміння і єднання”, підписана під час державного візиту Президента Польщі А.Кваснєвського в Україну 20-22 травня 1997 року.

25 травня 2000 р. Президент України Л.Кучма взяв участь у польсько-українському економічному форумі, на якому було підтверджено, що Польща не пiдтримує проектiв, полiтично спрямованих проти України, зокрема будiвництво газопроводу Ямал-Словаччина. Ці питання обговорювалися на українсько-польських переговорах на рівні президентів обох держав в Одесі у грудні 2000 року. Польща пiдтримала будiвництво нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ, важливого для України з огляду на необхідність вирішення проблеми диверсифікації джерел енергопостачання. 17 травня 2002 р. прийнято в експлуатацію завершену частину нафтопроводу “Одеса-Броди”.

Польща намагається максимально врахувати інтереси України при вирішенні візових та інших питань, що виникають у зв’язку із майбутнім членством Польщі у ЄС. 28 червня 2001 р. Л.Кучма та О.Квасьневський провели зустріч у польському місті Жешуві, на якій було обговорено підсумки роботи саміту ЄС у Гетеборзі, а також підсумки візиту Папи Римського Іоанна Павла ІІ в Україну. 3–4 червня в Україні пройшов ІV українсько-польський економічний форум (три попередні форуми відбулися у Жешуві), в якому взяли участь президенти України та Польщі.

4 лютого 2002 р. під час візиту в Україну прем’єр-міністра Польщі Л.Міллера розвиток двосторонніх відносин розглядався в контексті наступного розширення ЄС. Вступ Польщі до ЄС має істотно поглибити українсько-польські взаємини. 14 березня глава МЗС України А.Зленко здійснив офіційний візит до Польщі, під час якого у центрі уваги перебували актуальні питання двосторонніх відносин, а також процес європейської та євроатлантичної інтеграції обох держав. 28 квітня 2002 р. О.Кваснєвський після переговорів з Президентом України заявив, що Польща підтримуватиме вступ України до Євросоюзу, констатуючи при цьому, що Україна робить усе для того, щоб стати асоційованим членом ЄС і що для України є також місце в НАТО.

3 червня 2002 у Жешуві завершилося чергове засідання польсько-української змішаної комісії з питань економічного співробітництва і торгівлі за участю глав урядів обох держав. Зокрема йшлося про співробітництво у банківській сфері, галузі стандартизації, паливно-енергетичному секторі, на транспорті. Обговорювалися також проблеми транскордонного та міжрегіонального співробітництва, використання європейських програм технічної допомогти для розбудови польсько-української прикордонної інфраструктури.

Щодо відносин України з країнами Балтії. Україна поступово поширює свої відносини з балтійськими республіками, які в цілому поділяють її бачення стабільності регіону. Республіки Балтії та Україна першими з колишніх радянських республік приєдналися до програми партнерства з НАТО. Литовський президент В.Бразаускас вітав пропозицію України щодо необхідності формування Центральноєвропейської зони безпеки. Разом з Україною балтійські республіки регулярно висловлювали протести проти деяких моментів політики Росії у взаєминах з колишніми радянськими республіками. Українсько-естонські відносини визнані такими, що мають чинність з 27 жовтня 1923 р., коли був вперше підписаний договір між обома державам, тоді як РФ, хоча і проголосила себе спадкоємницею СРСР, все ж відмовилася визнати дійсність естонсько-радянського договору 1920 року.

Зростаюча кооперація в політичній, економічній, комунікаційній і транспортній сферах об’єктивно відповідає національним інтересам всіх країн Балтії і може значно полегшити і прискорити процеси трансформації їх економік і інтеграції до європейських структур. Політичні еліти країн регіону впевнено поглиблюють демократизацію суспільно-політичних стосунків та дотримуються курсу ринкових реформ. Продовжується скорочення збройних сил, запроваджуються системи цивільного контролю над ними. У зовнішній політиці країни регіону сповідують відданість основоположним принципам ОБСЄ та іншим нормам добросусідських стосунків.

Економічні чинники є потужним стимулом розвитку взаємодії України з країнами регіону, які серйозно зацікавлені в розвитку економічного співробітництва з Україною як одним з найперспективніших ринків, вихід на який для їх товарів є значно легшим і доступнішим порівняно із європейськими. Україна розглядає ефективну співпрацю і кооперацію з країнами Балтії та Центральної Європи як необхідну передумовою та важливий перехідний етапом входження в європейський простір.

Під час переговорів 23 квітня 2001 р. у Вільнюсі президентів України і Литви було підписано низку угод про співпрацю в економічній, соціальній і культурній сферах. Президенти обох держав обговорювали питання інтеграції до ЄС. За підсумками візиту підписано міжурядовий договір про соціальний захист та дві міжвідомчі угоди про співробітництво між міністерствами внутрішніх справ та культури. 29 березня 2002 р. під час перебування литовського президента в Києві президенти України та Литви вирішили створити Раду президентів, яка збиратиметься не рідше одного разу на рік і розглядатиме найбільш важливі питання двостороннього та регіонального співробітництва. Президенти запропонували створити міжпарламентську раду та міжурядову раду з питань українсько-литовського співробітництва.

21 лютого 2002 р. прем’єр-міністр України А.Кінах і його литовський колега А.Бразаускас досягли домовленості, що керівництва обох країн робитиме все необхідне, аби вступ Литви до ЄС не погіршував умов для її двосторонньої співпраці з Україною. Україна хотіла б зберегти умови Угоди про вільну торгівлю, яка існує між нею і Литвою, скоординувавши водночас свої дії з вимогами ЄС.

З 13 по 14 травня 2002 р. під час візиту глави МЗС України А.Зленка до Естонії на запрошення міністра закордонних справ Естонії К.Оюланда обговорювалися можливості тісної співпраці на євроінтеграційному напрямі та у впливових міжнародних та регіональних організаціях. Відбувся обмін досвідом щодо входження обох країн до СОТ, членом якої Естонія стала у 1999 році. Наявні позитивні тенденцій у двосторонньому торгово-економічному співробітництві, оскільки протягом 2001 року обсяги двосторонньої торгівлі збільшилися на 20%. Естонія зацікавлена в практичній реалізації євроінтеграційних прагнень України. Таллінн і надалі готовий підтримувати Київ на цьому шляху, виступаючи за диференційований підхід ЄС до тих держав, які поки не належать до числа кандидатів у членство.

--------------

На початку 1990-х років деякі політичні сили Чехословаччини висували вимогу реінкорпорації Закарпаття до її складу, але після дезінтеграції Чехословаччини в грудні 1992 р. це питання було знято з списку потенційних територіальних конфліктів. Словаччина не бажала підіймати це питання з огляду на наявність великої національної меншини українців на власній території. Україна визнала державну незалежність Словаччини 1 січня 1993 року. В червні 1993 р. між Україною та Словаччиною був підписаний Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво, який врегульовував питання кордонів. Під час візиту прем’єр-міністра Словаччини В.Мечіяра в Україну 14-15 червня 1995 р. було підписано ряд документів, які розширили базу двосторонніх відносин. В наступному роки зустрічі на вищому рівні неодноразово відбувалися в рамках міжнародних форумів. Введення Словаччиною з 28 червня 2000 р. візового режиму з Україною поставило ряд питань між обома країнами щодо недопущення гальмування розвитку взаємних відносин.

12 червня 2001 р. Президент України Л.Кучма здійснив офіційний візит до Словаччини, під час якого йшлося про поглиблення торговельно-економічної співпраці. Обговорювалася ситуація з будівництвом нафтопроводу “Одеса–Броди”, з якого Словаччина має намір одержувати нафту, а також питання приватизації східнословацькими енергетичними підприємствами українських обленерго. Велику увагу приділено проблемі спрощення контактів в умовах візового режиму, запровадженого Словаччиною. Словаччина погодилась взяти участь у добудові Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, спорудження якого було розпочато ще у 1983 р. за участі держав РЕВ, в тому числі Чехословаччини. Під час переговорів 23 квітня 2002 р. в Україні з державним секретарем Міністерства оборони Словаччини Й.Піварчі предметом уваги були питання розвитку двостороннього військового та військово-технічного співробітництва, зокрема, створення багатонаціонального інженерного батальйону “Тиса”, реорганізації та модернізації збройних сил обох країн, стан співробітництва з НАТО.

Українсько-угорські відносини почали розвиватися ще з 1990 року. У вересні 1990 р. президент Угорщини А.Гьонц відвідав Україну з офіційним візитом, а 6 грудня 1991 р. між обома державами було укладено Договір про основи добросусідства і співробітництва.

Новий пакет угод, що визначали пріоритетні напрямки розвитку співробітництва обох країн, був підписаний під час офіційного візиту Президента України Л.Кравчука до Угорщини. Подальшого зміцнення українсько-угорські відносини набули після офіційних візитів на вищому рівні Президента Угорщини А.Гьонца в Україну 14-16 листопада 1996 р. та Президента України Л.Кучми до Угорщини 27-26 жовтня 1998 р. Угорський президент також перебував в Україні під час самміту ЦЕІ у Львові (вересень 1999 р.) та зустрічі представників Чорноморсько-Балтійських країн у Ялті (вересень 1999 р.). У 1995 р. створено Змішану українсько-угорську міжурядову Комісію з питань координації прикордонного співробітництва.

Питання розширення торгівельно-економічних відносин між обома країнами обговорювалися під час офіційних переговорів прем’єр-міністра Угорщини В.Орбана 25-26 лютого 2000 р. з Президентом України Л.Кучмою та прем’єр-міністром В.Ющенко. Пізніше 26 лютого - 1 березня 2001 р. в Угорщині відбулися українсько-угорські переговори по узгодженню умов взаємних безвізових поїздок громадян і про передачу та приймання через спільний державний кордон осіб, які незаконно перебувають на територіях держав. 9 квітня того ж року в Ужгороді відбулася зустріч угорського та українського прем’єр-міністрів, які підписали спільну декларацію про вироблення та впровадження міждержавної програми антиповеневих заходів у районі річки Тиса. 17-18 квітня 2001 р. з офіційним візитом Україну відвідав керівник МЗС Угорщини Я.Мартоні, який підтвердив, що Угорщина не будуватиме розподільчих бар’єрів на кордоні з Україною і не вводитиме візового режиму якомога довше.

------------------

Усвідомлення важливості регіонального співробітництва стимулює процеси внутрішньорегіональної консолідації, що набуло вигляду Балто-Чорноморської системи співробітництва і безпеки. Ця ідея ініційована Президентом Польщі ще в 1992-1993 роках. Наприкінці квітня 1993 р., на зустрічі ОБСЄ в Празі українська делегація запропонувала створити систему колективної безпеки країн регіону у якості елемента загальної архітектури європейської безпеки.

Балто-Чорноморська ідея набула нового дихання під час саммітів країн регіону у вересні 1997 р. (Вільнюс) та у вересні 1999 р. (Ялта).Зустріч у Ялті проходила під гаслом “Балто-Чорноморське співробітництво: до інтегрованої Європи ХХІ століття без розподільчих ліній”. В ній взяли участь представники 22-х країн (в тому числі глави 14 держав), а також ряду міжнародних європейських організацій, які намагалися визначити провідні шляхи розвитку регіонального співробітництва в політичній, економічній, гуманітарній сферах, а також в галузі забезпечення стабільності Балто-Чорноморського простору. Особливу увагу було приділено обміну досвідом у проведенні демократичних та ринкових реформ ту у питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції.

На сьогоднішній день розвиток Балто-Чорноморської ідеї ще знаходиться в латентному стані, оскільки не має чітко визначених інституційних форм. На часі стоїть проблема створення впливової регіональної міжнародної організації, в межах якої країни регіону мали б можливість ефективно вирішувати спільні питання. Насамперед, важливо знайти взаємовигідні форми співробітництва в загальному полі демократії та ринкової економіки та відповідні форми політичної і економічної кооперації для ефективного включення в європейську та світову системи порядку. Поступово має викристалізуватися спільне ядро інтересів, до якого тяжітимуть окремі частини центральноєвропейського регіону і яке визначатиме загальні риси спільної регіональної політики країн цього простору.

---------------

Більш успішною була Центральноєвропейська Ініціатива (ЦЄІ), започаткована у листопаді 1989 р. у Будапешті представниками чотирьох держав (Австрія, Югославія, Італія, Угорщина). ЦЄІ (на той час мала назву “Квадрогонале”) ставила за мету подолання розподільчих ліній у Європі, вирішення питань стабільності і безпеки та сприяння європейським інтеграційним процесам. Прилучення до ЦЄІ Чехословаччини (1990 р.) та Польщі (1991 р.) сприяло посиленню значення цієї організації. Власну назву ЦЄІ отримало у 1992 р. після вступу до об’єднання Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини. На сьогодні ЦЄІ нараховує 16 країн Середньої Європи (крім перерахованих до ЦЄІ входять Албанія, Білорусь, Болгарія, Македонія, Молдова, Польща, Румунія; після роз’єднання Словаччина та Чехія мають окреме членство в ЦЄІ).

Діяльність ЦЄІ розгортається по таким основним напрямам як транспорт, охорона довкілля, наука і технологія, боротьба з організованою злочинністю та міжнародним тероризмом, проблеми національних меншин, міграції, молодіжний обмін, прикордонне співробітництво.

Контактуючи з ЦЄІ з 1992 р. в рамках окремих робочих груп (транспорту, інформації, статистики та міграції) Україна у березні 1994 р. отримала статус члена Асоційованої Ради ЦЄІ. 31 травня 1996 р. під час зустрічі міністрів закордонних справ ЦЄЇ у Відні Україна отримала статус повноправного члена організації. З цього часу Україна приймає участь у неформальних зустрічах президентів країн-членів ЦЄІ. Шоста така зустріч відбулася 14-15 травня 1999 р. у Львові. Проводяться також щорічні зустрічі голів урядів. Діють численні спеціалізовані робочі групи. Зокрема утворена Міжвідомча комісія з питань співробітництва України в рамках ЦЄІ.

На зустрічі голів урядів краї ЦЄІ 5-6 листопада 1999 р. у Празі прийнято Заключний документ, в якому знайшло відображення широке коло питань щодо активізації участі ЦЄІ в процесах політичного та економічного розвитку Середньої Європи, а також у побудові регіональної стабільності. У прийнятому Плані дій ЦЄІ на 2000-2001 рр. були враховані пропозицій України щодо реалізації ряду регіональних проектів,

Програмними цілями ЦЄІ передбачено надання допомоги регіонам, постраждалим від аварії на ЧАЕС, сприяння розбудові міжнародного транспортного коридору Трієст – Любляна – Будапешт – Київ, модернізації аеронавігаційної служби в Україні, розвитку середнього та малого бізнесу, включенню України до європейських комп’ютерних мереж, обміну економічною інформацією, відновленню судноплавства по Дунаю. Україна зацікавлена у підтримці країнами ЦЄІ реалізації проекту транспортування каспійської нафти в Європу.

Розвиток співробітництва з центральноєвропейськими країнами важливо для нашої держави, оскільки це зменшує небезпеку виникнення нових розподільчих ліній в Європі та сприяє налагодженню взаємовигідних відносин в межах великого регіону. Особливе значення для України має відновлення судноплавства по р.Дунай, яка з’єднує різні частини Європи в єдиний геоекономічний простір.

Регіональне співробітництво локального характеру відбувається в межах міжнародної асоціації “Карпатський Єврорегіон”, який включає відповідні райони Польщі, Угорщини, Румунії та Словаччини та ряд областей України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька) Метою прикордонного співробітництва є підготовка спільних проектів для фінансування їх через фонди ЄС (програм PHARE i TAСІS).

31 травня 2002 р. Україна прийняла участь з в дев’ятому неофіційному саміті глав держав Центральної Європи у Словенії, присвяченого ролі центральноєвропейських країн в інтеграційних процесах на континенті. В саміті взяли участь глави держав 14-ти країн Центральної Європи. Під час зустрічі відбулося кілька пленарних засідань, де обговорювалися питання європейської інтеграції в зв’язку з розширенням НАТО. Українська делегація відзначила суперечливість підходів ЄС до формування відносин з Україною, свідченням чого є рішення Люксембурзького засідання Ради міністрів Євросоюзу стосовно розробки стратегії відносин з майбутніми сусідами розширеного ЄС.

27 травня 2002 р. у Відні відбулася установча конференція на рівні міністрів закордонних справ, під час якої була схвалена Декларація щодо започаткування Процесу Дунайського співробітництва. Таку ініціативу було висунуто 6 липня 2001 р. з боку Європейської комісії, Пакту стабільності для Південно-Східної Європи, міністрів закордонних справ Австрії та Румунії. Після проведення низки консультацій було визначено можливі напрямки такого співробітництва та його головну мету - посилення і всебічний розвиток різноманітних конкретних форм співробітництва та підвищення безпеки в регіоні.

 

3. Карпатсько-Дунайський регіон

Назва регіону може викликати заперечення, але географічно вона більш обгрунтована, аніж “Балкани”, оскільки включає не тільки країни Балканського півострову, але також і Румунію з Молдовою. Країни регіону відчувають схожі проблеми подальшої модернізації та включення у європейський цивілізаційний простір. Регіон характеризує особливе коло проблем, які значною мірою відмінні як від західноєвропейських так і від центральноєвропейських.

Румунія визнала державну незалежність України 8 січня 1992 р. і встановила дипломатичні відносини з нею 1 лютого того ж року. Але спочатку розвиток українсько-румунських відносин був затьмарений спробами з боку Румунії висунути територіальні претензії до України. З підписанням масштабного Договору про відносини добросусідства і співробітництва між обома країнами 2 червня 1997 р., в якому сторони підтвердили непорушність існуючого кордону заклики до їх перегляду з боку націоналістичних кіл в Румунії значною мірою вщухли, а розвиток відносин між обома країнами увійшов у нормальне русло. Укладені тоді ж додаткова Угода щодо принципів та процедури опрацювання Договору про режим державного кордону та Угода про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон заклали основу для переговорного процесу з цих питань,

Перший офіційний візит Президента Румунії Е.Константинеску в Україну відбувся 27-28 травня 1999 р. і був відзначений відкриттям Генерального консульства Румунії в Чернівцях. Наявність численних діаспор українців в Румунії (офіційно – 67 тис., неофіційно – 250 тис.) та румунів в Україні (135 тис.) ставить важливі питання щодо дотримання прав національних меншин, які сторони намагаються вирішувати в площині європейського права.

17-18 травня 2001 р. у Бухаресті відбулося чергове засідання українсько-румунської міжурядової Комісії з питань осіб, які належать до української меншини в Румунії та румунської - в Україні. Одним з практичних результатів засідання стала домовленість про відновлення діяльності робочих експертних груп з метою моніторингу реального становища меншин.

Подальшого розгортання набув українсько-румунський діалог всупереч заявам окремих румунських політиків щодо необхідності ревізії базового договору між Україною і Румунією. Ще під час візиту глави українського уряду А.Кінаха до Румунії 29-30 грудня 2001 року були підписані Договір між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах, а також Протокол другого засідання міжурядової Консультативної ради з питань торговельно-економічного співробітництва.

23-24 січня 2002 р. в Києві відбувся 11-й раунд українсько-румунських переговорів щодо режиму державного кордону, співробітництва та взаємну допомогу з прикордонних питань та про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон України і Румунії в Чорному морі. Разом з тим, намічені на кінець травня в Києві переговори з питань Договору про режим державного кордону і Угоди про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон в Чорному морі, не відбулися. Зустріч президентів України та Румунії під час саміту у Словенії підтвердила, що прогрес на цих переговорах можливий лише після прийняття румунською стороною відповідного політичного рішення, а саме - підтвердження на практиці кордону, який існував на момент проголошення незалежності України і який Румунія визнала у 1997 р., уклавши з Україною Договір про відносини добросусідства і співробітництва.

Дипломатичні відносини України з Республікою Молдова встановлено 10 березня 1992 р. Основи взаємин закладені базовим Договором про добросусідство, дружбу і співробітництво, підписаним у Кишиневі 23 жовтня 1992 року. Під час зустрічі президентів двох країн 23 жовтня 1998 р. підписано Договір про економічне співробітництво на 1998- 2007 роки. Питання кордону регулюється Договором про державний кордон, підписаний під час офіційного візиту Президента Молдови П.Лучинського до України 18-19 серпня 1999 року. Додатковий протокол до цього Договору передбачає можливість корекції кордону шляхом взаємного обміну територіями.

В серпні 1998 р. представниками України, Румунії та Молдови під час зустрічі у м.Галац (Румунія) був утворений новий єврорегіон “Нижній Дунай”, до якого входять прилеглі області трьох країн. Діяльність єврорегіону зосереджена на розробці проектів прикордонного співробітництва, зокрема – спорудження паромних переправ через Дунай. Прикордонне співробітництво між трьома країнами отримало поштовх із утворенням ще одного єврорегіону “Верхній Прут”.

Після того, як у квітні 2001 р. Президент України привітав Володимира Вороніна з обранням Президентом Молдови, останній у травні прибуває до Києва для дводенних переговорів, за результатами яких підписано угоду про безвізові поїздки громадян, про взаємовизнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання, про економічне і науково-технічне співробітництво в галузі сільського господарства, про співробітництво між міністерствами юстиції. 9-10 липня 2001 р. під час робочого візиту до Києва прем’єр-міністр Молдови В.Тарлєв мав зустрічі з керівництвом України, в ході яких було обговорено перспективи розвитку і поглиблення співпраці між двома державами. Підписано низку угод, передусім про режим експлуатації восьмикілометрової ділянки автотраси Одеса–Рені в районі молдовського села Паланка. Ця угода є складовою частиною українсько-молдавського договору про державний кордон. 12 липня 2001 р. Парламент Молдови ратифікував договір про державний кордон з Україною, який прокладає шлях до врегулювання суперечливої проблеми щодо обміну невеликими ділянками території. Верховна Рада України ратифікувала угоду про власність двох країн.

Наприкінці листопада 2001 р. Україна висловила протест щодо заяв вищих офіційних осіб Молдови на адресу України, в яких висувалися безпідставні звинувачення у пособництві нелегальним вантажоперевезенням з території Молдови та у невиконанні раніше досягнутих домовленостей щодо створення спільного митного й прикордонного контролю між двома країнами. Під час зустрічі з прем’єр-міністром Молдови В.Тарлєвим у Москві 30 листопада український прем’єр-міністр підкреслив, що Україна “жорстко” дотримується принципу незалежності територіальної цілісності і суверенітету Молдови.

Важливе місце в українсько-молдовських відносинах займає питання Придністровського врегулювання, в якому Україна твердо стоїть на позиції безумовної поваги до територіальної цілісності та суверенітету Республіки Молдова. Україна є однією з країн-гарантів процесу Придністровського врегулювання. У середині лютого 2002 р. у Харкові відбулися тристоронні переговори між керівниками зовнішньополітичних відомств України, Росії та Молдови щодо врегулювання придністровської проблеми. Під час зустрічі Україна та РФ висловилися рішуче за територіальну цілісність Молдови. Було також наголошено на важливості продовження переговорів на рівні експертів України, Молдови, Росії, Придністров'я та представників ОБСЄ.

-------------------

Україна виявила активність у врегулюванні Боснійського і Косовського конфліктів і посідає помітну роль у заходах міжнародних організацій у цьому районі. Українські військовослужбовці з 1992 р. є учасниками миротворчих операцій на Балканах. В Боснії, в Східній Славонії (Хорватія) перебували окремі батальйони у складі миротворчих сил з функціями реалізації досягнутих мирних домовленостей. У Косові, в рамках миротворчих сил KFOR, виконують свій обов’язок українські миротворці у складі українсько-польського батальйону й український вертолітний загін.

Дейтонська угода дозволяє ставити питання про відновлення зруйнованого війною господарства. У квітні 1996 р. у Брюсселі за ініціативи Комісії ЄС та Світового Банку пройшла друга конференція країн-донорів, присвячена відродженню та відбудові Боснії.

Одним з ключових регіональних завдань є вирішення проблеми судноплавства по річці Дунай. Українським керівництвом неодноразово наголошувалося на втратах, які спричинені країні економічними санкціями ООН проти Югославії у 1992 - 1995 рр. і військовими діями країнами НАТО в СРЮ. За період з початку викликаного військовими діями в Югославії припинення судноплавства, збитки Українського Дунайського пароплавства становили понад 106,4 млн. американських доларів.

Зміцненню українсько-югославського торговельно-економічного партнерства сприяв візит міністра Югославії Г.Свілановича до України 12 лютого 2002 р., під час якого було підписано договір про стандартизацію та програма співробітництва в сфері культури та освіти.

Ситуація в Косово характеризувалася на початку 2002 р. парламентською кризою, невирішеністю розгляду питань безпеки, зростанням недовіри місцевих лідерів до міжнародного співтовариства. Вона погіршилася у зв’язку з поновленням окремих випадків насилля та появою нових жертв серед сербського населення в краї. Миротворчі сили, що знаходяться під керівництвом НАТО, змушені були підсилити заходи безпеки в регіоні.

Майбутнє Югославської федерації залишається під знаком питання. Правляча партія Чорногорії - Демократична партія соціалістів - дотримується позиції: якщо Белград не погодиться на створення союзу суверенних держав, остаточне рішення щодо статусу республіки буде прийнято за результатами референдуму про незалежність Чорногорії. Під час зустрічі представників Сербії, Чорногорії та ЄС в Брюсселі 4 лютого 2002 р. експерти вкотре намагалися довести, що оптимальний шлях зближення цього балканського регіону з ЄС можливий лише за умов збереження югославської федерації.

17-18 січня 2001 р. відбувся робочий візит прем’єр-міністра України до Македонії, під час якого було підписано Договір про вільну торгівлю – першу угоду такого роду, яка підписується з країною, яка не належить до СНД. Договір має сприяти нарощуванню економічної присутності України в Південно-Східній Європі, виходу українських товарів на ринки Балканських країн, з якими Македонія має режим вільної торгівлі. Україна зайняла досить активну позицію в вирішенні македонської кризи. Під час свого головування в березні 2002 р. в РБ ООН Україна оперативно скликала надзвичайне засідання РБ з приводу подій на кордоні Македонії з метою врегулювання конфлікту.

Під час візиту до Македонії делегації Міністерства оборони 4-5 квітня 2001 р. було обговорено перспективи регіонального співробітництва, геополітичної ситуації в регіоні та питання громадянського контролю над збройними силами. 20 квітня МО України повідомило про передачу Македонії чотирьох військово-транспортних вертольотів Мі-8, які були використані згодом в антитерористичній операції. Трохи пізніше, 18 червня, у зв‘язку з активізацією дій албанських бойовиків уряд Македонії додатково закупив бойову техніку в Україні. З метою розвитку співробітництва у військовій та військово-технічній сфері в Україну 30 червня з офіційним візитом до України прибув міністр оборони Македонії В.Бучковські.

Під час візиту Президента Македонії Б.Трайковські до України 18-19 жовтня 2001 р. з боку македонської сторони було зроблено ряд пропозицій щодо спільної участі македонських та українських компаній у відбудові Косово, югославських мостів, будівництві нових шляхів тощо. Розвитку партнерських відносин сприяло підписання ряду важливих міжгалузевих документів, якими стали Угода між урядами України та і Македонії про військово-технічне співробітництво. В 2002 р. спостерігалося зміцнення українсько-македонських відносин, особливо у військово-технічній сфері. 14-16 січня у Києві з офіційним візитом перебувала військова делегація Армії Республіки Македонія, під час якого сторони обговорили стан і перспективи військового та військово-технічного співробітництва. Свідченням зацікавленості України у врегулюванні конфліктів та зміцненні стабільності на Балканах став візит до Македонії, СРЮ та Албанії заступника Держсекретаря МЗС України І.Харченка наприкінці січня 2002 року.

28 травня 2002 р. у Загребі міністри оборони Хорватії та України підписали договір про технічне співробітництво (співробітництво з питань поставок зброї та надання технічної підтримки).

Підписано торговельно-економічну угоду України з Боснією та Герцеговиною; відповідний протокол стосовно напрямків співробітництва між Україною та Словенією.

Нового якісного рівня досягли українсько-болгарські відносини. Болгарія підтвердила намір підтримати Україну на шляху євроінтеграції. Україну було названо перспективним партнером Болгарії у рамках ЧЄС та у створенні системи регіональної безпеки. Після прийняття присяги новообраним президентом Г.Пирвановим 19 січня 2002 р., активно реалізується запропонована ним програма посилення співробітництва Болгарії з Україною та Росією. У зв’язку з обранням Болгарії непостійним членом РБ ООН на 2002-2003 роки у Софії 29 січня 2002 р. відбулися українсько-болгарські консультації. Разом з тим, ще у грудні 2000 р. уряд Болгарії прийняв рішення про запровадження з 13 червня 2001 р. візового режиму до громадян України. 14 березня 2001 р. болгарська сторона запропонувала продовжити термін дії двосторонньої угоди про умови взаємних безвізових поїздок громадян до 1 жовтня 2001 року. Під час свого візиту до Болгарії 4-5 вересня 2001 р. Президент України Л.Кучма, який проводив переговори з лідерами Болгарії, переконував їх відстрочити заплановане на жовтень 2001 р. введення візового режиму в’їзду на територію Болгарії громадян України. Українська сторона заявила, що Україна вітає підготовку вступу Болгарії в Європейський Союз, що вимагає жорсткості режиму в’їзду, але при цьому вважає за можливе знайти компромісне рішення.

Наприкінці квітня 2001 р. український прем’єр-міністр В.Ющенко здійснив офіційний візит до Греції, де провів зі своїм колегою К.Симітісом переговори щодо розширення українсько-грецьких взаємин. Особлива увага була приділена розширенню торговельно-економічної співпраці, зокрема у машинобудівній, переробній, будівельній галузях. Підписано низку конкретних угод. Українська делегація взяла участь в українсько-грецькому бізнес-форумі, що відбувся в Афінах.

18 квітня 2002 р. А.Зленко здійснив офіційний візит до Греції. Керівництво Греції позитивно поставилося до прагнення України зміцнювати відносини з НАТО та пообіцяло підтримку з боку Греції в цьому питанні. Обговорено ряд проблем, пов’язаних з грецькою діаспорою в Україні.

Серед загальних регіональних тенденцій варто відмітити нові напрямки в роботі Пакту стабільності для Південно-Східної Європи, а саме: дотримання прав людини, створення інститутів та інфраструктурних проектів, питання безпеки. Керівництво цієї організації орієнтується на формування зони вільної торгівлі, виходячи з основної мети Пакту – допомогти регіонам заключити угоди між собою про відкриття своїх ринків. На думку західних аналітиків, “реконструкція Балкан” не стала поки що явним пріоритетом ЄС. Інвестиційне майбутнє Балкан вони пов’язують з Пактом стабільності

Південно-Східна Європа намагається визначити своє місце в системі миротворчих та контртерористичних операцій НАТО через створення Багатонаціональних миротворчих сил регіону. Ці питання обговорювалося в ході європейського ісламського самміту в Стамбулі 13 лютого 2002 р. під час зустрічі міністрів закордонних справ Болгарії, Греції, Румунії та Туреччини.

Події на Балканах за нинішньої доби характеризує завершення низки довготривалих процесів, які спричинили пошук нових шляхів розвитку держав цього регіону, зокрема, досягнення домовленостей стосовно майбутнього Югославської федерації. 14 березня 2002 р. Сербія та Чорногорія за сприяння ЄС нарешті підписали в Белграді угоду щодо дальших взаємовідносин між обома державами. Нова федерація матиме назву “Сербія і Чорногорія”. Відповідно до угоди Сербія та Чорногорія матимуть єдину зовнішню та оборонну політику, але при цьому окремі економіки, валютні та митні системи. 31 травня 2002 р. югославський парламент проголосував за припинення існування Югославії.

Впродовж останнього часу балканські країни значно посилили свою увагу до набуття членства в НАТО. “Вільнюська група”, до складу якої входять десять країн, що бажають вступити до НАТО – Албанія, Болгарія, Хорватія, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Румунія, Словаччина та Словенія – закликала Альянс “бути відкритим для розширення”. Болгарія та Румунія, прагнучи отримати запрошення на вступ до НАТО, вирішили діяти разом та проводити спільні консультації, розглядаючи вступ до НАТО як спільну мету.

 

4. Чорноморсько-Каспійський регіон.

У геоекономічному розумінні Чорноморсько-Каспійський регіон концентрує як економічні, так і транспортні інтереси багатьох країн, незважаючи на їх цивілізаційну гетерогенність та рівень розвитку. Регіон, маючи місткий внутрішній ринок із значним ресурсним та науково-технічним потенціалом, може стати центром торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Йдеться про створення трансрегіональної системи співробітництва. Прокладання транспортних комунікацій з нафтогазових родовищ Азербайджану та Центральної Азії робить чорноморський регіон надзвичайно привабливим для України. Регіон також має неабияке значення як ринок збуту української продукції і подальшого її транспортування на Схід.

Перший офіційний візит української високоповажної делегації до Азербайджану відбувся у липні 1995 р. Під час цього та наступних візитів обговорювалися питання міжнародної політики регіонального характеру, відносини між Україною і Азербайджаном у всіх напрямах. Азербайджан значною мірою зацікавлений у товарах та політичній підтримці України. Зокрема йшлося про спільні розробки нафтових і газових родовищ. Спеціалісти Азербайджану мають значний досвід видобутку нафти і газу на морі і можуть допомогти Україні у розробці її частини Чорноморського шельфу. Азербайджан зацікавлений в українському нафтогазовому устаткуванні, яке можна було б одержувати в обмін на нафтопродукти.

17 березня 2000 р. Президент України Л.Кучма здійснив дводенний офiцiйний вiзит в Азербайджан, під час якого він підкреслив, що для України важлива полiтична пiдтримка Азербайджаном українського варiанта транспортування каспiйської нафти за маршрутом Баку-Супса-Одеса–Броди. Україна і Азербайджан підписали ряд двосторонніх документів, зокрема договір про стратегічне партнерство та угоду про економічне співробітництво. Остання включає у себе розробку родовищ нафти і газу, а також їх транспортування. Україна, яка нині залежить у своїх енергетичних потребах від Росії, намагається зміцнити відносини з альтернативними постачальниками нафти і газу, щоб послабити свою залежність від Москви в цьому питанні.

Азербайджан пропонує українським компаніям взяти участь в усіх нафтогазових проектах, про що 14 лютого 2002 р. після закінчення засідання Міжурядової українсько-азербайджанської комісії з економічних питань заявив перший заступник прем’єр-міністра Азербайджану А.Аббасов. Йдеться про будівництво нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан та газопроводу Баку-Тбілісі-Арзрум, а також про можливості постачання на ці об’єкти українських труб. У свою чергу віце-прем’єр-міністр України О.Дубина зазначив, що сьогодні є можливість залучити компанії “Нафтогаз України” та “Надра України” до розробки родовищ та геологорозвідувальних робіт в Азербайджані.

Українсько-грузинські взаємини є досить розвиненими. Підписання Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Україною і Грузією (квітень 1993 р.) експерти розглядають як один з найсерйозніших кроків з метою встановлення горизонтальних зв’язків між пострадянськими країнами. В економічній царині романтизм і певна ейфорія в цих стосунках поступаються місцем ефективному економічному співробітництву, здійсненню широкомасштабних міждержавних проектів, а також практичній політичній підтримці позицій одна одної на міжнародній арені.

Геополітичне становище України і Грузії, їх історичні зв’язки, співробітництво в рамках ГУУАМ, ЧЄС і СНД змушують їх зміцнювати економічні й політичні відносини, спонукають до ширшого співробітництва на регіональному рівні та у вирішенні міжнародних проблем. Існують можливості розвитку відносин у галузі харчової промисловості, металургії, нафтогазового комплексу, транспорту, зв’язку. Активно працює міждержавна українсько-грузинська комісія, створена у серпні 1996 року.

Грузія є стратегічним партнером України, сприяє підтримці інтересів нашої держави не лише на Кавказі, але й у більш широкому контексті. Грузія має першорядне значення в реалізації геостратегічних інтересів України, пов’язаних із зміцненням безпеки в чорноморському регіоні. Особливо важливим виявився візит до Києва 13-14 лютого 1997 р. президента Грузії Е.Шеварднадзе, який неодноразово заявляв про те, що відносини обох держав можна вважати “особливими”, оскільки рамковий договір передбачає не лише дружбу та співробітництво, але й взаємодопомогу.

Погляди України і Грузії на ключові для пострадянських держав проблеми співпадають. Обидві країни орієнтуються на двосторонні зв’язки між країнами-членами СНД. Обидві країни погоджуються, що СНД має майбутнє у тому випадку, якщо у його межах поважатиметься принцип суверенітету кожної з держав-членів. Грузія і Україна зацікавлені в тому, щоб ЄС розширювався на Схід якомога далі і виступають проти надмірної драматизації розширення НАТО на Схід.

Існує тристороння українсько-грузинсько-азербайджанська угода по створенню транскавказького транспортного коридору, якою передбачено створення єдиної транспортної лінії для обслуговування пасажирів та вантажопотоків, що зв’яже Баку, Тбілісі, Поті, Одесу і Київ. Ця лінія стає важливою ланкою Євро-Азіатського транспортного коридору (проект ТРАСЕКА) між Західною Європою, Центральною Азією та країнами Далекого Сходу. У грудні 1996 р. відбулося відкриття паромної переправи Іллічівськ (Одеса) - Поті як складової ланки Євро-Кавказького транспортного коридору. Надзвичайно важливою для України стала домовленість з Грузією про транзит нафти і газу.

Значного розвитку досягло військове співробітництво України з Грузією. Грузія має намір здійснювати модернізацію і ремонт своєї військової техніки на українських військових підприємствах. Україна надає матеріально-технічну допомогу Грузії. Грузинські військові навчаються в Україні. Грузія - перша з країн СНД, з якою, не маючи спільного державного кордону, Україна підписала угоду в співробітництві з прикордонних питань. Відповідно до досягнутих угод Україна здійснює підготовку і перепідготовку кадрів для прикордонних військ Грузії.

Iнтереси України i Грузiї повнiстю збiгаються в питаннях перспектив неформального об’єднання ГУУАМ. .

Візит В.Ющенка до Грузії у серпні 2000 р. став продовженням активного переговорного процесу з цією країною на різних рівнях. В ході переговорiв у Тбiлiсi було придiлено увагу передусiм питанням розширення виробничо-кооперативних зв'язкiв, поглиблення спiвробiтництва в галузях транспорту, машинобудування, енергетики. Значна увага була придiлена питанням євразiйського транспортного коридору, зокрема ефективної роботи переправи “Потi – Iллiчiвськ”.

Грузiя планує розмiстити в Українi замовлення щодо модернiзацiї iнфраструктури грузинської системи протиповiтряної оборони. У лютому 2001 р. відбувся офіційний візит в Україну міністра оборони Грузії Д.Тевзадзе. Під час переговорів обговорювалися питання співпраці у військово-політичній, військовій, військово-технічній галузі та взаємодії в рамках ГУУАМ. Українською стороною також ретельно вивчалася пропозиція Грузії щодо участі України у відновленні протиповітряної оборони Тбілісі.

22-23 лютого 2001 р. в Україні з робочим візитом перебував Державний міністр Грузії Г.Арсенашвілі, під час якого відбулося третє засідання Спільної міжурядової українсько-грузинської комісії з питань економічного співробітництва. Обговорено питання реалізації Договору між Україною і Грузією про економічне співробітництво на 1999-2008 роки, активізації співробітництва в галузях енергетики, транспорту, зв’язку, в сфері оборони та прикордонних питаннях.

Україна підтримала ідею введення в зону грузино-абхазького конфлікту миротворців під егідою ООН, про що на початку березня 2001 р. заявив під час перебування в Грузії А.Зленко. У цьому ж місяці під головуванням Спеціального представника Генерального секретаря ООН в Грузії Д.Бодена в Ялті в рамках Женевського процесу відбулася третя зустріч грузинської та абхазької сторін із зміцнення заходів довіри.

Українсько-вірменські відносини отримали поштовх після офіційного візиту Президента України до Вірменії, під час якого підписано Договір про дружбу та співробітництво між двома країнами, ряд інших угод (про культурне співробітництво, уникнення подвійного оподаткування у галузі стандартизації, метрології та сертифікації, атестацію наукових та педагогічних кадрів, співробітництво у галузі охорони здоров’я).

В Єревані 20-21 лютого 2001 р. відбулося друге засідання Спільної міжурядової українсько-вірменської комісії з економічного співробітництва на якому обговорено широке коло питань торговельно-економічних відносин двох країн, зокрема, в таких сферах, як промисловість, енергетика, транспорт і сільське господарство, а також шляхи розвитку договірно-правової бази. В ході офіційного візиту вірменського Президента Вірменії Р.Кочаряна до Києва на початку березня 2001 р. пiдписано Договiр мiж Україною та Вiрменiєю про економiчне спiвробiтництво на 2001-2010 роки. Україна і Вірменія, згідно з цим документом, взяли на себе зобов’язання розвивати зовнішню торгівлю, створювати спільні підприємства і сприяти взаємним інвестиціям і участі в приватизаційних процесах. Сторони також будуть здійснювати обмін інформацією науково-технічного характеру і технологіями, а також фахівцями і вченими. Крім того, підписано міжурядову угоду про співробітництво в області запобігання надзвичайним ситуаціям і ліквідації їхніх наслідків, угоду про екстрадицію.

Одним з основних пріоритетів зовнішньої політики України є розвиток відносин з Турецькою Республікою. Туреччина встановила дипломатичні відносини з Україною 2 лютого 1992 року. Посольство України в Туреччині почало працювати з січня 1993 року. Серед ряду двосторонніх документів особливо важливим є Договір про дружбу і співробітництво між Києвом і Анкарою. Інтереси обох країн спрямовуються на вирішення проблем військової й екологічної безпеки в регіоні Чорного моря. В пошуках вирішення питань безпеки і стабільності Чорноморського регіону інтереси Туреччини і України багато в чому співпадають.

У травні 1994 р. в ході візиту в Україну Президента Туреччини С.Деміреля сторонами був підписаний протокол про будівництво нафтопроводу, що з’єднає термінал Джейхан з портом Самсун на чорноморському узбережжі Туреччини. Як співзасновник-інвестор акціонерного товариства, що споруджує нафтопровід, Україна зацікавлена у можливому транспортуванні нафти з Близького Сходу територією Туреччини. 18 червня 1997 р. в Анкарі підписано міжурядову угоду про участь України в будівництві нафтотранспортної системи Джейхан-Самсун.

Відчутно зростає товарообіг між обома країнами. Туреччина є важливим партнером для України як член Європейського митного союзу та держава, яку запросили до ЄС. Україна експортує до Туреччини в основному сировину та напівфабрикати В українському імпорті з Туреччини переважає продукція сільського господарства, харчової та легкої промисловості. Україна зацікавлена у збільшенні обсягів та розширенні географії власного високотехнологічного експорту машинної продукції. На сьогодні в Україні нараховуються десятки представництв турецьких фірм, значна частина яких задіяна у різноманітних будівельних проектах. Турецькі підприємці особливо цікавляться південними промислово розвиненими регіонами України. У жовтні 1993 р. між Україною і Туреччиною підписано протокол про співробітництво у галузі енергетики.

В березні 2000 р. під час офіційного візиту Б.Тарасюка до Стамбулу. Україна виявила зацікавленість в реалізації турецької ініціативи по створенню Міжнародного військово-морського з’єднання на Чорному морі - Black Sea Force. Метою з’єднання є проведення миротворчих операцій, реагування на надзвичайні ситуації, стихійні лиха, пошуково-рятувальні роботи.

22-24 листопада 2000 р. відбувся офіційний візит Президента України до Турецької Республіки. Президенти двох країн обговорили, зокрема, питання розвитку політичного діалогу між двома державами, активізації та поглиблення всього спектру торговельно-економічного співробітництва, співпраці двох країн у рамках міжнародних організацій, у тому числі ООН, ОБСЄ, ОЧЕС. За підсумками переговорів було підписано низку двосторонніх документів, зокрема міжурядову угоду про оперативне інформування про ядерні аварії та обмін інформацією про ядерні об’єкти, а також про взаємний захист інформації і матеріалів, обмін якими здійснюється у процесі співробітництва у галузі оборонної промисловості.

Під час візиту до Туреччини делегації МО України 27 березня 2001 р. обговорено перспективи військово-технічного співробітництва між двома країнами. Щодо підсумків танкового тендеру, який зараз проводить Туреччина, то було зазначено, що він носитиме не політичний, а прагматичний характер

Взаємовідносини між Україною і Туреччиною – “одні з ідеальних” у Чорноморському регіоні, - заявив посол Туреччини в Україні А.Джанкорель 21 травня 2002 року. Між обома державами підписано понад 70 угод і протоколів, триває робота над документами про технічно-гуманітарну допомогу та про рибальство.

Організація Чорноморського Економічного Співробітництва. Ініціатива створення регіонального економічного співтовариства належить Туреччині. Успіхи в реалізації цієї ідеї свідчать, що чимало країн зацікавлені у сформуванні нової субрегіональної структури економічного співробітництва, яка об’єднала б країни Європи, Азії, Середземномор’я, не зважаючи на їхню політичну, соціальну, цивілізаційну гетерогенність, різний рівень розвитку та форми бачення майбутнього. В умовах нової геополітичної ситуації ініціатива Анкари знайшла підтримку в багатьох країнах. 25 червня 1992 р. в Стамбулі президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України, Голови урядів Албанії, Греції та РФ прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про заснування ЧЕС, якою передбачено створити сприятливі умови для співробітництва в торгівлі, промисловості, транспорті, зв’язку, науці, техніці, енергетиці, сільському господарстві, туризмі, екології. ЧЕС передбачає: обмін економічною інформацією, створення умов для контактів ділових людей, визначення галузевих проектів тощо. В Декларації заначено, що входження до ЧЕС не перешкоджає участі та співпраці з іншими регіональними і субрегіональними організаціями. Статут ОЧЕС, підписаний у Ялті 4-5 червня 1998 р., перетворює ОЧЕС на повноправну регіональну економічну організацію. Як спостерігачі до організації входять Австрія, Італія, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Туніс, Польща, Франція, Німеччина.

Рішення регулярних нарад керівників держав-членів ЧЕС сприяють розвиткові загальної ідеології ЧЕС, визначають пріоритетні напрямки роботи всіх її інституцій. У перспективі такі наради на певному етапі можуть перетворитися в систему політичних консультацій з проблем регіону. Двічі на рік проводяться наради міністрів закордонних справ - вищого координаційного органу ЧЕС. З 1995 р. працює механізм “трійки”, що забезпечує необхідну координацію та колегіальність в діяльності ОЧЕС. З 1994 р. працює Постійний Міжнародний Секретаріат, який виконує організаційні функції й перебуває у Стамбулі. Створено систему виконавчих органів - 10 робочих груп: з торгівлі та промисловості, банківської справи й фінансів, статистики, транспорту, зв’язку, енергетики, науки й техніки, екології, сільського господарства, туризму, інші. Почала формуватися мережа спеціалізованих центрів: з обміну статистичними даними - в Анкарі, з підтримки малого та середнього бізнесу - в Бухаресті, з питань енергетики - в Софії, завершується створення наукового центру в Афінах.

Поглибленню співпраці сприяють міжпарламентські зв’язки в рамках Парламентської асамблеї ЧЕС (ПА ЧЕС), яка перетворилася на місце регулярних консультацій країн-членів. До ПА ЧЕС входить 70 членів, які призначаються національними парламентами на строк не менше року за певними квотами:

У 1994 р. підписано Угоду про створення Чорноморського банку торгівлі й розвитку (ЧБТР) в Салоніках, метою якого є сприяння торгівлі й фінансування спільних проектів у галузі інфраструктури й енергетики, Повний статутний капітал ЧБТР становить $1,2 млрд. з пропорційним розподілом голосів. У червні 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала угоду про створення ЧБТР. З 1 червня 1999 р. ЧБТР розпочав свою діяльність.

Створено Ділову раду ЧЕС, орган координації ініціатив підприємців, Координаційний центр з обміну статистичними даними й економічною інформацією на базі Турецького інституту статистики, Регіональний енергетичний центр у Варні за участю комісії ЄЕС. Болгарія пропонує створити в Софії трансрегіональний центру з розвитку транспортної інфраструктури в регіоні. На Чорноморський регіон розповсюджено дію Балканського центру підтримки малого та середнього бізнесу (Бухарест).

Міста країн ОЧЕС створили неурядову некомерційну організацію Чорноморський клуб з метою об’єднати зусилля у вирішенні гострих проблем регіону Чорного моря. У грудні 1992 р. в Одесі представники чорноморських міст прийняли статут Клубу і визначили його подальшу діяльність. Основним завданням цієї співдружності визначено формування стабільного економічного простору, взаємодія у сферах бізнесу, торгівлі, екології, науки, культури, туризму, інших галузях. Поглибленню співробітництва в рамках ЧЕС сприяє також робота “круглого столу” мерів і губернаторів столиць країн Чорноморського регіону, на якому обговорюються питання розвитку інфраструктури міст, урбанізації, захисту навколишнього середовища у великих містах, міграції, а також соціальні проблеми.

Функції науково-інтелектуального забезпечення діяльності ЧЕС виконує Міжнародний центр чорноморських досліджень в Афінах - незалежний некомерційний інститут. На державному рівні відбуваються регулярні зустрічі міністрів та їх заступників, що відповідають за різні сектори економіки.

Організація залишається відкритою для всіх зацікавлених країн, що визнають її принципи та Декларацію, передбачає багато- та двостороннє співробітництво в промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, зв’язку, медицині, екології, туризму. ЧЕС підтримує безподаткову торгівлю, приватний бізнес, безперешкодне просування капіталів, створення вільних економічних зон, обмін новими технологіями, узгодження програм захисту Чорного моря від забруднення, використання конкретних програм у Чорноморському регіоні тощо.

У Києві в 1993 р. працювала робоча група з питань торгівлі та промислового розвитку країн-членів ЧЕС. Було визначено коло її повноважень, намічено програму роботи по створенню необхідних умов для розвитку торгівлі та інвест



читайте також:
16.04.2008 "Так нам и НАТО. Украине в альянсе не место! Его уже почти заняла Россия"
12.02.2008 "Тегеранские зарисовки"
22.11.2007 "Тбіліська криза"
13.11.2007 "БІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ В РУКАХ ТЕРОРИСТІВ? ЩОДО "ЗНИКНЕННЯ" ЧУМНИХ БАКТЕРІЙ З ОДНІЄЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛАБОРАТОРІЇ"
11.10.2007 "Тбилисский кризис"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг