Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

"Двогостра зброя"


6.06.2001
М.А.Ожеван

Зловісна гра мас-медіа

Але з таким самим успіхом цю зброю можуть використати й терористи. Орієнтуючись на низькопробні смаки, мас-медіа, зазвичай, схильні не лише до всілякої "полунички", але й до демонстрації сцен терору з метою збільшення чисельності своєї аудиторії. Адже відповідно зростають і доходи від реклами. Один із західних фахівців з проблем медіа-тероризму, Тед Коппел, що представляє американську телекомпанію АВС, свого часу слушно зауважив: "Мас-медіа - особливо телебачення - й терористи, вступаючи у відносини спеціальної залежності, потребують одні одних, між ними виникають відносини симбіозу. Без телебачення терорист уподібнився б до філософа, закинутого у лісові нетрі, до голосу якого ніхто не дослухається й докази якого ніким не почуті. Але й телебачення без показу актів терору...втратило б значною мірою інтерес аудиторії".

Реальність поза грою

Без сумніву, тут створюється певне замкнене коло, адже, демонструючи сцени ігрового чи реального терору, мас-медіа продукують "терористичну свідомість" з усіма наслідками так званого "секондного тероризму". Ця закономірність добре відома західним фахівцям зі спецслужб. Отже, виникає цілковито обґрунтована підозра, що саме ці фахівці часто-густо й диригують масовими кампаніями на захист "свободи мас-медіа у нових незалежних державах" від будь-яких спроб державного регулювання. Але чи усвідомлюють вони те, що, таким чином, свідомо сприяють деградації масової свідомості у "нових демократіях", це вже інше питання.

Тим часом, за умов низької платоспроможності населення та майже повної економічної залежності нових "демократичних мас-медіа" від іноземного й вітчизняного капіталу термін "свобода слова" звучить майже так само як "гарячий лід" (філологи називають такі словосполучення оксюморонами). Кампанії на захист "свободи мас-медіа" активно підтримують місцеві медіа-магнати, зацікавлені у зростанні доходів від реклами.

Засоби, перевірені кров’ю і часом

Особливим різновидом медіа-тероризму є відверта пропаганда. Ще в 1938 році у США вийшла друком серія книг, присвячена розвінчуванню прийомів політичної пропаганди. В одній з них було названо сім типових пропагандистських прийомів:

  • називання речей "своїми іменами" (Name-Calling),
  • "блискучі узагальнення" (Glittering Generality),
  • звертання до "заповітів предків" (Testimonial),
  • звертання до "простих людей" (РІаіп Folks),
  • "підвищування ставок" (Сагd Stacking),
  • передача "важливих повідомлень" (Тгаnsfег),
  • "гуркотливий віз" (Ваnd Wagon).

До речі, це слово у вітчизняній літературі іноді звучить у позитивному сенсі, хоча у західній має однозначно негативний забарвлення й означає використовувати різні засоби впливу на масову свідомість з метою формування "фальшивих цінностей" (аттитюдів). З початком інформаційної революції можливості терористичних груп для пропагування своїх поглядів і маніпулювання масовою свідомістю значно зросли. У випадку медіа-інформаційного тероризму (МІТ) йдеться про різновид інформаційного тероризму (ІТ), що є "зловживанням інформаційними системами, мережами та їхніми компонентами для здійснення терористичних дій та акцій". ІТ характеризується як множина інформаційних війн та спецоперацій, пов’язаних з національними або транснаціональними кримінальними структурами й спецслужбами іноземних держав. Доступність інформаційних технологій значно підвищує ризики ІТ. Відповідно, що більш інформатизованим є суспільство, то воно більш вразливіше до ризиків ІТ. Для України, де інформаційна діяльність поки що не набула належного розвитку, головні загрози у сфері ІТ є не внутрішніми, а зовнішніми. їх переважно створюють іноземні держави, міжнародні терористичні та інші злочинні угруповання й організації, які користуються нерозвиненістю й слабкістю відповідних державних структур.

Непрозорість або напівпрозорість -це так само зброя

Особливістю негативних інформаційних впливів разом з актами інформаційного терору є їхня непрозорість або напівпрозорість. Отже вони можуть бути виявлені лише в результаті спеціальної експертизи. Щодо технологічного виміру ІТ, то він пов’язаний з хакерством та іншими видами "кіберзлочинності". Високий ступінь залежності України від імпортних комп’ютерів та інших інформаційних систем (з програмним забезпеченням включно) вже сьогодні створює додаткові ризики організованих хакерських атак, здатних, якщо не паралізувати, то, принаймні, серйозно пошкодити урядові, банківські, енергетичні, транспортні та інші інформаційно-комунікаційні мережі.

Медіа-тероризм або "медіа-кілерство" є особливим різновидом інформаційно-псйхологічного терору, що належить до так званого "інфраструктурного терору" й полягає у спробах шляхом організації спеціальних медіа-кампаній дестабілізувати суспільство, створити у ньому атмосферу громадянської непокори, недовіри суспільства до дій та намірів влади й особливо - її силових структур, покликаних захищати суспільний порядок. Для цього використовуються не лише друковані ЗМІ та мережі ефірних й кабельних мас-медіа, але й Інтернет, електронна пошта, різноманітні електронні іграшки, компакт-диски, аудіокасети тощо.

Україна як медіа-терористичний полігон

Організовуються й спеціальні деструктивні медіа-кампанії та спецоперації, спрямовані на поширення в "нових демократіях" дезінформації та дифамації, насаджування духу ненависті та нетерпимості щодо певних суспіль-них груп (етнічних, класових, конфесійних тощо). Досвід сусідніх країн свідчить про те, що такі кампанії разом з актами психологічного терору проти "чужинців" передували громадянським конфліктам та війнам. У 2000 році спроба організувати таку кампанію на тлі подій, пов’язаних з трагічною смертю композитора І.Білозора, була здійснена у Львові.

Йдеться також про відверту медіа-пропаганду діяльності терористичних груп та політичних або релігійних екстремістів, які видають себе за "захисників свободи та незалежності", "справжніх патріотів", "невинних правдолюбців та шукачів істини" тощо. Японія, зокрема, стикнулася свого часу з такою пропагандою діяльності деструктивних культів типу "Аум сінрікьо". В Україні свого часу так само безкарно пропагувалося "Велике Біле Братство".

3 виявами медіа-терору Україна стикнулася також під час так званого "касетного скандалу". І лише нестача медіа-ресурсів та відсутність в Україні "медіа-кілерів" високої кваліфікації (типу Сергія Доренка) завадила організаторам цієї акції досягти своєї мети - ліквідувати інститут президентства.

Мас-медіа використовуються насамперед з метою психологічної обробки масової свідомості для ліквідації “імунних бар’єрів" самозбереження та самозахисту, ігнорування елементарними правилами особистої та громадської безпеки, насаджування відчуття приреченості тощо. Для цього використовуються прийоми зняття природжених табу та естетизація психопатичної поведінки та різноманітних збочень включно із вбивствами та фізичним і психологічним насильством (після того як в американських школах почастішали акти насильства і вбивств спеціальною комісією Конгресу США було проведено експертизу різноманітних "трилерів", яка виявила, що серед героїв цих фільмів приблизно однакова кількість "хороших" й "поганих" хлопців, так само як і сцен психологічного терору й фізичного терору), героїзація криміналітету й, навпаки, - дегероїзація працівників спецслужб, правоохоронних органів, ветеранів війн та праці тощо. У цьому розумінні медіа-тероризм часто передує актам "матеріального" тероризму.

Гротескно-спотворений імідж України

Особливу увагу слід звернути на формування позитивного "антитерористичного" іміджу України як суспільства і держави у західних мас-медіа, оскільки останнім часом вони систематично насаджують гротескно-спотворений імідж України як країни, що нібито надає притулок терористичним групам, продає зброю "проблемним" країнам, які підтримують тероризм.

Україну постійно й на всіх рівнях ре-презентують як наскрізь корумповану й криміналізовану державу, у якій масово поширюються ВІЛ-інфекція та наркоманія тощо. При чому, більшість негативних сюжетів західних мас-медіа з "мазохістською завзятістю" підхоплюють вітчизняні медіа. Часто вони й самі "підкидають" такі сюжети Заходові. ГІрикладом цього є дезінформація напередодні "атак на Америку" (отримана буцімто каналами СБУ й згодом спростована СБУ) щодо діяльності в Україні близько десяти іноземних терористичних центрів. Що ж до системи контр-пропаганди, то вона, попри усі розмови про її необхідність, в Україні фактично відсутня.

Держкомінформполітики та відповідний парламентський комітет обмежуються переважно розмовами про "свободу слова" замість того, щоб вжити заходів щодо активного державно-правового регулювання інформаційними процесами й відвернення інформаційних загроз, приведення національного інформаційного законодавства у відповідність з нормами міжнародного права за умов одночасного захисту національних інтересів в інформаційній сфері.

Довгі язики кораблі топлять

Після терористичних атак на Америку офіційні особи дедалі частіше накладають обмеження на діяльність не-залежних мас-медіа та аналітичних центрів, що намагаються виступати з критикою діяльності уряду та спецслужб. Такі публікації розглядають як “непатріотичні" й загрозливі для національної безпеки. В одному з офіційних виступів критиці було піддано журналістів, які надто прискіпливо з’ясовували маршрути пересування Президента й віце-президента трагічного дня 11 вересня. В іншому, - те, що журналісти почали писати про нібито неактуальну сьогодні для США загрозу "біологічного тероризму", підсилюючи, таким чином, настрої розгубленості й непевності.

Як визнав 18 вересня один з оглядачів американської телекомпанії МВС, старший віце-президент цієї компанії Білл Уітлі (Bill Wheatley) розіслав усім журналістам цієї компанії з відділу новин попередження часів Пірл-Харбору про те, що "довгі язики топлять кораблі" (Loose Іірs sink ships"), майже аналогічне вітчизняному крилатому вислову часів тієї ж ІІ Світової війни - "базіка – знахідка для шпигуна". При цьому у листі зазначалося: "На цей момент ми маємо бути дуже обережними з тим, про що повідомляємо. Майте на увазі, що поширювана нами інформація може бути використана як тими зловмисниками, які розробляють плани нападів на наших співвітчизників, так і нашими урядовцями й нашими військовими. Тому будьте обережними, повідомляючи про маршрути пересування Президента або розпорядження щодо заходів безпеки, таємні військові плани, маневри військ тощо". Керівник американської телекомпанії зазначав при цьому, що розуміє, наскільки важко дотримуватися цих обмежень, але висловив сподівання, що журналісти не допустяться помилок і "не опиняться на боці загроз" (should "егг оп the side of caution”).

По суті все це є закликом до самоцензури. Але, не має жодного сумніву, стосовно "нерозуміючих" журналістів діятиме й "зовнішня цензура". Принаймні, це стає зрозумілим кожному відвідувачу американських сайтів, найбільш цікавих з точки зору отримання "стратегічної інформації". На час підготовки "антитерористичної операції" вони раптом без будь-якої на те причини перестали "завантажуватися". А в публікаціях американських масових газет побільшало "води" й поменшало гострих оцінок, коментарів тощо. Натомість зустрічаються майже тотожні метафори й психосемантичні звороти і навіть одні й ті ж самі фотографії, покликані пробуджувати "національний дух" та почуття солідарності.

Не варто поспішати з осудом подібної цензури як "наступу на свободу слова". Адже не таємниця, що зовнішньо-політичні акції і внутрішня ситуація в країні - це речі тісно взаємопов’язані. Терористи завжди належать до певної спільноти й насамперед - етнічної. Отже, ненависть до них, посіяна мас-медіа, буде неодмінно переноситися на всіх без винятку представників цієї спільноти. Не випадково у США (не без впливу мас-медіа) після атак 11 вересня слово "араб" у масовій свідомості почало сприйматися майже тотожним до слова "терорист", що стало причиною нападів на безневинних людей.

Негативні конотації не поліпшать ситуації

Нібито й не погоджуючись з ототожненням усіх "арабів" з "терористами", популярний польський тижневик "Впрост" розвивав в одній із публікацій ксенофобні за своїм спрямуванням ідеї, відштовхуючись від історії ісламських завоювань у Європі, які нібито остаточно зупинив польський король Ян Собеський. Крім того, автор публікації підкреслював, що супроти арабських терористів усі інші - все одно, що "коти проти тигра". До речі, на долю "котів з ЕТА", які розпочали свої терористичні акції з 1968 року, припадає 800 невинних жертв.

На час "кризового менеджменту", коли вступає в дію старе правило про те, що "слово - не горобець", потрібні не лише цензурні обмеження щодо мас-медіа. Такі ж самі обмеження досвідчені журналісти мали б накладати на метафори й словосполучення, які потрапляють до офіційних документів та промов офіційних осіб. Адже хто, як не журналісти та фахівці з медіа-політики, знають про психосемантичний вплив на масову свідомість різних словосполучень і термінів. Йдеться, передовсім про представників таких професій, яких на Заході звуться "спічрайтерами" та "споуксменами (споуксвуменами)". Зокрема, у США після 11 вересня неадекватну лексику стали застосовувати не лише мас-медіа, але й Президент та інші представники Білого Дому, що вживали спочатку не зовсім вдалу термінологію для означення джерел тероризму та мети антитеростичної операції. Ще тоді, коли невидимого ворогами виразно й реалістично не було ідентифіковано, розпочалися заклики до "аморфного" "хрестового походу" (crusade).

Зокрема, репутацію "яструба" не-безпідставно заслужив заступник міністра оборони США Пол Вольфовіц, який у перші ж години після терористичної атаки на США вдався до дипломатичного методу, що зветься "розвідкою боєм" ("cautious approach"). Він закликав тоді відразу вдарити по усіх "країнах, які надають притулок терористам" ("states that harbour terrorist networks"), хоча й обмовився при цьому, що не має на увазі самі лише військові дії. У його виступах згадувалося майже 60 країн. Таким же невдалим виявився в устах секретаря Держдепартаменту Коліна Пауелла термін "терористичні держави" (“terror states). У свою чергу, в лексиконі і Президента США, і інших високоповажних урядовців переважали фрази типу "глобальне зло тероризму" тощо. Коли йдеться про таке безлике зло і "хрестовий похід", то виникають, звичайно, негативні історичні конотації стосовно ісламського світу загалом.

Хоча такі терміни були "емоційно задовільними", але вони порушили правило об’єктивності та більшість фундаментальних правил зовнішньої політики. Якщо держсекретаря США розуміти буквально, то може здатися, що США негайно оголосять війну, принаймні, семи державам, які ще в квітні 2001 року потрапили до офіційного списку Державного департаменту як “terror states” (Куба, Іран, Ірак, Сирія, Північна Корея, Лівія і Судан). Але зрозуміло, що навіть США не під силу воювати з усіма цими країнами водночас і що це було б початком ІІІ Світової війни. Не випадково після таких заяв, багаторазово підсилених мас-медіа, у США розпочалася легка паніка й люди стали скуповувати харчі й товари першої необхідності.

До того ж, цей список Держдепартаменту був далеко неповним і навіть курйозним. До нього, зокрема, не потрапив Афганістан, оскільки США не встановили дипломатичних відносин з режимом талібів і для них такої держави як Афганістан нібито взагалі не існує. Не потрапили до цього "чорного списку" й інші країни, які, хоча й надають притулок терористам, але офіційно вважаються "друзями Америки" - Саудівська Аравія, Пакистан, Колумбія тощо.

Крім того, якщо вже бути логічним, то список Держдепартаменту слід було б поповнити усіма країнами, де діють терористичні організації. І тоді до нього потраплять Ірландія, Іспанія, Шрі Ланка І т. д. (тобто виявиться, що "вороги Америки" є всюди). Але, якщо називати речі "своїми іменами", то виявиться, що офіційні діячі з Вашингтону, що нібито намагаються побороти "глобальне зло тероризму", насправді мають на увазі лише "ісламський тероризм". Але і в цьому разі, за законами кризового менеджменту слід виставляти певні "рамкові умови" й переконувати чисельні ісламські держави й організації, що "священна війна" ("holy war"), не спрямована проти них. Отже, і мас-медіа, І урядовцям слід відкинути зайву риторику й сфокусувати зусилля на реальних речах.

Коли Америка вступила у другу світову війну, вона оголосила її двом конкретним країнам - Японії і Німеччині, а не "диктаторам усього світу". Америка не декларувала тоді війну "фашизму", не воювала з іспанцем Франсіско Франко або аргентинцем Хуаном Пероном тощо. Що ж до СРСР, то "неакуратна лексика" радянських діячів та підконтрольних їм мас-медіа призвела, як відомо, до того, що навіть невгодний Йосифу Сталіну югославський лідер Йосип Броз Тіто на якийсь час отримав титул "фашиста". Звичайно, баланс порозуміння між представниками владних структур та мас-медіа завжди є досить хистким і тут доводиться постійно вибирати між правом громадськості на поінформованість та інтересами національної безпеки ("Security vs. need-to-know"). На час військових дій і терористичних атак цей баланс стає ще більш непевним. Особливо, коли йдеться про невизначені фронти терористичних загроз, яких невідомо звідки й від кого чекати. Тобто позиції урядовців і представників спецслужб зрозуміти не так вже й важко. Але й вони мусять зрозуміти, що без мас-медіа громадськість нічого не знатиме про характер загроз, запобіжні заходи, першочергові дії у екстремальних ситуаціях тощо.

Журналістська виваженість як індикатор здорового суспільства

Зрештою, традиційну роль "сторожової собаки" ("watchdog") журналістика покликана виконувати за будь-яких умов, якщо суспільство ви-знає себе демократичним.

Однак слід визнати також і ті обмеження, які необхідні в екстремальних умовах. Якщо інформаційні продукти ЗМІ поділити на журналістику "фактів" і оцінок", то очевидно "фактів" за умов загрозливої ситуації має побільшати, а "оцінок" поменшати. Тобто, суб’єктивні оцінки журналіста мають "ховатися у тінь" офіційних оцінок ситуації. Інакше, на суспільну свідомість чекає майже цілковита дезорієнтація. Не кажу вже про те, що частина журналістів замість виваженості даватиме суто емоційні оцінки, сіючи, таким чином, зерна страху, розгубленості й паніки. А це якраз те, чого добиваються будь-які терористи і чого організоване суспільство, готове дати рішучу відсіч терористичним атакам, аж ніяк не може собі дозволити. Звідси - необхідність цензури й самоцензури, які мас-медіа, на жаль, сприймають дуже болісно.




читайте також:
14.03.2007 "ПОЛІТИКО-КОМУНІКАТИВНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА"
13.02.2007 "БЕЗПЕКА ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ: СУТНІСТЬ І ЗВ'ЯЗОК ІЗ ЗАГАЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ"
01.09.2006 "ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ЯКІСНО НОВІ СУБ'ЄКТИ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЇ"
15.06.2006 "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ"
01.05.2006 "Сучасні проблеми інформаційної безпеки України в умовах внутрішньої трансформації."
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг