Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

"Фронти й тили великих інформаційних війн"


19.08.2001
Ожеван Микола

Вторинний ринок інформації: велетень на карликових ногах

На Заході з’явився новий фах - “хіт-хантер” (“мисливець за людьми”). Йдеться про активне імпортування з-за кордону спеціалістів з програмування. Розвивається й ринок так званого офшорного програмування, на якому минулого року Індія, до речі, заробила 4 млрд. доларів.

В інформаційному суспільстві неодмінно з’являтимуться нові нетрадиційні ринки інтелектуального споживання. А це означає, що більша частина “доданої вартості” концентруватиметься саме у сфері “м’яких технологій”. Звісно, це призведе до докорінних зрушень у суспільному житті. Адже, щоб забезпечити лише 1% економічного зростання, Україні вже сьогодні потрібно на 3% зміцнити свою індустрію телекомунікацій. Отже, у розвиток цієї галузі упродовж найближчих п’яти років слід буде вкласти щонайменше 5-7 млрд. доларів.

Не розв’язавши цих інфаструктурних проблем, годі сподіватися на стійке економічне зростання. Тим часом, покладатися в цьому, очевидно, можна лише на іноземного інвестора, бо кошти, які вкладає держава, просто неспівмірні з необхідними потребами. Упродовж 1998-99 років було повністю відсутнє бюджетне фінансування Національної програми інформатизації. Упродовж 2000 р. на це було виділено 5 млн. грн., а у 2001 р. - 8 млн. грн. Тобто ми вкладаємо на державному рівні в інформаційну сферу лише одну тисячну частину від належного.

Як відомо, українські мас-медіа використовують переважно інформацію не оригінального походження, а запозичену з іноземних, переважно російських джерел. Замість того, щоб пропонувати ближнім і далеким сусідам свою власну. Тут не обійтися лише нарощенням кількості інформаційних агенцій та їхніх представництв у різних куточках світу. Слід навчитися працювати за законами світового ринку інформації:

- інформація мусить бути вірогідною, оригінальною, ексклюзивною;

- її слід “запакувати” за звичними для зарубіжного споживача стандартами і подати в технологічно придатному вигляді;

- вона має бути адекватно і якісно перекладена іноземними мовами;

- іноземний споживач має довіряти українським Інформаційним джерелам і на основі такої інформації приймати свої рішення.

На жаль, цього ще й досі немає. І це вкрай негативно впливає на міжнародний імідж України, яку на Заході за інерцією все ще сприймають як "ту ж саму Росію, але більш зіпсовану". Так званий касетний скандал, до речі, ще більше посилив цю хибну переконаність західної громадськості. Що й казати, навіть на внутрішньому інформаційному ринку ми часто віддаємо перевагу інформації, здобутій із зовнішніх джерел, адже свої внутрішні підкидають нам не стільки інформацію, скільки дезінформацію. Тож доводиться постійно витрачати енергію на те, щоб відокремлювати зерно від полови. Але природа інформаційного простору така, що він ніколи не буває порожнім. Там, де не дотягують національні виробники інформаційного продукту, замість них допрацьовують іноземні. І було б наївно гадати, що вони завжди працюють лише на користь наших національних інтересів.

Суб’єкти інформаційного простору: засилля інформації ненаціонального походження

Державні ЗМІ через низьку якість пропонованого ними продукту дедалі більше втрачають свою популярність. Тож близько 80% ефірного часу телерадіотрансляцій вже заповнено продуктом неукраїнського походження. Кабельними мережами поширюються сигнали провідних російських телекомпаній (ОРТ, РТР, НТВ), програми яких часто-густо мають виразно антиукраїнську (в ліпшому разі - неукраїнську) спрямованість.

За соціологічними даними, серед українських телеканалів кияни віддають перевагу “Інтеру” (82%) й “1+1” (77%). Високим є також рейтинг “Нового каналу” (49%), що навіть перевищує рейтинги російських РТР та НТВ. 3 програм новин популярними є “Подробности-Время” на “Інтері” і ТСН на каналі “1+1”. А от респондентів, які віддавали перевагу “Вікнам” на СТБ, виявилося стільки, скільки й прихильників “Сегодня” на НТВ або “Вестей” на РТР. Найнижчі за рейтингом позиції офіційного каналу УТ-І (40%) та загально-міського ТЕТ (26%). Ті самі канали мають і найнижні рівні довіри. Зменшилася популярність державних радіостанцій за винятком офіційної першої програми українського радіо, яка збирає більшу аудиторію, ніж інші довгохвильові радіостанції. Їхній невисокий рейтинг коливається в межах 1-3%. Головна причина такого стану - застаріла концепція радіоканалів, які не витримують конкуренції з комерційними РМ-станціями музичних форматів. При цьому не слід забувати, що для РМ-аудиторії, переважну частину якої складає молодь, інформаційні блоки цих станцій є головним джерелом новин.

Російські бізнес-структури активно скуповують акції провідних українських телеканалів: 82% акцій СТБ контролюється “Лукойлом”, 30% "Інтеру" належить ОРТ. Російськими власниками контролюється телекомпанія "НАРТ". Значна частина власності “Нового каналу” належить російській “Альфа-групі”. "1+1" контролюється американською фірмою СМЕ (Р.Лаудер). Іноземні ком-панії контролюють близько 80% рекламного ринку в інформаційному просторі України. До того ж український медіапростір активно “обстрілюється” як з територій суміжних держав, так і з використанням супутникового мовлення. У західному регіоні України активно діють польські ("ТV-РоІопіа", RFM тощо), угорські (Duna-TV) телерадіокомпанії. На території України здійснюють своє мовлення "Радіо Свобода" (США), ВВС (Великобританія), DW (ФРН).

Активну діяльність розгорнула фірма "Гарант", яка, надаючи документи на ексклюзивні права щодо розповсюдження в Україні програм російського каналу "НТВ", прагне підпорядкувати собі компанії кабельного телебачення. Водночас Всесвітня служба радіомовлення України здійснює трансляцію програм лише трьома іноземними мовами - англійською, німецькою та румунською. Через постійну нестачу фінансування зменшуються обсяги мовлення. Більше того, через вимкнення передавачів Львівського ОРТПЦ та дворічного простою Миколаївського РПЦ зупинено трансляцію програм на Північну й Південну Америку, Австралію.

Великі інформаційні війни: коли гуркотять гармати, пера притуплюються

В Україні простежується тенденція до концентрації та монополізації ЗМІ. Формуються потужні холдинги, які стають для фінансово-політичний угруповань специфічними інструментами політичного впливу. Простежуються тенденції відтворення на нашому грунті російської моделі медіа-холдингів, функціонування яких призвело до формування джерела політичної нестабільності внаслідок постійних "інформаційних війн". Подібним структурам властиве нехтування національними інтересами на користь власних корисливих інтересів, ледь завуальованих ідеалами боротьби за свободу слова. Все це складає постійну загрозу національній безпеці.

3 одного боку, часто наражаються на невдачу спроби журналістів отримати більш-менш об’єктивну інформацію про перебіг соціально-політичних процесів в Україні, намірів та дій влади. І причина тут, звісно, не в журналістах, а в самих державних “достойниках”, яким слід, нарешті, визначитися, хто і що вповноважений компетентно стверджувати у кожному конкретному випадку. Необхідно сформувати певні ієрархічні правила й поінформувати про них ЗМІ, що дасть змогу зняти, якщо не всі, то більшість проблем довкола забезпечення свободи слова в Україні.

3 іншого боку, самим журналістам слід опрацювати і включити до свого морально-етичного професійного кодексу певні правила висвітлення діяльності владних органів. Критикувати певні персоналії, звичайно, можна і потрібно. Але справою вкрай негідною і, врешті-решт, непрофесійною є спроби атаку-вати цілі державні інституції лише тому, що їх представляють не ті люди, яких хотілось б бачити на відповідних посадах авторам так званих компроматних інформаційних матеріалів та замовникам цих матеріалів. Тут існує та морально-етична межа, яку за жодних умов не варто переходити журналісту, що справді поважає свою професію. І чим швидше це зрозуміють окремі журналісти і цілі журналістські колективи, тим конструктивніше у них складатимуться стосунки не лише з владою, але й з власними читачами, глядачами та слухачами. Тим вищим буде ступінь довіри до мас-медіа.

Кадри і зарплата: закон тотожності

Загалом, вкрай актуальною є проблема підготовки журналістських кадрів, переважна більшість яких працює на досить низькому професійному й творчому рівні. Так само актуальною є проблема й підготовки кадрів для пресових та PR-служб, які могли би компетентно представляти органи державної влади і державу в цілому. До внутрішніх проблем журналістського середовища слід віднести також небажання журналістів займатися досудовим, корпоративним розглядом конфліктів на “судах журналістської честі”.

Суттєвою є також проблема підготовки кадрів технічних фахівців на рівні сучасних інформаційних технологій, адже поки що немає достатнього бюджетного фінансування цього освітнього процесу. Розвиток відповідних технологій та технологічне оновлення основних фондів державних каналів радіо та телебачення, на жаль, входять до тих питань, які не мають належного відображення в бюджеті 2001 р. До того ж однією з найболючіших проблем е перетікання за кордон кваліфікованих кадрів, оскільки умови оплати праці за кордоном і в самій Україні поки що несумірні. Ця проблема стосується, серед іншого, й представництва органів державної влади в Інтернеті. Адже, щоб виготовити професійний сайт та підтримувати його на належному рівні необхідні фахові системні адміністратори, web-дизайнери, залучати яких за теперішнього низького рівня зарплати в державно-бюджетній сфері вкрай проблемно. Більше того, значна кількість комп’ютерних спеціалізацій й досі не входять до загальнодержавного реєстру професій.

Надзвичайно гострими є бюджетні проблеми державного концерну РРТ. Низькі ставки посадових окладів працівників державних радіо-телеканалів - як технічних, так і творчих, - низькі доходи районних та міських газет ставлять, у свою чергу, під загрозу нормальне пенсійне забезпечення журналістів.

Виходом з цієї ситуації може стати укладання державних угод між замовником та видавцем з виплатою замовником стартової суми, що забезпечить гарантований доход даного виду ЗМІ. Існує також проблема державного замовлення для ЗМІ та чіткого термінологічного визначення цього поняття. Внаслідок недостатньої уваги до кадрів творчих та технічних працівників та їх матеріального забезпечення досить низьким є загальноестетичний, творчий та інтелектуальний рівень газетних статей, радіо- і телепередач.

Загальні інформаційні потреби та інтереси

До цього ж долучаються також постійні порушення ЗМІ взятих на себе нормативно-правових зобов’язань. Лише одиниці з тих близько 900 телерадіоорганізацій, які отримали ліцензії, дотримуються своїх ліцензійних програмних зобов’язань. Через це ефір переповнюється зразками примітивної зарубіжної масової культури. Так само відбувається суто стихійний, без належного нормативно-правового регулювання, розвиток кабельного телебачення та сучасних цифрових технологій мовлення. На тлі занепаду електронної промисловості (зокрема, зі створенням сучасних цифрових приймачів) та відсутності науково-дослідницької підтримки телерадіоінформаційної галузі теперішня ситуація є досить тривожною і складає безпосередню загрозу інформаційній безпеці України.

Якщо абстрагуватися від приватних інтересів окремих державних службовців та публічних політиків і зосередитися на загальнодержавних інформаційних потребах та інтересах, то вони зводяться, власне, до чотирьох позицій, які і стають предметом постійного діалогу влади через мас-медіа з громадськістю:

- отримання вірогідної, оперативної та якісної інформації, придатної для підготовки та прийняття керівних і управлінських рішень;

- проведення масштабних обговорень в мас-медіа досить дискусійних неоднозначних державних рішень;

- оперативне донесення інформації про прийняті рішення до об’єктів керування й управління;

- проведення масштабних медіа-кампаній з метою мобілізації як вітчизняної, так і міжнародної громадської думки з метою реалізації прийнятих рішень.

Власне, до зазначених позицій і лежать ключові питання забезпечення ефективної державної медіа-політики та ефективного медіа-супроводу загальнодержавних акцій.

Влада і мас-медіа: тернистий шлях до діалогу

Особливо актуальною є проблема діалогу влади зі ЗМІ під час спілкування журналістів з регіональними органами державної влади. Склалося так, що для представників ЗМІ значно складніше отримати інформацію від губернатора чи його заступників, аніж від міністра чи іншого представника центральних органів влади. Інакшими словами, влада на місцях, зазвичай, не звикла рахуватися з “четвертою владою”, є менш демократичною, значно закритішою і менш налаштованою на зворотні зв’язки за посередництвом ЗМІ з громадянами. Є навіть приклади відвертої грубості, яку дозволяють собі деякі можновладці на місцях.

Певна опозиційність засобів масової інформації до чинної влади є явищем нормальним і притаманним усім демократичним країнам. Але, щоб конструктивно опонувати владним структурам, ЗМІ мають бути економічно самодостатніми і в цьому розумінні незалежними й автономними. Нині ж вони зазвичай залежні від певних олігархічних кланів, що зловживають свободою слова і часто використовують її для ведення інформаційних війн проти своїх конкурентів, викиду компромату тощо.

В свою чергу, для вирішення економічних проблем мас-медіа потрібні:

- суттєве зростання платоспроможного попиту населення на інформаційний продукт і зниження собівартості самого інформаційного продукту;

- формування інформаційних потреб та запитів, а на засадах їх розширення і якісного оновлення - інформаційного ринку та його невід’ємної складової - рекламного ринку. Певною загрозою для інформаційної безпеки України є інтенсивне проникнення на внутрішній інформаційний ринок іноземного інформаційного продукту, що ставить вітчизняного виробника цього продукту в нерівні умови конкуренції, а українське суспільство в умови постійної інформаційної, духовної та культурної залежності. В українських виробників інформації зникають стимули для створення власного інформаційного продукту.

Сюди ж слід віднести й проблеми поширення як в Україні, так і за її межами тиражованої в Україні так званої піратської продукції. Виникла цілком реальна і вкрай небезпечна в епоху інформаційної революції загроза втрати вже в найближчій перспективі творчих людей, здатних до виготовлення національного інтелектуального продукту. Адже пригодований інформаційним “секендом”, наш споживач масової інформації може взагалі знехтувати інформаційним продуктом, маркованим позначкою “Мейд ін Юкрейн”...

Попри певні позитивні зрушення в розвитку національного інформаційного простору та нормативно-правового забезпечення інформаційних відносин, загальна ситуація поки що не від-повідає сучасним вимогам, інтересам суспільства і держави. А головні загрози національній безпеці України в інформаційній сфері загалом залишаються неподоланими. Про це, зокрема, свідчать технічне і технологічне відставання електронних ЗМІ, кризовий стан (фізична зношеність і моральна застарілість) інфраструктури вітчизняного телерадіо-мовлення, діючих мереж і парку технічних засобів, які практично не оновлювались ще від 80-х років.

Водночас, чимало норм, закладених в українському законодавстві щодо ЗМІ, наприклад, та, що обмежує іноземні інвестиції у статутний фонд телерадіокомпаній та друкованих ЗМІ лише 30 відсотками, виглядають, принаймні, наївними, якщо не шкідливими. Адже за фактичної відсутності внутрішніх інвестицій обмежувати приплив інвестицій зовнішніх вкрай нерозумно.

Україна має навчитися своєчасно реагувати на виклики інформаційної революції, зважаючи також на національні інтереси й проблеми власної національної безпеки. Наша країна поки що не втратила шанс, сконцентрувавши державну та недержавну політику на ключових галузях інформаційних технологій, скоротити відставання від розвинених країн. Але для цього слід активно прискорити випуск та споживання такого специфічного національного продукту як інформація.




читайте також:
14.03.2007 "ПОЛІТИКО-КОМУНІКАТИВНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА"
13.02.2007 "БЕЗПЕКА ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ: СУТНІСТЬ І ЗВ'ЯЗОК ІЗ ЗАГАЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ"
01.09.2006 "ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ЯКІСНО НОВІ СУБ'ЄКТИ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЇ"
15.06.2006 "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ"
01.05.2006 "Сучасні проблеми інформаційної безпеки України в умовах внутрішньої трансформації."
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг