Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

"Джордж Вокер Буш: ковбой у політиці"


13.05.2002
О.Чередниченко

Повернувшись, Буш-старший закінчив Єльський університет у Нью-Гейвені й, узявшись за нафтовий бізнес, досяг вагомих здобутків. У політику пішов, маючи значний капітал, - і зробив у ній блискучу кар'єру.

Батько - рафінований інтеліґент, сухуватий і дещо відсторонений у контактах, з яскраво вираженим прагматично-діловим і майже позбавленим емоційності стилем спілкування. Безперечний лідер у своїй родині, Буш-старший став своєрідною матрицею характеротворення й імітативної поведінки синів, Джорджа (за студентським прізвиськом “Даб'я”) і Джеба (майбутніх губернаторів, відповідно, Техасу і Флориди).

Його дружина, Барбара Буш, яка є натурою експресивнішою за свого чоловіка, підтримувала в родині атмосферу злагодженості й довіри, проте завжди трималася врівноважено й інтеліґентно. Вона - турботлива мати й помічниця у справах чоловіка - завжди дбала про образ дружної американської сім'ї.

Дружина Буша-молодшого Лаура Велч, у минулому вчителька й бібліотекар, затята прихильниця методистської церкви, також прагнула підтримувати спокійне сімейне життя й виконувати повсякденні обов'язки. Вона любить усамітнення і вважає центром свого життя дітей. Лаура користується повагою і підтримкою Бушів, які вбачають у ній “каталізатора всієї сім'ї” та “натхненника добрих учинків”. Справжнє ставлення до чоловіка, які взагалі все особисте, вона старанно приховує, але відомо, що має певний емоційний вплив на нього. Буші цінують свої традиції. Не випадково Джордж-молодший успадкував батькове ім'я, а його доньок-близнят, за пропозицією Лаури, назвали іменами їхніх бабусь. Загалом усе сімейство Бушів веде добропорядне життя, де відсутні будь-які гострі конфлікти. Принаймні, про них нічого невідомо.

Уся родина Бушів тепер виборює у клану Кеннеді та сім'ї Рузвельтів право називатися політичною династією США XX ст., що відбиває відповідні спадкоємні амбіції.

До Техасу, в містечко Одеса, сім'я Бушів перебралася, коли Джорджеві-молошому було роки. Родина вважалася матеріально благополучною, оскільки мала квартиру з ванною і єдиним холодильником на всю вулицю. На той час це було великою рідкістю.

З Одеси Буші незабаром переїхали в Мідленд, так само невелике місто, де і пройшло дитинство Джорджа-молодшого. У сім'ї з'явилося ще три сини і дві дочки. Потім вони остаточно переїхали до Х'юстона, столиці штату. Буш-старший покидає прибутковий бізнесі і переходить на державну службу і згодом обіймає посаду директора ЦРУ. До всього він був відомим діячем Республіканської партії, а в 1988 р. став сорок першим президентом Сполучених Штатів.

ШКІЛЬНІ РОКИ

Джордж Буш-молодший виховувався як типовий “татів синок”. Коли йому виповнилося п'ятнадцять, батьки відіслали його навчатися в один із найкращих на східному узбережжі інтернатів для хлопчиків – Академію Філіпса в Масачусетсі, яку закінчив його батько. Але, на відміну від нього, Буш-молодший не відзначився успіхами в опануванні знань. Він пішов іншим шляхом, значно розширивши коло своїх друзів, що дало йому змогу зайняти одне із провідних місць у шкільній ієрархії. Буш-син став головним проводирем уболівальників шкільної спортивної команди.

Закінчивши школу, він висловив намір вступити до пре­стижного Єльського університету. Але оскільки Джордж-молодший був слабким учнем, то у викладачів були серйозні сумніви щодо його спроможності витримати це випробування, й вони намагалися відмовити хлопця від непевного кроку. Але, на подив багатьох, до навчального закладу його прийняли. Хоча дивуватися не було з чого, враховуючи високий статус його батька, який завжди у скрутний момент докладав зусиль, щоб у синів усе було гаразд. І навіть окремі спроби молодшого з Бушів позбавитися такої опіки не мали успіху.

 

ЙОГО УНІВЕРСИТЕТИ

В університеті Буш-син стає президентом одного з так званих студентських братств, що нагадували за своєю ор­ганізаційною структурою закритий чоловічий клуб. Його члени, переважною більшістю, завжди мешкали в одному гуртожитку і проводили час разом. Він розпеченою прас­кою випалював знаки студентського братства, до якого на­лежав.

За розповідями друзів, братство, яке очолив Буш-молодший, уславилося бурхливими пиятиками й хуліганськими витівками. Якось він сам відірвав різдвяний вінок із дверей магазину і притяг його в гуртожиток. Іншим разом, після матчу, розібрав із друзями футбольні ворота тощо. Джордж двічі потрапляв до поліцейського відділку.

Такий спосіб життя він проводив і надалі. Якось у 1972 р. у стані значного сп'яніння він не зміг упоратися з керуванням автомобіля і в'їхав у сміттєвий бак сусіда. Розлюченому батькові, що прибіг на галас, син запропонував з'ясувати стосун­ки “на кулаках”. Пізніше, 1976 р., його заарештували за те, що перебував за кермом у п'яному стані (до речі, й за новим віце-президентом Чейні значаться два подібні арешти). На питання журналістів проте, чи вживав він у своєму житті нар­котики, завжди відповідав ухильно, але чуток не заперечував.

Існують свідчення, що Дж. Буш був і серцеїдом. Якось пре­зидент Ніксон навіть надіслав за ним літак, щоб улаштувати йому побачення зі своєю донькою Трішею. Правда, династійно-політичний шлюб із невідомих причин не відбувся.

Відомо ще про три його романи з жінками. Перший з них був із заміжньою дамою, другий - коли він уже був одру­жений. У третьому, про який, до речі, повідомив видавець скандального “Хастлера” Леррі Флінт, навіть фігурує аборт.

У Єльському університеті Буш значився серед двадцяти найслабших студентів свого курсу (такі ж успіхи він показу­вав і в інших навчальних закладах). Але вважався непоганим спортсменом, мав досягнення в тенісі, гольфі, реґбі й, особ­ливо, бейсболі.

 

СПРОБА КАРЄРИ

Після закінчення університету Буш не зрадив своїм звич­кам і продовжив своє буремне життя, отримуючи від нього задоволення. Коли його однокашники вже бачили себе на Волл-стріт, він “відвідував джаз-клуби, вживаючи дешевий бурбон”.

1968 р., під час в'єтнамської війни, Джордж Буш-молод­ший вступив у елітну льотну школу Національної ґвардії в Техасі. Вийшло так, що, завжди слабкий у навчанні, Буш-молод­ший набрав мінімальну кількість балів на вступному іспиті в національну ґвардію, але, як син конґресмена й онук сенато­ра, був прийнятий в обхід черги у 100 тис. претендентів. Та­ким чином, батько знову втрутився й запобіг відправленню свого сина до В'єтнаму.

Після закінчення льотного закладу Буш-син розпочинає кар'єру в нафтовій галузі в якості стажиста у фірмі, власни­ком якої був друг сім'ї.

З 1973 р. він навчається в Гарвардській школі бізнесу і цей час згадує з приємністю. Але на щорічних зустрічах одно­курсників ні в Єлі, ні в Гарварді він жодного разу не з'являв­ся. А світ великого бізнесу так і не став своїм для Буша-молодшого. Його мрією було повернутися в Техас.

1978 р. (за іншими даними, 1977-го) він зробив спробу об­ратися членом конґресу США від штату Техас, але, незважаю­чи на значні ресурси, мобілізовані завдяки сімейним зв'язкам на проведення кампанії, вибори програв. Його суперник від де­мократичної партії сенатор законодавчих зборів Техасу К. Хейнс побудував свою виборчу тактику на критиці елітарного походження Буша-молодшого, його цілковитій необізна­ності з життям простих людей. ЗМІ уїдливо прокоментували йо­го участь у виборах, поміж іншого зазначивши, що коли б не його прізвище Буш, він ніколи не наважився б балотуватися не те що у члени конґресу, а навіть у мери найменшого містечка. Це було жорстким уроком для Буша-молодшого, й відтоді, за свідченнями осіб, які його добре знають, він став “демократичнішим”і “ближчим до народу”. Тобто якщо запитати, що ж, усе таки, позитивного дала участь у виборах, відповідь буде очевидною. Це, насамперед, неоціненний політичний досвід, якому не навчить жоден найпрестижніший університет. Він стане у пригоді трохи пізніше, коли сам Буш-син змінить став­лення до власного минулого й коли спонтанна енергія протестної поведінки не сублімується в більш-менш чітко оформле­ну мету, здатну в подальшому надати його діям більш ор­ганізованого й усвідомленого спрямування.

А поки Буш-старший робив політичну кар'єру, перебуваю­чи в той період на посаді віце-президента США, Буш-молодший довів до банкрутства свій нафтовий бізнес і повільно спивався. Так тривало аж до середини вісімдесятих.

 

“СЕБЕ ЯК В ДЗЕРКАЛІ Я БАЧУ”…

Невпорядкованість життя, низка суттєвих невдач під­штовхнули Дж. Буша до ґрунтовного обміркування свого ста­новища. Він точно пам'ятає, коли вирішив стати іншою лю­диною. Це сталося 28 липня 1986 р.

За його словами, прокинувшись у номері готелю в Колорадо-Спринґс уранці після бучного застілля з ровесниками на честь колективного 40-річчя, він з гіркотою подумав, що йо­му особисто святкувати немає чого. Джордж поклявся своїй дружині, що відтепер не питиме, не палитиме і стане добро­порядним сім'янином. З того часу, як зазначають дослідники, він майже не відступився від свого зароку. Незабаром це по­значилося й на його справах, які зрештою стали поступово налагоджуватися.

Буш-молодший, знову ж таки під батьківську гарантію, до­мовився на вигідних для себе умовах про злиття своєї фірми з іншою, набагато успішнішою. Він зібрав групу інвесторів і придбав бейсбольну команду “Тексас рейнджерс”, купивши два відсотки її акцій. Ця угода виявилася найвдалішою в йо­го житті. Вклавши в неї понад шістсот тисяч доларів, узятих у борг, Буш через кілька років одержав п'ятнадцять міль­йонів, продавши 1998 р. свою частку акцій розбагатілого клу­бу. До того ж, під час президентської кампанії Буша-старшого він був спічрайтером у свого батька і пройшов школу політичної боротьби під керівництвом Лі Етвотера, спеціаліста з виборчих технологій.

У 1989 р. Джордж-син уперше публічно заявив про свої претензії на місце губернатора Техасу. Підготовка до вибор­чої кампанії та успіхи бейсбольної команди перетворили мо­лодшого Буша на популярного політика штату.

Тепер у Буша є навіть Біблія, поділена на 365 частин, яку він щодня читає. Щодня по частині. І так день за днем, рік за роком.

Американці люблять сентиментальні історії про людей, які “самі себе зробили”. І бушівське переродження у стилі “По­пелюшки” було, звичайно, зумовлено не справами “доброї феї”. Сина спрямував у потрібне річище його непересічний батько.

 

ГУБЕРНАТОР ТЕХАСУ

Попри різноманітні неґативні прогнози, оцінювання його як невдахи, 1994 р. він обраний губернатором Техасу. За ньо­го проголосувало 53% виборців (батько в той період уже був екс-президентом Сполучених Штатів).

Потрібно зазначити, що для багатьох його візаві було вели­кою несподіванкою успішне губернаторство Буша. Людина, що не показала за своє життя помітних здібностей, гульвіса й дебошир, виявився доволі пристойним політиком і керівником. Він займався природоохоронними питаннями, системою охорони здоров'я штату, але при цьому йому вдалося не посваритися з корпораціями. Буш-молодший, відстоюючи інтереси своєї партії, водночас успішно співпрацював з демократами.

І навіть репутація ґубернатора-ката (при ньому в Техасі страчували кожні два тижні) не вплинула на його популярність. Це підтвердилося на виборах у листопаді 1998р., коли він став першим губернатором Техасу, переобранім другий термін: тоді за нього проголосувало аж 68% виборців.

Оглядачі порівнювали Буша-молодшого з Рейґаном через його вміння зосередитися на кількох гаслах і вбити їх у голови виборців (ймовірно, що й сьогодні він намагатиметься притримуватися подібного ведення справ. Питання лише в тому, чи володіє він таким ступенем мистецтва робити політику, який демонстрував попередник його батька). Але відомо, що Джордж мало приділяв уваги роботі з паперами, не любив вникати в деталі, делеґуючи значну частину своїх обов'язків помічникам. Він виконував представницькі функції і, подібно військовому начальнику, віддавав лише розпорядження, спираючись при цьому на ініціативу своєї команди, яка розробляла перспективні плани й варіанти можливих рішень тих чи інших проблем.

Але якщо за часів Б. Клінтона було припинено експлуатацію надр федеральних земель і мільйони акрів були об’явлені заповідниками, то Буш відразу проголосив намір зняти цю заборону, особливо з Аляски, де передбачають розгорнути нафтове буріння й рудні розробки (навіть його рідний брат висловив різке невдоволення тим, що Буш мав намір ставити нафтові вежі у Флориді).

 

ПРЕЗИДЕНСТВО

З моменту його другого обрання ґубернатором претензії Джорджа-сина на президентство набули певних ознак. Фахівці стверджували, що одним із мотивів Буша-молодшого був саме реванш за принизливу поразку батька 1992 р. у боротьбі з Б. Клінтоном, кандидатом від демократів. Тут є певний сенс, але, ймовірніше, найважливішим фактором висунення його кандидатом у президенти був катастрофічний “вакуум лідерства” у самій республіканській партії.

Згаданою обставиною можна пояснити і своєрідну поведінку Буша-молодшого, який упродовж тривалого час намагався не демонструвати надмірних ознак зацікавленості, хоча ініціаторами виступало найближче оточення династії Бушів. Він, водночас, і не опирався, а поводився так, щоб перше, якнайменше витрачати власних сил у такому виснажливому процесі, а по-друге, щоб усе бачилося так, ніби зацікавленість у ньому більша, ніж навпаки. Впродовж тривалого часу він не їздив по країні, мало давав інтерв'ю, на відміну від інших претендентів (як це робили, наприклад Е. Доул та Дж. Маккейн), намагався не говорити про своє висунення. Роботу було перекладено на передвиборний який проводив потужну й масштабну підготовку. У та спосіб, через дефіцит інформації, він збуджував до суспільний інтерес.

Невдовзі, у червні 1999 р., кампанія претендента на президентське місце вступила в активну фазу. Він розпочав свій вояж штатами, міста­ми та містечками. Виступаючи, Буш обіцяв “змінити тон” Вашингтона й повернути у Білий дім “дух честі та гідності”, зведених нанівець Клінтоном, який “перетворив будинок американських президентів на вертеп”.

Девізом президентських перегонів було гасло в суто американському стилі - “Джордж Вокер Буш - простий хлопець із Техасу”. Це гасло перейшло з побутового вжитку (так гово­рили про нього знайомі). Один із сусідів у Мідленді в ін­терв'ю журналу “Тайм” сказав, що коли Буша-молодшого обе­руть президентом, то це остаточно підірве його віру в цей інститут, оскільки він “абсолютно звичайний хлопець”.

Джордж Буш-молодший виявився четвертим в історії Аме­рики президентом, який одержав менше (на 337 тис.) голосів, ніж його суперник (А. Ґор). Останній раз таке трапи­лося 1888 р. Переміг він завдяки дивним і не до кінця зро­зумілим для нас особливостям виборчої системи країни, відповідно до якої президента визначає колеґія з 270 вибірників. Хоча останні дослідження найавторитетнішої американської соціологічної служби “Інститут Ґеллапа”, які були опубліковані “Независимой газетой”, показали, що Буш займав перше місце в ході передвиборної кампанії. Перебіг виборів був такий заплутаний, що навряд чи є зрозумілим і для переважної більшості громадян Америки. Але такого гос­трого суперництва в Америці не було впродовж сорока років, відтоді як Джон Кеннеді виграв вибори у Річарда Ніксона з незначною перевагою в 0,17%. У випадку останніх виборів крапку над “і” поставив Верховний Суд США. Очевидно, рішення мотивувалося особливостями політико-економічних обставин, у яких опинилися Сполучені Штати, а не торжест­вом демократії, про яку вони так багато говорять і якої повча­ють інших.

Цікавим бачиться і якісний склад виборців обох претен­дентів. У бесіді головного редактора “Русской линии” С. Григор'єва з політичним оглядачем А. Степановим наводяться ре­зультати згаданих вище соціологічних досліджень ґел-лапівським інститутом із досить своєрідним узагальненням.

Так, Буша підтримувала більшість чоловіків - 54%, а Ґора тільки 37%. Тоді як значна частина жінок - 51% - готова бу­ла голосувати за Ґора, а за Буша лише 41%. Підтримку жінок Ґору забезпечила його позиція щодо проблеми абортів. Якщо Буш усе-таки засуджує аборти, то Ґор заявляв, що вирішення цієї проблеми є правом жінки.

Впадає в очі, що Ґора підтримують різноманітні меншини. Зокрема, 79% чорних мали намір голосували за нього, а 51% білих виступали за Буша. Негрів Америки зближує з демокра­том Ґором не тільки те, що вони традиційно голосують за де­мократів, а й віросповідання. Він є баптистом, як і більшість так званих афроамериканців. Що стосується симпатій віруючих, то більшість протестантів (окрім баптистів) і католиків Підтримують Буша, який у своїй передвиборній кампанії вертався до християнських цінностей. До речі, Буша підтримує і більшість мусульман, але через мотиви антисемітизму (Ґор - напів'єврей, а віце-президентом у нього балотувався ортодоксальний іудей Ліберман, про що повідомляли американські ЗМІ). Не дивно, що майже всі американські євреї (97%) висловилися за Ґора. Цікаво, що його утримує також і більшість атеїстів США. Ну, й нарешті, Ґор симпатичніший більшості представників сексуальних меншин, на­певно тому, що поблажливо ставиться до гомосексуальних шлюбів.

Отже, портрет типового прихильника Альберта Ґора такий: жінка, негритянська або єврейська, баптистка, лесбіянка, як­що ж чоловік, то, принаймні, гомосексуаліст. А портрет типо­вого прихильника Джорджа Буша такий: чоловік, білий, анг­лосакс, протестант або католик, із нормальною сексуальною орієнтацією.

Загалом президентські перегони засвідчили досить джентльменське поводження з обох боків. Акценту супереч­ках віч-на-віч чи у ЗМІ був, переважно, зосереджений на не­доліках програми протилежної сторони.

Стосовно формування іміджу обома кандидатами на місце президента США, варто познайомитися з міркуваннями відо­мого американського драматурга А. Міллера. Він пише, що політичні лідери усвідомили: для того, щоб правити, “вони повинні навчитися акторській грі”.

Так, на його думку, під час президентської кампанії А. Ґор довго шукав свій образ і “кілька разів змінював костюми пе­ред тим, як знайшов потрібне йому співвідношення для вира­ження своєї особистості”. При цьому Ґор, усе ж таки, зазнав невдачі і “якщо він дивився незграбно, то почасти через те, що виконував роль, яка йому не підходила”.

Буш спочатку також обрав для себе не досить вдалий імідж. Він “як міг випинав груди й суворо опускав донизу ку­точки рота. Але гра була дуже помітною, і досить довго опо­ненти бачили в ньому не більше, ніж президента студентської організації”.

Сьогодні, на думку А. Міллера, обіймаючи посаду прези­дента, Джордж Буш, схоже, “вже навчився не зловживати презирливою посмішкою і не косувати нишком ліворуч і пра­воруч, підходячи до ключової фрази, після якої він упевнено кивав головою для підтвердження, що йому її вдалося виго­лосити. Це погана гра, тому що відвертий “перетиск” ставить під сумнів сам текст виступу”. У міру утвердження на посту президента Буш тепер бачиться “більш розкутим і впевненим - як актор, що одержав кілька чудових рецензій”. “Він став кращим після того, як на нього зійшла реальна влада. І те­пер його фрази (не зважайте на граматику) стають дедалі ко­ротшими й коротшими, починаючи часом нагадувати промо­ву героя фільмів Клінта Іствуда, коли той вихоплює пісто­лет”.

Безперечно, що сьогодні кожен політик змушений ретель­но вивіряти будь-який свій жест і фразу, тому що за ним увесь час спостерігають телевізійні камери, а разом з ними й потенційні виборці, які не прощають жодного промаху. На думку Міллера, “з погляду акторської гри президентство - це героїчна роль”. Він зауважив, що найуспішніше зі своєю рол­лю впоралися Р. Рейґан та Б. Клінтон. І саме ці два президен­ти були “зірками” американської політики. Рейґан любив ак­торську гру й на публіці не “тільки весь час грав, а й робив це щиро”. “У Рейґана межа між акторською грою і ре­альністю просто розчинилася і зникла”, - додає Міллер.

На думку багатьох фахівців, що висловлювалися після теледебатів обох претендентів, Буш запропонував ре­алістичнішу економічну програму, ніж його суперник. Його пропозиції щодо зниження податків, у кінцевому рахунку, відображали інтереси всіх прошарків населення, а не тільки багатих, що є вічним основним закидом лібералів податковій політиці республіканців. За Буша не просто знижений пода­ток в інтересах насамперед середнього класу: шість відсотків найбідніших працюючих платників податків узагалі будуть звільнені від їх сплати. Крім того, удвічі будуть підвищені по­даткові пільги на дитину в малозабезпечених сім'ях. Слід звернути увагу на те, що кандидати-республіканці, які пред­ставляють інтереси великого й середнього бізнесу, послі­довніше, ніж демократи, вітають свободу торгівлі. Виходить, що Буш прагне підтримати трудову Америку, що так чи інак­ше є головним.

Уперше за багато років республіканці не вимагали скоро­чення й ліквідації соціальних програм, а також відповідаль­них за їхнє здійснення федеральних міністерств та відомств.

 

ДЕЯКІ УЗАГАЛЬНЕННЯ

Сам драматизм перебігу виборів у Сполучених Штатах на­водить на певні міркування. Здається, Америка зіткнулася з проблемами, схожими на ті, які поставали в СРСР напередодні його розпаду. Проведені дослідження американського соціуму виявили тенденцію до дезінтеґраційних процесів {у рідному штаті нинішнього президента така ситуація спос­терігається здавна). То чи не означає це, що самих амери­канців уже не влаштовує роль титульної нації для всього світу, на яку в останні кілька років падає безліч прокльонів за всі неґативні явища, які кояться на земній кулі?

Якщо простежити особливості розподілу голосів виборців, то можна побачити, що “найдемократичніша” з усіх країн поділилася на дві частини, начебто повернувшись в епоху Лінкольна. За Ґора проголосували обидва узбережжя, де зо­середжена еліта, націлена на світове панування. Та ж части­на, що перебуває поміж ними і сповідує традиційні цінності, патріотизм, віддала свої голоси Бушу.

Звичайно, не можна без застережень стверджувати, що американці голосували виключно з політичних мотивів. З розвитком ЗМІ, особливо телебачення, громадяни цієї країни давно перетворилися на об'єкти інформаційних маніпуляцій. Оскільки в них, як і в нас, різниця в реальному політичному значенні між кандидатами настільки мізерна, що типовий громадянин навряд чи її відчує. Ця різниця виражена хіба що в якихось декоративних проявах або елементах обізнаності то­го чи іншого претендента. Це щось на зразок реклами кока-коли та пепсі, між якими рядовий споживач не знайде суттєвих відмінностей, хоча в кожної з них є свої тверді при­хильники. Тобто оця, висловлюючись ненормативною мовою, “розводка” споживача здійснюється суто технологічними за­собами, коли в нього формують потребу на вживання того чи іншого політичного товару, а сам продаж проводиться за за­конами шоу, і це є основним підґрунтям процесу організації та проведення виборчих кампаній.

Своєрідний вигляд має фінансовий бік минулих прези­дентських виборів. Наприклад, ряд зацікавлених структур розподілили фінанси між претендентами наступним чином. Так, компанія “Ернст енд Янґ” виділила Альберту Ґору $132625, а Джорджу Бушу - $174449; “Сітіґруп” дає Ґору $106500, Бушу $107600; “Голдмен Сакс”, відповідно, $92750 і $103049 тощо.

Засідання колеґії вибірників засвідчило тільки досягнен­ня компромісу між основними угрупованнями американської правлячої еліти, хоча, може, й тимчасового, оскільки, незва­жаючи на гучні заяви, суспільно-політична й економічна си­туації в Америці мають ознаки погіршення. А за це, врешті-решт, хтось має відповідати. Можливо, що не за горами антикорупційна кампанія. Хабарництво найбільше дошкуляє цнотливому американському платнику податків, зосереджено­му виключно на власних проблемах, пов'язаних із рівнем спо­живання. Очевидно, що нитки від цього клубка викриттів мо­жуть потягнутись і в інші, протилежні краї світу.

Але й демократи навряд чи залишаться без відповіді. Гадають, що вони, в разі відсутності компромісу, можуть завдати удару по фондовому ринку США та високотехнологічних фірмах. Усе це, в підсумку, може похитнути долар.

Інші країни вже готуються до можливих змін. Ми вже писали про те, що стали формуватися альтернативні американському світові центри. Європа наважилася на створення власних миротворчих сил, а Росія, Індія, Іран формують антиталібську коаліцію. На зовнішньополітичному напрямку активізувався Ірак. Він уже близький до досягнення головної мети - зняття блокади. Ірак уже не хоче продавати за півціни свою нафту країнам, які брали участь у його бомбардуванні. Це вплинуло на подорожчання цін на органічне паливо на світовому ринку. Нещодавно в американському сенаті після тривалих дискусій погодили продовження санкцій проти цієї країни, але тільки на два роки. Тут можна говорити про певний компроміс. Але основний конкурент Сполученим Штатам, Росія, досить успішно працює в цьому реґіоні, і вони їй тут сьогодні програють.

Тож не виключено, що той факт, хто переміг на виборах, має більше значення для решти світу, ніж для самої Америки.

ПОЛІТИЧНЕ КОВБОЙСТВО.

Щодо заявленої політики, то вона й досі не відрізняєтья ані визначеністю у пріоритетах, ані послідовністю в реалізації. Та все ж у цій невиразності проглядається інтересі Вашинґтона до російського напрямку. Хоча складається враження: нині США почуваються розгубленими й не можуть достатньо чітко відповісти собі на питання, що ж таке в нинішніх умовах Росія. Ця розгубленість спонукала Сполучені Штати розмовляти з нею в завідомо грубих тонах. 0собливо зразу після приходу Буша-молодшого.

С. Глазьев, відповідаючи на запитання про політику президентської адміністрації стосовно Росії, відповів, що “ми її не розуміємо. Ми бачимо якогось старомодного ковбоя, що повертається до холодної війни”.

Схоже, й найавторитетніший у США експерт із питань Росії радник президента К. Райс також, принаймні на сьогодні, неспроможна запропонувати конструктивної ідеї, нових ходів щодо політики Росії. Складається враження відсутності ясного розуміння нинішніх умов, у яких розвивається світ. Росія сьогодні вже намацує шлях свого розвитку, яким збирається йти. США цього ще не зрозуміли й намагаються з позицій стереотипів недалекого минулого, зумовлю періодом, що настав зразу після розпаду СРСР, коли умови можна було диктувати. Сьогодні політика нашого північного сусіда стає більш жорсткою і спрямованою на захист національних інтересів.

А Буш дотепер не може скласти для себе самого чіткої думки, кому віддати перевагу в зовнішній політиці США - “голубам”, що групуються навколо державного секретаря Пауелла або ж “яструбам” на чолі з віце-президентом Чейні та міністром оборони Рамсфелдом.

Підводячи підсумки ста дням перебування Буша на президента, експерти називали його “не професіоналом, а аматором у зовнішній політиці США”. На думку авторитетного австрійського політолога X. Мюллера, за час свого перебування в Овальному кабінеті Білого дому американській президент “надсилав такі різні та суперечливі сиґнали й союзникам, і супротивникам, що й у тих, і в інших викликав враження непередбачуваного і вкрай лабільного державного діяча”.

ПЕРШІ СТО ДНІВ

Серйозні помилки ста днів президентства Буша, на думку європейських експертів, полягали в тому, що американці недостатньо активно поводяться у врегулюванні процесу на Близькому Сході (до останнього моменту вона має спорадичний характер). США також посварилися з Китаєм, Північною Кореєю (останнім часом робляться кроки в напрямку відновлення переговорів із керівництвом Північної Кореї. Вже, запропоновано полегшити режим економічних санкцій проти неї, яку США довгий час вважали країною-ізгоєм. У фокусі подальших переговорів будуть ракетна програма цієї країни й розгортання американських військ поблизу кордону між Південною та Північною Кореєю). Частково Сполучені Шта­ти поконфліктували й зі своїми союзниками в Європі, зіпсу­вали стосунки з Росією, Ізраїлем, здійснили бомбардування Іраку, відмовилися підписати Кіотський протокол (обмежен­ня та зниження антропогенних викидів парникових газів, впровадження сучасних технологій у виробництво).

Європейські ЗМІ зазначали, що Буш виявляє байдужність до того широкого кола питань, які викликають стурбованість у країнах Європейського співтовариства. Причому позиція, яку займає вашингтонська адміністрація, значно розходиться з політикою країн ЄС (підтвердженням цьому є тематична підбірка статей на сайті мюнхенської “ lang="EN-US" EN-US">Suddeutsche Zeitung ”.

Такі дії з боку США й невдоволення ними стали однією із причин результатів голосування в 00Н, де вперше США не включили в Комісію з прав людини, а згодом і в Комісію з контролю за виробництвом та розповсюдженням наркотичних засобів. “Поданий сиґнал, - відзначає “Нью-Йорк таймс”, -був зрозумілий: образливого ляпаса дано Сполученим Штатам унаслідок відсутності елементів “діалогу й поваги” в підході адміністрації Буша до решти світу. Адміністрація Буша, схо­же, у своєму мисленні йде не в ногу з Європейським союзом, який не бажає появи нових розподільних ліній на континенті, і взагалі, більше стурбований якістю їжі й навколишнім сере­довищем, ніж загрозою з Москви або Північної Кореї”.

Потрібно додати, що останнім часом політика адміністрації Буша стосовно Росії дещо пом'якшилася, тобто перейшла від “батога” до “пряника”, й зумовлено це низкою серйозних обставин, деякі з них пов'язані з намаганням змінити позицію Москви щодо ПРО. А 16 червня в Любляні (Словенія) вже відбулася їхня зустріч. Це сталося раніше, ніж очікували. За­галом, це була зустріч обміну люб'язностями й, можливо, на­родженням нових “друзів”, замість “друга Бориса” та “дру­га Білла”.

Сьогоднішні реалії свідчать, що Росія стає притягальною для багатьох зацікавлених суб'єктів міжнародної політики. У союзі з нею зацікавлені і Схід (Китай), і Захід (Європа). На­самкінець починають змінювати позиції і Сполучені Штати. Мабуть, первісне жорстке протистояння систем поступово Одходить у минуле й повертаються “старі добрі часи, де ос­новою політики була війна всіх з усіма” ( lang="EN-US" EN-US">Left.ru ), тому й по­стає завдання знайти союзників і заручитися підтримкою. Недарма ж напередодні зустрічі двох президентів високопо­ставлений представник американського Білого дому Річард Перл заявив таке (“Коммерсанть” 15.06.01): “США наполягатимуть на повному списанні радянського боргу, незважаючи на обурення з боку Німеччини, яке може викликати така ініціатива”. Водночас, США посприяли витоку інформації про нібито існуючу домовленість між Бушем та Шредером не надавати допомоги Росії.

Отже, для Америки стає зрозумілим: коли до німецької фінансово-промислової могутності додати російські енерго­ресурси, атомні підводні човни й ракети, то такий симбіоз значно похитне позиції США у світі. Тому, з погляду Вашинґтона, такого союзу не повинно бути. Завдання важке, оскільки Німеччина - основний торговельний партнер і кре­дитор Росії. Але американська сторона зробила досить по­тужний крок, який мав на меті засвідчити, що дружба зі США допоможе позбутися кредитора. Пропозиція для Росії над­звичайно приваблива (особливо з огляду на те, що російсько­му капіталові найближчими роками необхідно буде зробити величезні платежі за старими боргами). Тому Німеччина по­винна поквапитися й сама запропонувати варіанти серйоз­ного послаблення боргового тягаря.

Таким чином, уже суперпотужна Росія зайняла місце, яке дозволяє їй схилити чашу терезів у бажаний для неї бік. Ста­новище для російської влади вигідне, й торг, схоже, йде в усіх напрямках, про що свідчать невпинні зустрічі та поїздки російського президента, ї слід визнати, результати в наяв­ності. Росія стає помітним і досить впливовим гравцем на світовій арені, незважаючи на свою відносну економічну слабкість.

Погіршення взаємин США з Китаєм (пов'язане з конфліктом навколо розвідувального літака, який китайці впродовж три­валого часу обіцяють повернути) зроблять американську зов­нішньополітичну діяльність на російському напрямку ще динамічнішою і змістовнішою.

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ

Внутрішні політичні процеси, загалом, розвиваються поки що не на користь нової американської адміністрації. Демо­крати взяли в сенаті реванш за свою поразку на виборах. Так, наприкінці травня (23.05.2001 р.) республіканець Джеймс Джеффордс із Вермонту заявив про свій вихід із партії і став незалежним депутатом. Хистка рівновага (демократів і рес­публіканців у сенаті було рівно по 50), що встановилося після листопадових виборів, порушилася, й демократи вперше після 1994 р. одержали більшість у верхній палаті парламенту.

Усе почалося з дрібниці. Джеффордс відмовився підтрима­ти висунутий Бушем план загального зниження податкового тягаря на $1,6 трлн. протягом найближчих десяти років. Він заявив, що не проголосує “за”, поки в документі не буде чітко прописано зобов'язання повного фінансування низки осві­тянських програм. Рішення Джеффордса викликало невдо­волення Білого дому, оскільки податкова реформа була однією з головних передвиборних обіцянок Буша. Щоб по­карати сенатора, адміністрація вирішила не запрошувати йо­го на врочисту церемонію на честь одного вермонтського вчителя. Як свідчать журналісти, Буш особисто, у прита­манній йому манері, висловив Джеффордсу невдоволення. Згодом він зустрівся з сенатором і у присутності віце-прези­дента Чейні та лідера сенатської більшості Лотта намагався відмовити того від такого рішення. Але було вже запізно.

За останні 20 років до республіканців у конґресі США пе­рейшло 14 представників демократичної партії. Перехід у зворотньому напрямку здійснив лише один політик. Очі­кується, що лідер демократів у сенаті сенатор Томас Дешл займе пост лідера сенатської більшості ї що керівництво усіма ключовими сенатськими комітетами також перейде в руки демократів.

Тепер демократи мають змогу підірвати зусилля Буша та його команди, спрямовані на реформування по-республіканськи. Крім того, демократична більшість у сенаті має змо­гу блокувати призначення консервативних суддів на місце членів Верховного Суду, а також не затверджувати призна­чення на керівні пости й у самій адміністрації Буша. Як відо­мо, вона досі ще недоукомплектована.

5 червня 2001 р. сенат конгресу США відновив роботу після весінніх канікул, і в цей день почався процес передачі влади від республіканців до демократів.

Як діятиме нова адміністрація в цих складних для неї умо­вах, невідомо. Виступаючи на початку червня 2001 р. у штаті Флорида в національному заповіднику “Еверґлейдс”, де Буш підкреслив важливість збереження унікальних флори й фа­уни цього реґіону, він у жартівливій формі висловив спо­дівання, що представники республіканської та демократич­ної партій в американському конґресі зможуть ужитися між собою так, як уживаються “крокодили й аліґатори”, що “жи­вуть пліч-о-пліч” у штаті Флорида. Нагадавши, що крокодили й аліґатори, які належать до двох різних родів рептилій, мир­но співіснують у Флориді, Буш із посмішкою висловив надію, що те ж саме “відбудеться в конґресі Сполучених Штатів”.

Невдалі кроки бушівської команди призвели до того, що загальний рейтинґ популярності Буша почав знижуватися. Як свідчать дані опитування суспільної думки, проведеного на замовлення телекомпанії “АВС” та газети “Вашинґтон пост”, він у травні (2001 р.) дорівнював 55%. У квітні цього ж року його підтримували 63% американців.

Якщо за півтора місяця до того Буш, як національний лідер, мав перевагу в 10% порівняно з демократами, то за­раз останні зрівнялися з господарем Білого дому.

Та все ж, першу перемогу в ролі президента він уже отри­мав, підписавши закон про скорочення податків, що стало най­більшим полегшенням податкового тягара за останні 20 років.

“Для Америки сьогодні великий день. Це перше головне досягнення нової ери”, - заявив Буш. За його словами, зни­ження податків у подібних масштабах відбувалися двічі з мо­менту закінчення Другої світової війни: президент Кеннеді пішов на такий крок у 60-ті роки, а Рейґан - у 80-ті. Ставка прибуткового податку скоротиться із 15 до 10 відсотків. Вла­да Сполучених Штатів також вирішила скасувати податок на майно. Закон набуває чинності з 1 липня цього року. Неодру­жені й незаміжні платники податків одержать від уряду по $300, батьки-одинаки - по $500, одружені пари - по $600. Однак ця перемога Буша може стати для нього останньою, принаймні на певний час. Звісна річ, опоненти не поділяють радості глави держави. “Це типовий приклад упущених мож­ливостей”, - заявив Джозеф Ліберман, який балотувався на пост віце-президента США від демократичної партії. А згада­ний вихід сенатора Джеффордса з республіканської партії серйозно ускладнить спроби адміністрації Буша проводити потрібні їй закони.

ПСИХОЛОГІЧНІ РИСИ

В іміджі Джорджа Буша-молодшого простежується свідо­ме конструювання штучного характеру з випинанням одних особистих рис і маскуванням інших. В американських ЗМІ цей імідж знайшов вираз у таких мовних штампах як “нова політична зірка”, “безперечний фаворит”, “некоронований король”, “принц Джордж”, “мовчазний Джордж”, “урівнова­жений і впевнений”, “цілеспрямований”, “чарівний”, “звичай­ний хлопець”, у минулому “шибайголова” тощо.

Буш має струнку статуру, по-спортивному підтягнутий, у міру експресивний, уміє вчасно подарувати всім типову аме­риканську посмішку. Про нього кажуть, що він досить розум­ний і добре контролює свою поведінку, ненав'язливий, уваж­ний співбесідник. Він справді справляє враження цілісної натури й видається привабливим. Набутий ним політичний досвід дає підстави сприймати його і як серйозного політика та державного діяча. Хоча існує чимало думок, мовляв, ни­нішній президент Сполучених Штатів буде найслабкішим се­ред усіх, які були досі.

Існують підстави припустити, що певна авторитарність Буша-старшого викликала в його синів почуття протесту й ба­жання вивільнитися з-під батьківської опіки. Ці настанови, як відгомін дитинства, виявляються, зокрема, у своєрідній протестній поведінці Буша-молодшого. Він досить критично по­ставився до батькового стилю проведення президентських кампаній і здійснив спроби відмовитися від його активної допомоги у своїх виборах (але, за давньою звичкою до опіки, він завжди охоче користувався підтримкою багатих і впли­вових батькових друзів).

Будучи членом республіканської партії та її висуванцем у кандидати в президенти, він несподівано почав публічно критикувати деякі її програмні положення, особливо недо­статню турботу про старих та немічних, і запропонував для партійної діяльності нове ідеологічне кліше - “консерватизм із людським обличчям”, викликавши обурення з боку істеблішменту республіканців. Але “лівизна” Буша була ціл­ком виправданою, оскільки це була гра на полі демократів. У такий спосіб він перехоплював у них ініціативу.

Критика федерального уряду, економі­чної політики та морального обличчя Клінтона й Ґора також не лише були виборчою тактикою, а свідчать насамперед про підсвідоме бажання Буша-молодшого зрівнятися з авторитетом шляхом його окарикатурення.

Тут напрошується висновок, що існує цілком реальна можливість застосування Бушем жорсткого стилю проведення міжнародної політики, який загалом відповідає його особистому прагненню влади й перемог (про це свідчить його біографія). Адже не є випадковим його висловлювання: “Америка є надто сильною, щоб відступати”.

Серед природжених та набутих у дитинстві характерологічних рис американського президента вирізняється певна заглибленість у себе, котра визначає орієнтацію мисленні переважно на внутрішньоособистісні критерії. Буш-молодший схильний приймати остаточні рішення самостійно, хоч певною мірою і враховує підказки збоку. На підготовчому етапі й на початку виборчої кампанії, коли штаб Буша вже інтенсивно працював, він сам тривалий час відмовчувався, тримаючи ситуацію в стані невизначеності. Штамп “мовчазний Джордж” цілком відповідає реальності. З інтровертністю тісно пов'язана і його недостатня емоційна виразність, компенсована загостреною раціоналістичністю мислення.

Аналітики підкреслюють прагматизм Дж. В. Буша, що зумов­лює певну успішність у практичних сферах діяльності: вмінні збирати кошти й розпоряджатися ними, розширювати й підтримувати ділові контакти, “здобуваючи друзів не наживаючи ворогів”. Водночас, йому властиво мати досить вузьке коло тих, із ким він здатен бути в тісних емоційних зв’язках. Широкі ж контакти він може підтримувати лише на поверхово-ділових.

На ґрунті емоційного звуження інтересів закономірно виникає така психологічна риса як консерватизм. Висунута Бушем-молодшим теза про “консерватизм із людським обличчям віддзеркалює склад його особистості. Саме тому співвітчизники відчувають у ньому “ґаранта непохитних американських цінностей”. Інтроверт Буш виявився також замкненим на внутрішній політиці, а в галузі міжнародних відносин він тривалий час залишався досить вразливим, не знаючи навіть лідерів провідних держав світу і плутав назви країн.

Самозаглибленість інколи підводить його, спричини послаблення контролю над зовнішньою ситуацією. Так, одного разу перед початком зустрічі з виборцями він, не перевіривши, чи вимкнено мікрофон, публічно образив одного журналіста й викликав обурення преси вжитими виразами.

Враховуючи сказане, можна зробити висновок, що американський президент за своєю природою навряд чи матиме особисті дружні контакти з лідерами інших країн – скоріше, він підтримуватиме їх на конвенційно-діловому рівні.

Інтелектуальні здібності Буша-молодшого об'єктивно відбивають ЗМІ, наприклад, “хоч і не інтелектуал, але розумний” (про навчання ми говорили вище). Республіканці виявили в ньому “розумного політика”, здатного об'єднати різні угрупування. Аналітики ж помітили його вміння “розумно ризикувати” й “феноменальну фотографічну пам'ять”.

Окрім англійської, він непогано володіє іспанською мовою, хоча, перебуваючи з візитом в Іспанії в середині червня 2001 р., наробив у своїх виступах низку помилок, плутаючи назви та імена. Але це (коли врахувати, що такі візити ре­тельно готуються) могло бути і прихованою демонстрацією то­го, що ця країна є величиною, якою в разі необхідності мож­на знехтувати.

Слід зазначити певну звуженість його інтелектуальних інтересів і зусиль (зумовлену згаданою структурою емо­ційності). Ділянками для найповнішого виявлення свого інте­лекту Буш може обрати фінансові справи, менеджмент, підприємництво, внутрішню політику й, певно, більш нічого. Звідси випливає, що йому буде, очевидно, важко впоратись із завданнями, які потребують швидкого переключення на різнобічні теми. Зокрема, з особистим контролем над кількома проектами (наприклад, міжнародними) водночас. Проте у вузьких сферах зацікавленості він почуватиметься досить розкуто.

У Дж. В. Буша помітний інтелектуальний контроль над афек­том: він демонструє “спокійний, упевнений стиль поведінки”, “обережність в оцінках і висловлюваннях”, схильність “уника­ти прямої відповіді на гострі питання”, “зовнішню стри­маність” тощо.

Проте за високим самоконтролем приховується глибока вразливість. Після своєї першої поразки в політичній боротьбі, яка трапилася після невдалої спроби його виборів до Конгресу 1978 р. (за іншими даними - 1977-го), він надовго залишив політику і став добре пиячити (вживання алкоголю давалося взнаки й раніше). Його дружина пізніше зізнається: “Джордж був у всіх відношеннях дуже дисциплінованим, за винятком спиртного”.

Зараз “мовчазний Джордж” так само вразливий щодо критики й реаґує на неї миттєво. Так, у відповідь на сайт-пародію (було зображено, як Буш вдихає кокаїн через соломинку) він імпульсивно випалив: “Свобода має бути обмежена”, маючи на увазі ЗМЇ, на що останні зреаґували небезпідставним обу­ренням.

Тобто можна припустити, що Буш може значно змінювати свій стиль поведінки у випадках ураження його “слабких зон”, звертаючись, скоріше за все, до аґресивної активності.

Однією з “вразливих зон” Буша-молодшого є, помічена ще в юні роки, схильність до делінквентної (відхильної) по­ведінки (зловживання алкоголем, ймовірні поодинокі випад­ки вживання наркотиків, сексуальна розбещеність, приклади хуліганської поведінки тощо). Тоді Лаура Велч сприймала його як “плейбоя”, і тому тривалий час відмовлялася стати його дружиною. Сам Джордж-молодший пізніше визнавав, що замолоду наробив чимало всіляких дурниць. Пов'язані з цим переживання врешті-решт привели його до компенса­торної активності у вигляді звернення до релігії (його друзі (відзначали, що він у той час “ніби переродився”).

Набуваючи життєвого та політичного досвіду, Дж. В. Буш навчився добре маскувати свої справжні внутрішні наміри й мотиви поведінки. Його елітарне виховання (після батьківської сім'ї, навчання в університеті й гарвардській школі бізнесу) за­вершило членство в республіканській партії, вихованці якої, згідно з громадською думкою, є “люди з добрими манерами, які ще в дитсадку навчилися поводитися пристойно”, “терпіти , не можуть усіляких зіткнень” і “люблять, коли все робиться ти­хо й по-джентльменськи”.

У поведінці Буша-молодшого закріплюється переговорно-дипломатичний, компромісно-діловий стиль. Обіймаючи по­саду Губернатора, він зарекомендував себе “в міру консер­вативним, жорстким і розумним політиком”. Сам себе в галузі політики вважає “переконаним центристом”. Він також пе­реглянув батьківський досвід будування взаємин із людьми, й замість відчуженості, стриманості та сухості (властивих і йо­му особисто) намагається засвідчити протилежне. Цим пояс­нюється його інколи неприродна балакучість, схильність до демонстративної поведінки. Це, наприклад, проявляється в частій зміні стилю одягу залежно від аудиторії, уподібненню то “ковбоєві у чоботях і капелюсі”, то “солодкомовному інтелектуалу в костюмчику”. Усе це свідчить про старанність Буша-молодшого в опрацюванні потрібних для різних ситу­ацій стилів поведінки та про його певну гнучкість. Мабуть, за­вдяки цим особливостям і сталося так, що “він подобається всім”.

By Olexandr CHEREDNYCHENKO

Olexandr Cherednychenko (b.1947) gra­duated the department of psychology of Shevchenko University of Kyiv. Candidate of Psychology, he is the author of numer­ous research publications in various fields of general, medical, ethnical and political psychology, as well as in political science, psychodiagnostics, and the newest elec­tion techniques. Recently, such his works as "Confrontation of Civilizations as Pre­requisite for Bipo lang="EN-US" EN-US">larity of the World and Preservation of American Domination in the West", "Mentality of the Elite. Political and Psychological Aspect", "Modern Russia: Interpreted by Political Scientist", and a number of political psychological portraits were printed by academic and analytical publications.

The article offered our readers here is a political psychological portrait of the 43d President of the United States of America presented at the time when the country claims for a new role in the world after the cold war ended and the USSR nonexistent.




читайте також:
16.04.2008 "Так нам и НАТО. Украине в альянсе не место! Его уже почти заняла Россия"
12.02.2008 "Тегеранские зарисовки"
22.11.2007 "Тбіліська криза"
13.11.2007 "БІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ В РУКАХ ТЕРОРИСТІВ? ЩОДО "ЗНИКНЕННЯ" ЧУМНИХ БАКТЕРІЙ З ОДНІЄЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛАБОРАТОРІЇ"
11.10.2007 "Тбилисский кризис"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг