Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

"Польща після вересневих виборів 2001 року: запитання, на які потрібно шукати відповіді"


22.09.2001
Олександр Корнієвський, Павло Грицак

Ці вибори характерні не лише найпереконливішою з 1989 року потенційною перемогою лівих сил, - саме на цих виборах правий та правоцентристський політичний табір Польщі зазнає найбільшої поразки за весь час свого існування – існує значна загроза, що протягом наступних кількох років праві та правоцентристські політичні партії ще більше втрачатимуть вплив та маргіналізуватимуться на польській політичні сцені. Та й сьогодні цим силам, м’яко кажучи, не позаздриш – польські виборці втратили до них довіру – чотири великі реформи (реформа охорони здоров’я, освітня, пенсійна, адміністративна), здійснювані, урядом Є.Бузека, сприймаються переважно у польському суспільстві як не зовсім, або ж цілком невдалі. Розкол правої урядової коаліції АВС-УС (Акція Виборча “Солідарність” – Унія Свободи) у червні 2000 року і подальші внутрішньо та міжпартійні чвари, із “виношуванням сміття зі своєї хати” на осуд виборців та політичних конкурентів, ще більше негативно вплинути на імідж цих політиків в очах пересічного виборця.

Результат такого розвитку подій уже в кінці вересня завдасть ще одного надзвичайно болючого удару – Унія Свободи (партія, що до червня 2000 року входила до урядової коаліції) має всі шанси залишитись поза парламентом; рештки ще колись потужної правої коаліції АВС – Акція Виборча “Солідарність Правиці”, швидше за все отримає не більше 49 депутатських місць у польському Сеймі (за даними останніх опитувань – 39 місць) замість 202 депутатських мандатів у 1997 році; нове передвиборне об’єднання “Право і Справедливість” (сформоване переважно із колишніх діячів АВС) має шанси здобути від 22 до 41 депутатського місця (однак, швидше за все здобуде 39 депутатських мандатів). Словом на цих виборах праві політичні сили борються не за формування нового уряду (як це було із їхнім візаві - СЛД на виборах 1997 року), а бодай за виживання на польській політичній сцені.

Ще однією характерною особливістю цьогорічних виборів є те, що насправді парламентські вибори 2001 року розпочались у Польщі ще напередодні президентських виборів 2000 року, і, майже дзеркальне, відображення результатів виборів 2000 року під час виборів 2001 року виглядає символічним. До того ж саме президентські вибори 2000 року надали імпульс до створення нового передвиборного об’єднання “Громадянська Платформа” на чолі із другим за рейтингом кандидатом в президенти – А.Олеховського. “Громадянська платформа” – доволі успішний проект, оскільки за короткий період свого існування це політичне об’єднання набуло багато прихильників серед виборців, тому ця політична сила посяде друге місце за кількістю депутатських мандатів (близько 80 чол.). Приблизно на таку ж кількість депутатів претендує партія-представник фермерів і селян – Польське Народне Стронніцтво.

Як би там не було, але в Польщі відбуваються доволі драматичні внутрішньополітичні зміни. Принаймні за останнє більш ніж десятиліття ІІІ Речіпосполитої ще жодна партія style='mso-spacerun:yes'>  не мала такого потужного впливу, котрий прогнозують Союзу Лівиці Демократичної. Звичайно, у деяких правих польських політичних колах ще до сьогодні мусується так званий “литовський варіант”, тобто об’єднання у польському парламенті всіх опозиційних до СЛД-УП партій задля формування коаліційного нелівого уряду. Однак, такий варіант розвитку подій з самого початку був малоймовірний через надто значну розрізненість цих партій. Коли ж стало зрозуміло, що СЛД у майбутньому складі Сейму матиме більше 50 відсотків депутатських мандатів, цей варіант навіть переважною більшістю правих та правоцентристських політиків вважається нереальним.

Лідери СЛД відчувають себе сьогодні, як ніколи, впевненими, а інформація про тіньовий уряд СЛД почала з’являтись в польських ЗМІ ще у квітні 2000 року. І якщо тоді політичні противники могли сприймати “тіньовий кабінет” СЛД як вияв занадто високої самовпевненості в своїх силах, то тепер вони змушені рахуватись з цим без жодних можливостей вплинути на майбутнє формування уряду.

Лідер СЛД Лешек Міллер, наприклад, сьогодні інакше ніж майбутній прем’єр-міністр Польщі, навіть його опонентами, не сприймається. І хоча Л.Міллер, можливо, і не має такого політичного лоску, яким володіють деякі інші лідери СЛД саме під сузір’ям цього політика та людей з його оточення (переважно вихідців зі Спілки Соціалістичної Молоді) сьогодні розвивається та кріпне СЛД. Протилежне ж, умовно кажучи, угруповання в СЛД – переважно вихідці зі “Спілки польських студентів” на чолі із президентом Польщі А.Квасневським, чим далі, тим більше поступаються своїми позиціями в партії. Тому такі відомі і досвідчені політики в СЛД як Ю.Олекси, Л.Пастусяк та інші сьогодні мають набагато менше шансів увійти до складу уряду, ніж іще півтора роки тому.

Більше того, після зміни статутних документів СЛД кілька місяців тому центральні органи Союзу Лівиці Демократичної отримали ще більше повноважень і, відповідно, впливу, на низові ланки СЛД. До того ж, незважаючи на те що СЛД іде на вибори в коаліції із іншими партіями, можна прогнозувати, що представництво та вплив політиків із інших партій майбутньої правлячої коаліції буде просто таки неспіввимірно менший за вплив діячів СЛД на вироблення та здійснення політики.

Для України ж виникає актуальне запитання, як під впливом усіх вище зазначених факторів зміниться закордонна політика Польщі, і, зокрема, політика Польщі щодо України.

Тут слід, насамперед, зауважити що головна польська зовнішньополітична стратегія навряд чи зазнає якихось змін – європейська та євроатлантична інтеграція і надалі визначатиме польську зовнішню політику. Не викликає сумнівів у середовищі польських політичних еліт, незалежно від політичної приналежності, і потреба здійснювати активну, так звану, “східну політику”. Подібно до Фінляндії та її провідної ролі у “північному вимірі”, Іспанії та Франції - у “середземноморському вимірі” зовнішньої політики ЄС, Польща намагається вже сьогодні відігравати помітну роль у “східній політиці” ЄС (зокрема, щодо України), оскільки це відповідає її національним інтересам, з одного боку, а з іншого – саме зі “східним виміром” Польща пов’язує реалізацію амбітних планів зайняти важливе місце у структурах Євросоюзу.

Однак, це все стосується загальних питань, чи, радше загальної концепції східного напрямку польської зовнішньої політики. Коли ж справа доходить до більш конкретних завдань та цілей, то тут уже у різних політичних сил виникають різні акценти, або ж навіть зовсім протилежні погляди.

І саме у зв’язку із вищенаведеними чинниками виникають загрози зміни дотеперішнього ставлення офіційної Варшави до України не на користь, власне, України. Справа полягає у тому, що найпалкіші прихильники польсько-українського стратегічного партнерства серед польських політиків – це, насамперед, представники правих та правоцентристських сил, котрі, як уже було зазначено, практично не матимуть впливу на прийняття державних рішень. До того ж прихильне до України “пропрезидентське” угруповання в СЛД на чолі із Олександром Квасневським, сьогодні, на жаль, має менший вплив на формування партійної позиції за вплив політиків із табору Лешека Міллера. Це угруповання в недалекому майбутньому, мабуть, можна буде назвати “пропрем’єрським угрупованням” в СЛД. Та й сама польська політична система відрізняється від української – в Польщі уряд має більші повноваження, зокрема, і в зовнішній політиці, аніж президент.

Було б неправдою стверджувати, що в колах СЛД, що впливатимуть в найближчому майбутньому на урядову політику, панують якісь антиукраїнські настрої. Однак набагато важливіше інше - майбутня правляча коаліція не має на сьогодні цілісної концепції та чіткого бачення сучасної політики Польщі щодо України, а наступний прем’єр-міністр Польщі Л.Міллер, висловлюючись за зближення Польщі із Росією та Німеччиною, Україну згадує переважним чином в контексті з іншими східними сусідами, в загальному контексті налагодження з ними добросусідських відносин та забезпечення національної безпеки. Таким чином при збереженні добросусідських польсько-українських відносин Л.Міллер все ж таки надає більшого значення відносинам Польщі з Росією, країнами-лідерами ЄС.

Тобто, складається таке враження, що прагматичним політикам СЛД, незважаючи на їхні заяви та декларації, “російський вимір” є набагато ближчим, аніж український, а нинішні лідери СЛД надають першочергової ваги відстоюванню власних національних інтересів (через поглиблення співпраці з Росією, країнами – лідерами ЄС). До того ж, багато з них вважає, що країни-члени ЄС (зокрема, Німеччина і Франція) сьогодні надають пріоритет стосункам із Росією, а не з Україною. Та й не секретом є факт, що теперішніх лідерів СЛД єднає із російськими політиками “спільне минуле” ще з часів Польської Народної Республіки, та пов’язані із цим інтереси навколопартійних бізнес структур.

Така реальна, а не декларативна позиція, зокрема, чітко проглядається на конкретних справах – наприклад, щодо постачання та транзиту російського газу, зокрема, і питання побудови другої гілки Ямальського газопроводу в обхід України. Так, ще під час президентських перегонів 2000 року (так само як і сьогодні) партійна газета СЛД “Трибуна” гостро критикувала підтримку нинішнім польським урядом України у питаннях транспортування російського газу до європейських країн. Деякі лідери СЛД навіть публічно критикували позицію О.Квасневського щодо підтримки України у “газовому питанні”, стверджуючи що необхідно “відстоювати власні національні інтереси”, а не інтереси України.

До того ж, зараз лідери СЛД роблять заяви про перегляд новим урядом угод, нещодавно укладених теперішнім кабінетом Є.Бузека з Данією та Норвегією щодо постачання до Польщі газу з цих країн. Ці угоди, за словами діячів СЛД не відповідають національним інтересам Польщі. Тут слід зауважити, що вказані угоди укладались польським урядом саме задля унезалежнення від російських газовим поставок, та унеможливлення, таким чином, загрози політичного тиску з боку Росії. Польські ж ліві у значній залежності від поставок російських енергоносіїв політичної загрози не вбачають.

Однак, заради справедливості, треба згадати, що в середовищі польської лівиці є також діячі, котрі чітко заявляють про свою зацікавленість у поглибленні співпраці між Україною та Польщею. Так, значну увагу “українському питанню” сьогодні приділяє один із впливових діячів СЛД, секретар Бюро національної безпеки канцелярії президента Республіки Польща М.Сівец.

Разом з тим, слід зауважити, що деякі представники СЛД (зокрема, колишній міністр закордонних справ Польщі Д.Росаті), засуджуючи загалом дотеперішню концепцію “східної політики” Польщі, виступають за підготовку привабливих для України та Білорусії пропозицій, альтернативних російським. Ці пропозиції, за словами Д.Росаті, повинні сприяти проєвропейському напряму розвитку України, а в бюджеті Польщі повинні бути закладені кошти на підтримку цього напряму.

Варто, мабуть зупинитись ще на одній загрозі зміни акцентів у дотеперішньому ставленні офіційної Варшави до України не на нашу користь. Так, на даний час у певних польських урядових та наукових колах піддається сумніву та критиці доцільність і style='mso-spacerun:yes'>  ефективність нинішньої політики Польщі щодо України (за твердженням її критиків вона базується на принципах політичного style='mso-ansi-language: RU'>романтизму та ірраціоналізму ).

Така тенденція знайшла своє відображення в офіційній позиції Варшави, особливо влітку 2001 року – після голосних заяв про всебічну підтримку України, її інтеграції до ЄС з’явилися твердження про “уникнення прийняття Польщею щодо України будь-яких зобов’язань щодо її майбутніх інституційних зв’язків з ЄС”.

Умовно причини помітного перегляду позиції Польщі щодо України деякими польськими урядовими експертами, політиками та науковцями можна поділити на дві групи.

Перша група причин безпосередньо пов’язана із вступом Польщі до ЄС. Польща має ряд проблем у переговорах із Євросоюзом. Серед них: запровадження режиму вільного руху робочої сили; терміну заборони закупівлі польських земель іноземцями; безпосередніх доплат польським фермерам тощо). Разом з тим, в країнах-членах ЄС на неофіційному рівні набула поширення думка, що Польща є “проамериканським троянським конем” у Європі, що, в свою чергу, може негативним чином вплинути на стосунки Польщі та ЄС в сфері міжнародної безпеки та оборони (зокрема, на ролі і місці Польщі в реалізації проекту “Європейська ідентичність в сфері безпеки та оборони” - ESDI). Можна стверджувати, що з наближенням дати вступу Польщі до ЄС ця країна, цілком ймовірно, буде все більше орієнтуватися на позицію країн-лідерів Євросоюзу, зокрема, на позиції Німеччини та Франції.

Можна також прогнозувати ймовірність того, що Польща, принаймні до її вступу до Євросоюзу, буде менше, аніж на сьогодні, приділяти уваги відстоюванню інтересів в цій Організації України, якщо вони не відповідатимуть інтересам країн-лідерів ЄС, надаючи при цьому більше переваги вирішенню своїх власних проблем.

Друга група причин перегляду польською політичною та науковою елітою політики Польщі щодо України знаходиться в сфері розвитку українсько-польських відносин та обумовлена збільшенням останнім часом рівня негативного сприйняття України представниками цієї еліти за відомих обставин: “касетний скандал”, “справа Г.Гонгадзе” тощо.

Як відомо, протягом минулого десятиліття обома країнами було створене сприятливе середовище для наповнення задекларованого стратегічного польсько-українського партнерства реальним змістом. Однак, як стверджує більшість польських експертів та аналітиків, далі декларацій справа не дійшла.

Деякі польські аналітики піддали сумніву доцільність нинішньої “східної політики” Польщі щодо України, оскільки, на їх думку, колишні республіки СРСР, окрім прибалтійських країн, навряд чи в перспективі найближчого покоління вийдуть “з-під опіки Росії”. Польща, на їх думку, не має на сьогодні реальних механізмів впливу на ситуацію в цих країнах. Як стверджуть експерти, щоб здійснювати ефективну “східну політику”, потрібно уважно оцінити можливості та сконцентруватись на реальних цілях, навіть за рахунок відмови від дотеперішніх пріоритетів - здійснення впливу на процеси демократизації та формування національної свідомості в Україні й Білорусі. Разом з тим, на думку цих експертів, Польщі слід сконцентруватись на ініціативах, спрямованих на підтримку якнайшвидшої інтеграції Литви до НАТО та ЄС, навіть якщо вирішення цього питання призведе до зменшення рівня підтримки України на її шляху до європейської та євро-атлантичної інтеграції.

Хоча, знову ж таки, справедливості заради, слід зазначити, що у представників такої точки зору знайшлось чимало опонентів. Разом з тим, хоча представники цієї течії становлять меншість серед польських експертів та аналітиків, вони все ж мають можливості помітно впливати на процеси прийняття державних рішень.

У читача може виникнути цілком логічне запитання: чому у статті так багато уваги приділяється “загрозам” зміни позиції Польщі, які ще не стали, а може і не стануть реальністю.

Можливо ці загрози і не стануть реальністю, але, на думку авторів, не помічати цих загроз не можна. Українській стороні необхідно провадити тісніший діалог з усіма політичними силами і на всіх рівнях, а не лише із політичними силами, що найбільш прихильно ставляться до України. Так, наприклад, існує потреба в активному залученні польських політиків з СЛД-УП, депутатів польського Сейму від східних воєводств, що межують з Україною, а також польських експертів та аналітиків до двостороннього українсько-польського діалогу та спільних консультацій з ключових питань розвитку відносин між обома країнами в контексті їх європейської інтеграції.

Разом з тим, для стабільного розвитку українсько-польських відносин необхідно, мабуть, втілювати в життя реальні економічні проекти. З огляду на це особливого значення, наприклад, набуває доля проекту побудови нафтопроводу “Одеса – Броди – Гданськ”.

Здійснення після вступу до Європейського Союзу Польщею помітного впливу на процес прийняття рішень різними структурами ЄС та на східний напрям зовнішньої політики цієї Організації лише посилює необхідність для України мінімізації негативних чинників у українсько-польських взаєминах. Додаткового значення для України українсько-польське партнерство набуває з огляду на те, що представництво Польщі у структурах ЄС буде значно вищим від будь-якої з країн, вступ яких було заплановано на самміті ЄС в Ніцці у грудні 2000 року.

Однак, поки що все ж залишається відкритим запитання, наскільки ефективно Польща буде використовувати своє представництво в структурах ЄС на користь України, особливо тоді, коли це суперечитиме інтересам тієї ж Росії або Німеччини?..

“Президентський вісник”, 22 вересня 2001.-№38




читайте також:
16.04.2008 "Так нам и НАТО. Украине в альянсе не место! Его уже почти заняла Россия"
12.02.2008 "Тегеранские зарисовки"
22.11.2007 "Тбіліська криза"
13.11.2007 "БІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ В РУКАХ ТЕРОРИСТІВ? ЩОДО "ЗНИКНЕННЯ" ЧУМНИХ БАКТЕРІЙ З ОДНІЄЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛАБОРАТОРІЇ"
11.10.2007 "Тбилисский кризис"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг