Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 



АНТИКРИЗОВА ПОЛІТИКА РОЗВИНУТИХ КРАЇН


13.07.2004
СУХОРУКОВ А.І

Трансфер кризи (кризової ситуації) - це свідомі дії однієї країни стосовно іншої (як правило, менш розвинутої), що загрожують останній тяжкими кризами, зниженням конкурентоспроможності національної економіки і звуженням присутності на ринках, погіршенням підприємницького й інвестиційного клімату, деградацією соціальної та екологічної ситуації. Ланцюговий трансфер криз спостерігається в разі послідовного (ланцюгового) перенесення криз з більш розвинутих у менш розвинуті країни і передбачає взаємодію більш як двох країн. Недосконалими циклами можна вважати ті, траєкторія яких деформована внаслідок трансферу їхньої кризової стадії з розвинутих країн в економічно залежні від них країни. При цьому чітка синусоїдальна траєкторія циклів спотворюється як у розвинутих країн, так і у залежних від них країн.

Не слід перебільшувати суб'єктивний характер трансферів криз - відбуваються вони через дію об'єктивних законів. Корисніше зосередитися на механізмах трансферу криз. Уникнути кризи, що іманентна ринку, дають змогу такі напрями:

- монополізація економіки шляхом посиленого втручання держави в економічні процеси, виникнення "державного капіталізму" або "державного соціалізму";

- подолання технологічного розриву через випереджаючий інноваційний розвиток, зростання видобутку корисних копалин, відкриття нових ринків;

- опосередкований економічний вплив держави на ринкову економіку (насамперед, бюджетно-податкова і грошово-кредитна політика);

- експорт кризи зовнішньоекономічними або воєнними методами. Він використовується, коли вичерпано інші напрями або паралельно з іншими напрямами.

Щодо першого з перелічених чотирьох напрямів, то наприкінці XIX ст. капіталізм вільної конкуренції перетворився у монополістичний капіталізм, згодом (20-30-ті роки XX ст.) - у державно-монополістичний капіталізм, який у 70-80-х роках XX ст. почав розвиватися в транснаціональних формах.

Другий напрям - інноваційний є найнадійнішим. Атакуюча інноваційна стратегія може скоротити кризову стадію циклу або навіть запобігти кризі. Періодичність технічних революцій, здійснюваних для подолання структурних криз, пояснює теорія "довгих хвиль" М. Кондратьєва. Згідно з нею, періоди підйомів припадають на 1789-1814, 1849-1873, 1896-1920 рр., періоди падіння - на 1814-1849, 1873-1896 рр. Логіка дозволяє наступними періодами падіння вважати 1920-1945 і 1970-1995 рр. (за деякими оцінками, 1971-2001 рр.), періодами підйому - 1945-1971 і 1995-2020 рр. (за деякими оцінками, 2001- 2025 рр.). Нині, у фазі підйому, підтверджуються емпіричні постулати М. Кондратьєза: а) до початку підйому відбувається нагромадження науково-технічних досягнень, утворюються нові центри світової економіки; б) підйоми позначені почастішанням соціальних потрясінь та локальних війн. Інноваційний напрям є найдорожчим, тому розвинуті країни не обмежуються ним, тобто здійснюють комплексну антикризову політику.

Третій напрям уникнення криз розглянемо на прикладі США. Антикризові заходи на основі неокейнсіанських підходів започаткувала адміністрація Р. Рейгана у 1981 р., але "рейганоміка" не виправдала надій. Частка федерального бюджету у ВВП у 80-ті роки досягла майже 24%, дефіцит бюджету перевищив 6%. Водночас постала об'єктивна потреба в нагромадженні ресурсного потенціалу для розбудови постіндустріального суспільства.

Улітку 1990 р. ситуація с бюджетним дефіцитом змусила адміністрацію Дж. Буша-старшого підвищити податки. Агресію Іраку проти Кувейту Сполучені Штати використали для компенсації своїх економічних негараздів (воєнна операція "Буря в пустелі").

Адміністрація Б. Клінтона побудувала свою стратегію на скороченні бюджетного дефіциту, інвестуванні в людський капітал, активізації дій на зарубіжних ринках, залученні інтелектуальних ресурсів. У 1997 р. було заявлено, що науково-дослідний потенціал дозволяє США "реагувати на будь-який виклик у майбутньому, хоч би то були загрози національній безпеці чи проблеми довкілля, загрози суспільній системі охорони здоров'я чи кризи, які ще не можна завбачити". Проте великі соціальні й оборонні витрати зумовили в 90-х роках XX ст. бюджетний дефіцит у розмірі 20% федеральних видатків, або 4% ВВП. Адміністрація США обмежила зростання зазначених витрат і вдалася до політики "експлуатації периферії", тобто до прямого експорту кризи в латиноамериканські країни(Мексика - у 1995 р., країни Південно-Східної Азії - 1997 р., Росія та інші країни СНД - у 1998 р.). За часів Б. Клінтона відбувалися періодичні воєнні дії в Югославії (операція "Союзницька сила"), в Іраку (операція "Лисиця в пустелі") з метою збереження контролю над цими регіонами.

Профіцит федерального бюджету у 1998-2001 рр. дозволив адміністрації Дж. Буша-молодшого проголосити політику зниження податків, інвестування у людський капітал і ризикований інноваційний бізнес. За оцінками експертів, фактори, пов'язані з науково-технічним прогресом, забезпечують до 60% економічного зростання у США, наукомістка продукція становить близько чверті загального обсягу продукції та половину експорту обробної промисловості. Поряд з тим адміністрація Дж. Буша-молодшого не припиняє "експлуатацію периферії" і є причетною до криз в Аргентині (2001, 2002, 2004 рр.). Використовуються і воєнні методи забезпечення доступу до стратегічних ресурсів (операції "Швидка воля" і "Буря в горах" в Афганістані, "Шок і трепет" в Іраку). Надано поштовх розвиткові військово-промислового комплексу (ВПК) і забезпечується мультиплікативний ефект у суміжних з ним галузях. Оскільки інвестиції в інновації є ризикованими, а воєнні дії вимагають великих витрат, політика Дж. Буша-молодшого супроводжується коливанням курсу долара.

І нарешті, розглянемо четвертий напрям протидії кризам - кероване їх переміщення на інші території. Розрахунки за даними статистичних щорічників

України дали змогу виявити фактичну картину циклів у США, Росії та Україні (див. рис. 1). Графік показує, як у 1-й половині 90-х років XX ст. скорочувалася економіка РФ та України на тлі знівельованої траєкторії розвитку США, що підтверджує гіпотезу про трансфер криз із розвинутих країн.

 

Рис. 1. Динаміка приросту ВВП у Росії, Україні, США (1990-2001 рр.)

Трансфер криз та інші заходи антикризової політики дозволяють США згладжувати кризові стадії циклів, що підтверджується об'єктивними даними (див. рис. 2).

 

 

Рис. 2. Темпи приросту ВВП США (1930-2001 рр.)

(За даними Academic Departments, College of Arts and Sciences, University at Buffalo-www.pluto.fss.buffalo.edu.)

 

Розвинуті країни здійснюють трансфер криз для зміцнення своєї економічної безпеки, закріплення економічних та науково-технічних переваг, нагромадження ресурсів перед "стрибком" у постіндустріальне суспільство. Трансфер різноманітних кризових ситуацій і факторів реалізується через багато які механізми. Серед них можна назвати такі:

- провокування фінансових криз;

- тиск через міжнародні фінансові організації (МФО);

- переміщення екологічно небезпечних виробництв;

- штучне подовження життєвого циклу продукції на ринках інших країн;

- експорт застарілих технологій і консервація відсталості інших країн;

- нерівномірний розподіл прямих іноземних інвестицій;

- недобросовісна поведінка іноземних інвесторів;

- викачування природних ресурсів і напівфабрикатів;

- поглинання незахищених інтелектуальних продуктів;

- диспаритет у торгівлі високотехнологічними товарами і послугами;

- залучення найбільш продуктивних трудових ресурсів;

- дискримінація у зовнішній торгівлі;

- вигоди від перекладення податкового тягаря.

Механізм провокування фінансових криз через спекуляції на фондових ринках реалізується з використанням "віртуальної" економіки. Могутній потік фінансового капіталу, помножений на потенціал сучасних інформаційних технологій, створює додатковий простір для спекуляцій на фондових біржах, що дає можливість умить переміщувати десятки мільярдів доларів у будь-який сегмент світової економічної системи. Механізм кризи 1998 р., яка мала ланцюговий характер і справила негативний вплив на фінанси України, розкритий у попередніх публікаціях.

Міжнародні фінансові організації в процесі кредитування країн з перехідною економікою нав'язують певні умови, що висуваються в інтересах головних акціонерів МФО і можуть викликати проблеми у країн-реципієнтів (наростання боргу, сплата боргів державним майном, виникнення ланцюга боргів, настання дефолту). Нагадаємо лише деякі вимоги, поставлені перед Україною з боку МВФ: скорочення Збройних Сил та оборонно-промислового комплексу; відмова від поставок обладнання в Іран; скасування вільних економічних зон і Указу Президента "Про заходи щодо розвитку базових галузей економіки в Дніпропетровській та Донецькій областях"; втручання у приватизацію Миколаївського : іноземного заводу; реформування енергетичного сектора. Виконання перелічених вимог створило додаткові проблеми. Україна на 1 січня 2004 р. мала зовнішній борг (державний і гарантований державою) у сумі 10,7 млрд. дол., у тому числі перед МФО - 4,5 млрд. дол.

Переміщення екологічно небезпечних виробництв за кордон дозволяє розвинутим країнам вирішити проблему екологізації своєї економіки. Екологічна безпека в розвинутих країнах забезпечується чітким контролем за дотриманням норм, порушення яких приводить до суворих санкцій. Тому ТНК переміщують "брудні" виробництва в країни, для яких є характерним низький рівень правового захисту в цій сфері. Комплексним показником техногенного навантаження може слугувати відношення обсягу продукції профілюючих галузей на душу населення країни до її території. Розрахунки свідчать, що Україна переобтяжена екологічно небезпечним виробництвом порівняно з Росією та Францією: з видобутку залізної руди - майже у 100 і 10 разів, відповідно, вугілля - у 60 і 11, з виплавки сталі-у 50 і 3, виробництва добрив - у 45 і 1,3, сірчаної кислоти - у 21 і 1,1 раза. Вибух реактора на четвертому блоці Чорнобильської АЕС остаточно переконав нас у тому, що продовження техногенного навантаження при ігноруванні гуманітарних проблем становить небезпеку для здоров'я майбутніх поколінь. Тому необхідно формувати нове технологічне мислення і водночас протидіяти переміщенню екологічно небезпечних виробництв в Україну.

Подовження життєвого циклу морально застарілої продукції дозволяє розвинутим країнам вирішити проблеми затоварювання та утилізації. Можливість перенесення кризи надвиробництва до іншої країни зумовлена дефіцитом тих чи інших товарів на її ринку, заниженим рівнем споживчих вимог та низькою купівельною спроможністю населення. Товарна експансія допомагає долати тенденцію зниження норми прибутку і виступає умовою розширеного відтворення капіталу.

Зростання платоспроможного попиту, більш раціональна митна політика, певні податкові пільги в межах вільних економічних зон зумовили збільшення виробництва легкових автомобілів в Україні (у 2003 р. їх випуск досяг 101,3 тис). Проте за техніко-економічним рівнем наше автомобілебудування відстає на 15-20 років від розвинутих країн, і це відставання дозволяє іноземним авто-гігантам збувати на українському ринку морально застарілу продукцію.

Українські споживачі мають можливість купувати телевізори Philips, Sony, Panasonic, Samsung за цінами, що ненабагато перевищують ціни вітчизняних "Електронів" та "Фотонів". Тому вітчизняне виробництво зменшилося з 3774 тис. шт. у 1990 р. до 49,6 тис. шт. у 1997 р. і тільки останнім часом збільшується (242,2 тис. шт. у 2003 р.). Апаратура відомих у світі фірм стала доступною також завдяки розвиткові ринку "секонд-хенд". Значна частина покупців віддає перевагу імпортним моделям побутової електронної техніки (навіть 2-5-річної давнини) перед новими вітчизняними виробами.

Фактором панування іноземних виробників на ринку України є нечесна конкуренція, яка стає можливою внаслідок заниження вартості імпортного товару під час митного оформлення. Надання розвинутими країнами гуманітарної та технічної допомоги також має своїм наслідком захаращення українського ринку низькопробними товарами, перенесення в Україну витрат на їх утилізацію, пригнічення вітчизняного виробництва, а фірми-постачальники ще й отримують додаткову вигоду завдяки податковим пільгам.

Експорт застарілих технологій дає розвинутим країнам змогу утримувати лідерство в науково-інноваційній сфері, перекачувати до себе фінансові ресурси підприємств-ліцензіатів. Наприклад, США звужують сферу патентно-ліцензійного обміну (переважно в експорті) шляхом засекречування результатів наукових досліджень і розробок. У результаті зовнішньоекономічні відносини США принципово відрізняються від внутрішньоекономічних монополією на науково-технічну інформацію. Часто ліцензійні угоди поєднуються з давальницькими схемами і переважна кількість продукції вивозиться з країни, де розміщене її виробництво. Так, у легкій промисловості України іноземні інвестори модернізують підприємства, завозять заготовки, тканини, лекала і вивозять 90% виробленої продукції.

Наші підприємці часто не визнають факти придбання неефективних зарубіжних технологій. Є кілька причин для цього: покупець не бажає "втрачати обличчя", навіть якщо показав свою некомпетентність; вибір продиктований браком коштів, імпортер поставлений перед дилемою "брати що дають або не брати зовсім"; він побоюється погіршити налагоджені стосунки, сподіваючися на перспективи подальшої спільної роботи.

Рівень монополізації ринку високотехнологічної продукції розвинутими країнами показано в табл. 1.

Розвинуті країни обмінюються між собою високими технологіями (наприклад, в експорті високотехнологічної продукції США сукупна частка Японії та ЄС становить 26,6%). До 90% новітніх технологій спрямовуються внутрішніми каналами для підвищення прибутку і збереження технологічного лідерства ТНК.

Країни з перехідною економікою змушені задовольнятися застарілими технологіями. Майже всі придбані за кордоном технології мають 10-15-річний "вік", наприклад, технології у галузях виробництва тютюнових виробів, кексу, поліетилену. При цьому через високу вартість закордонних об'єктів промислової власності українські підприємства віддають перевагу вітчизняним. Частка витрат на іноземні ліцензії у загальних витратах на придбання промислової власності становила в Україні у 2002 р. 12,9%. Структуру придбаних ліцензій не можна вважати задовільною. У 2002 р. зареєстровано 884 ліцензійні угоди, у тому числі 557 - на товарні знаки, 260 - на винаходи, 51 - на промислові зразки, 16 - на корисні моделі. Серед угод на винаходи 24% припало на харчову галузь • 20% - на лікеро-горілчану), 20% - на медичну сферу, 8% - на видобувні галузі, 5%- на металургію, 2% - на машинобудування. 7% - на приладобудування.

Таблиця 1

Питома вага високих технологій в експорті окремих країн *

 

 

Експорт промислових товарів

Експорт високих технологій

1990 р.

2001 р.

1990 р.

2001 р.

Розвинуті країни

у тому числі:

78

81

17

23

США

74

82

32

32

Японія

96

93

24

26

Країни із середнім рівнем розвитку

у тому числі

48

58

5

19

РФ

Дані відсутні

22

Дані відсутні

8

Україна

Дані відсутні

71,7

Дані відсутні

9,4**

Китай

72

89

0

20

 

*http//hdr/undp/org/reports/global/2003/russian/pdf/hdr03 rus HDI.pdf. (Программа развития Х)Н. Доклад о развитии человека за 2003 г.).

** Розраховано згідно з методичними поясненнями до джерела: Доклад о мировом развитии 2002 г. Создание институциональных основ рыночной экономики. М., "Весь мир", с. 248 - та за даними Держкомстату.

 

За 2001-2002 рр. Україна перерахувала за кордон (включаючи ліцензійні платежі) 2083 млн. дол., тобто майже 20% держбюджету, але це не змінило на краще інноваційну ситуацію у промисловості. Відбулося лише незначне (з 12,0 до 15,8% за 1999-2003 рр.) зростання частки високотехнологічних товарів в експорті, що свідчить про невисокий рівень його інтелектуалізації.

Експорт застарілих технологій негативно впливає на інноваційний потенціал країн-ліцензіатів. Посилює цю загрозу технологічна несумісність країн. Розвинуті країни переходять на шостий технологічний уклад, Україна використовує переважно четвертий. У промисловості України п'ятий уклад займає лише 5%, четвертий - 60-65%, третій - 30-35%. У проекті Закону України "Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукомістких технологій" передбачено обсяги виробництва п'ятого та шостого технологічних укладів довести у 2013 р., відповідно, до 12 і 3%, а частку високотехнологічної продукції в експорті України - до 20% .

Механізмами створення кризових ситуацій є ігнорування країн з перехідною економікою у загальному балансі прямих іноземних інвестицій, а також організація масованого відпливу капіталу з цих країн за короткий проміжок часу.

По-перше, розвинуті країни утримують на мізерному інвестиційному "пайку" інші країни. Аналіз свідчить про вкрай нерівномірний розподіл світового потоку прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Операції з транскордонного злиття та придбання фірм, що відбувалися переважно в розвинутих країнах, у 2001 р. забезпечили 81,8% світового припливу ПІІ. Частка розвинутих країн у світовому припливі ПІІ становила 68,4%, країн, що розвиваються, - 27,9%, країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) - 3,7%. Головним рушієм ПІІ у регіон ЦСЄ є угоди, пов'язані з приватизацією. Розміщення ПІІ визначається технічним прогресом, лібералізацією зовнішньоекономічних відносин, корпоративними стратегіями. За цими факторами виграють розвинуті країни, які відводять іншим країнам роль сировинних придатків і виробників продукції на основі ресурсомістких та екологічно небезпечних технологій. Корпоративні стратегії ТНК також формуються на користь розвинутих країн, оскільки інвесторів приваблюють територіально-виробничі комплекси (кластери), де працюють фірми декількох галузей, використовується кумулятивний ефект кооперації, діють підрозділи з фінансової та наукової підтримки, тобто всі зусилля націлені на створення кінцевої продукції.

По-друге, країни із значним військовим потенціалом і високою політичною вагою мають можливість змінювати напрями світових фінансових потоків, наприклад, створюючи воєнно-політичну або економічну нестабільність в окремих регіонах. У результаті цього інвестиції переміщуються до регіонів з більш привабливими умовами, тобто насамперед до розвинутих країн. Через масовий відплив інвестицій з регіону "підвищеного ризику" в усіх його країнах може виникнути криза. Так, якби осередком нестабільності стала Північна Корея (внаслідок "посилення уваги" з боку США), то економічна нестабільність, пов'язана з відпливом інвестицій, могла би виникнути в Південній Кореї і в Китаї, який є головним конкурентом США у Східній Азії.

Недобросовісна поведінка іноземних інвесторів виявляється у таких діях: скидання у менш розвинуту країну застарілих технологій; захоплення перспективних сфер економіки країни-реципієнта; згортання виробництва і науково-технічних робіт з метою переведення їх за кордон; купівля підприємства з метою його перепродажу; перетворення компанії країни-реципієнта в технологічний придаток. Темпи приросту ПІІ в Україні випереджають темпи зростання доходу від ПІІ (див. табл. 2). Доходи від своєї власності в Україні нерезиденти майже повністю репатріюють. У 1998 р. ними реінвестовано 3,5 млн. дол. (5,4% доходів), у 2002 р. - 1,8 млн. дол. (1,7%).

Крім того, ПІІ в Україні несуть у собі такі загрози: переважне направлення інвестицій у виробництва четвертого, третього і другого технологічних укладів; нерівномірність регіонального розподілу коштів; монополізація іноземними інвесторами деяких галузей української економіки; можливість масованого відпливу капіталу.

Таблиця 2

Динаміка чистого приросту ПІІ в Україні * та

отримання доходів від ПІІ **

(млн. дол.).

 

1998 р.

2001 р.

2002 р.

Чистий приріст ПІІ

718

531

784

Доход від ПІІ

65

79

105

 

* За даними Держкомстату.

** Згідно з платіжним балансом.

 

Політика викачування сировини і напівфабрикатів з інших країн дозволяє розвинутим країнам зберігати власні ресурси. Наприклад, ТНК заінтересовані в утриманні розриву між цінами на готову продукцію і на сировину. Цієї мети корпорації можуть досягти самотужки або за допомогою урядів країн базування шляхом відомих заходів, а саме:

- організації економічної дестабілізації у країні, яка експортує сировину і

комплектуючі, у результаті чого внутрішні ціни в ній мають обрушитися (за

подібним сценарієм вибухнула остання валютно-фінансова криза в Аргентині,

коли американські фонди розпочали масштабне вивезення капіталу);

- використання механізму трансферного ціноутворення (прибуток реалізується не в країні, що експортує сировину і комплектуючі, а в країні базування ТНК).

Один із шляхів вирішення проблеми ресурсного забезпечення - укладання угод про спільну розробку родовищ природних ресурсів в інших країнах. Країна. якій належать природні ресурси, мотивує свою участь в угоді тим, що інвестуються її добувні галузі. З іншого боку, за нею закріплюється залежна роль постачальника.

Про мотиви розвинутих країн свідчить те, що ЄС більше цікавиться українським брухтом, а не металом: збільшення квоти на імпорт останнього супроводжується вимогою скасування експортного мита на металобрухт. Самі ж європейці розглядають питання обмеження експорту брухту з Європи у США та інші країни, що доводить ланцюговий характер перенесення негативних для власної економіки факторів до інших країн.

Поглинання розвинутими країнами інтелектуальних продуктів стає можливим внаслідок низького рівня їхнього правового захисту і браку коштів для леї роботи в країнах з перехідною економікою (див. табл. 3).

Таблиця З

Правовий захист технологій і надходження від використання інтелектуальних продуктів в окремих країнах *

 

 

Кількість виданих патентів (на млн. чол., 1999 р.)

Роялті та ліцензійні виплати (на 1 чол., дол., 2001 р.)

Кількість учасників НДДКР (на млн. чол., 1998 р.)

Розвинуті країни

у тому числі:

273

60,2

2335

США

298

135,5

4099**

Японія

1057

82,4

5095**

Країни із середнім рівнем розвитку

у тому числі:

7

0,2

588

РФ

105

0,4

3481

Україна

12

0,1

2118

 

*Джерело:http//hdr/undp/org/reports/global/2003/russian/pdf/hdr03 rus HDI.pdf.  (Программа развития ООН. Доклад о развитии человека за 2003 г.).

** Дані за 2000 р.

 

Глобальна система регулювання інтелектуальної власності сформувалась, і Україна має адаптуватися до неї. Хоча національне законодавство в цій сфері відповідає міжнародним стандартам, існує багато проблем. Одна з них - невизначеність позиції щодо Євразійської патентної конвенції і Євразійської патентної організації (ЄАПО). Україні доцільно здобути в ЄАПО статус постійного спостерігача, щоб зберегти стосунки з патентознавцями та спеціалістами з охорони інтелектуальної власності країн СНД та Європи.

Набуває гостроти також проблема доступу до світової патентної інформації і швидкості одержання патенту. В Україні існують два види патентів - дійсний (з проведенням експертизи щодо суті) і деклараційний. Видачі першого треба чекати від 4 до 6 років, що унеможливлює укладання ліцензійних угод. Винахідники змушені отримувати патент у Росії, де строк оформлення не перевищує 1,5 року, і вже на підставі російського патенту одержувати український. Така практика заважає встановленню нашого пріоритету в разі швидкого оформлення винаходу за кордоном. Деклараційний же патент в Україні можна отримати через 7 місяців, але він не визнається іноземними партнерами з наукової кооперації.

Проектом Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" передбачається створити державну систему інформації, відповідну міжнародним вимогам, і механізми запобігання несанкціонованому відпливу науково-технічних розробок та сприяння науково-технологічній інтеграції України.

З охороною інтелектуальної власності пов'язане створення патентних судів. Важливим кроком є організація колегії суддів Вищого господарського суду, яка займатиметься справами щодо захисту інтелектуальної власності; такі самі колегії планується створити в областях. У Вищому господарському суді України та в апеляційних господарських судах почали діяти спеціалізовані судові палати у справах захисту інтелектуальної власності. Запроваджено відповідну спеціалізацію суддів у місцевих господарських судах. Проте в цілому створення патентних судів відбувається повільно.

В економіці з високим обсягом тіньового сектора інтелектуальний продукт є найбільш уразливим об'єктом. Самими лише правовими актами інтелектуальну власність захистити не можна, тому що тіньова економіка діє за межами правового поля.

Сальдо в торгівлі високотехнологічними товарами і послугами усталюється на користь розвинутих країн. Структура українського експорту засвідчує неефективне використання науково-технологічного потенціалу. У 2002 р. металургійна продукція у світовому експорті становила 2,3%, продукція машинобудування - 40,5%, в Україні ці показники становили, відповідно, 39,7 і 13,6%.

Загальна структура експорту відбивається на торгівлі високотехнологічними товарами та послугами (див. табл. 4, 5).

Таблиця 4

Динаміка експорту-імпорту високотехнологічних товарів в Україні *

 

Частка товарів в експорті (%)

Частка товарів в імпорті (%)

Коефіцієнт покриття Е/І

2002 р.

у тому числі:

14,7

22,3

0,7

Європа

3,8

12,6

0,32

США

0,4

0,9

0,5

2003 р.

у тому числі :

15,8

24,8

0,63

Європа

5,8

13,9

0,42

США

0,8

1,0

0,9

 

* Третина імпорту – це товари побутового призначення і легкові автомобілі

 

Таблиця 5

Динаміка експорту-імпорту науково-технічних послуг в Україні

 

 

Частка послуг в експорті (%)

Частка послуг в імпорті (%)

Коефіцієнт покриття Е/І

2002 р.

у тому числі:

1,28

1,95

2,23

Європа

0,23

0,56

1,4

США

0,11

0,58

0,62

2003 р.

у тому числі :

1,34

3,14

1,31

Європа

0,23

1,17

0,6

США

0,1

0,65

0,49

 

 

Дані таблиць 4 і 5 переконують, що ринкові перетворення в Україні поки що не сприяють технологічним змінам. Україна прагне здобути членство у Світовій організації торгівлі, тому треба потурбуватися про те, щоб у складі СОТ "інвестувати" не чийсь розвиток, а власний.

Розвинуті країни вдосконалюють політику залучення продуктивних трудових ресурсів. Інтелектуальний потенціал молоді скуповується через Інтернет за низькою ціною (грант для навчання в престижному навчальному закладі) без зайвих соціальних витрат. Для середовища "студентської науки" властиве зародження ідей, а подальші дослідження і впровадження здійснюються через відпрацьовану інноваційну систему. Змінюється стратегія і у сфері залучення вчених. Найбільш ефективна частка наукового потенціалу колишнього СРСР вже емігрувала на Захід, сьогодні простежується тенденція використання там наших наукових кадрів переважно на тимчасовій основі. Наприклад, у 1994 р. з України на тимчасові роботи за кордоном було залучено 260 науковців НАН України, у 2003 р. - вже 426; на постійну ж роботу залучалося, відповідно, 86 та 20 чол. Не виключена можливість нової хвилі інтелектуальної еміграції до країн ЄС. За даними експертів, для підтримання авторитету ЄС у сфері науки ло 2010 р. знадобиться ще близько 700 тис. учених. Тому у 2002 р. прийнято рішення з фінансування наукової сфери в країнах ЄС на рівні 3% ВВП.

Одним з механізмів трансферу криз слугує дискримінаційна зовнішньоторговельна політика. Україна має переважно від'ємне сальдо в торгівлі з провідними партнерами. На рис. З показано маніпуляції розвинутих країн на ринку України. Домагаючися поточної геополітичної вигоди, США стабілізують торгівлю з Україною. Країни ЄС намагаються надолужити втрати на інших ринках через збільшення експорту в Україну, внаслідок чого від'ємне сальдо України в торгівлі з ЄС зростає. Таке становище пов'язане із зміною конфігурації віднови розвинутих країн.

 

 

 

Рис. 3. Динаміка сальдо торгівлі України

(Розраховано за даними статистичних збірників Держкомстату України "Зовнішня торгівля України" за 2001-2003 рр.)

 

Розширення ЄС слід сприймати як своєрідну модель нейтралізації кризових проявів в економічному розвитку його провідних країн. За рахунок вступу нових країн до ЄС, рівень розвитку яких поки що набагато нижчий, створюється гарантований "внутрішній" ринок збуту відносно застарілої продукції і технологій провідних країн, і це дозволяє їм нагромадити додаткові кошти для "стрибка" в майбутнє.

Перекладення податкового тягаря на менш розвинуті країни стає можливим внаслідок проштовхування податкових реформ у країнах з перехідною економікою. З часів А. Лаффера, який доводив, що ефект від запропонованих ним підходів може виявлятися у закритій економіці, минуло понад 20 років. Внаслідок інтернаціоналізації зв'язків у світовій економіці відбулися радикальні зміни, Ї питання про те, кому припадуть вигоди від можливого полегшення податкового тягаря, є винятково актуальним, з огляду на фактор величезної мобільності потоків фінансового капіталу.

Основними міжнародними формуваннями, що стають провідниками політики трансферу криз і використовують згадані механізми, є ТНК. Одна з ознак діяльності ТНК полягає у створені мережі зарубіжних філій ( у вигляді асоційованих компаній дочірніх підприємств, відділень). Ці філії дають змогу використовувати відмінності економічної ситуації в різних країнах, вилучати додаткові прибутки за рахунок цих відмінностей та асинхронності економічних циклів. У періоди криз ТНК спираються на філії у країнах, не охоплених кризою. Існує пряма зале



читайте також:
26.09.2008 "Проблеми входження в ЄЕП та підвищення конкурентоспроможності економіки України"
18.09.2008 "Сучасні тенденції на світовому ринку високотехнологічної продукції та місце України на ньому"
22.08.2008 "Розвиток фондового ринку як фактор підвищення інвестиційної привабливості економіки України для ЄС"
19.08.2008 "Конкурентоспроможність України у залученні ПІІ з ЄС серед країн ЦСЄ і ЄЕП"
09.06.2008 "Проблеми розвитку високотехнологічних підприємств України"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг