Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

Проблеми підвищення інвестиційної активності регіонів


13.08.2002
А.СУХОРУКОВ

Таблиця 1

Показники розвитку та інвестування економіки України у 1997 - 2001 роках*

Показники 1997 р. 1998 р. 1999 р. 2000 р. 2001 р.**
1. ВВП (у фактичних цінах), млн.грн 93365 102593 130442 170070** 201927
2. Темпи зростання ВВП до попереднього року, % 97,0 98,1 99,8 105,9 109,1
3. Капітальні вкладення (КВ, у фактичних цінах), млн.грн 12401 13958 17552 23629 26744
4. Темпи зростання КВ до попереднього року, % 91,2 106,1 100,4 114,4 117,2
5. Капітальні вкладення, у % ВВП 13,3 13,6 13,5 13,9 13,24
6. Середньорічний курс гривні до долара 1,86 2,45 4,13 5,44 5,37
7. Річний приріст ПІІ, млн.дол./млн.грн 625,4
1163
747,1
1830
471,1
1946
593,2***
3227
540,7***
2904
8. Загальний обсяг інвестицій (кап. вкладення + річний приріст ПІІ), млн.грн./млн.дол. 13564
7292,4
15788
6444,1
19498
4721,1
26856
4936,8
29648
5521
9. Загальний обсяг інвестицій у % ВВП 14,5 15,4 14,9 15,8 14,68

* Розраховано за даними Статистичного щорічника України за 2000 рік /Держкомстат України; За ред.  О.Г.Осауленка.-К.:Техніка,2001.- С.30, 31, 72, 197,287.

** Бюлетень Національного банку України № 2/2002. - С. 42, 116.

*** Бюлетень Держкомстату України. "Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності у 2001 році", с. 7.

Отже, якщо орієнтуватися на індикатор інвестиційної безпеки, дефіцит інвестиційних ресурсів в Україні складає як мінімум 5,32% ВВП. Обмеженість інвестиційних ресурсів викликає необхідність залучення прямих іноземних інвестицій. Проте, світовий досвід свідчить, що для збільшення рівня інвестування національної економіки необхідно, в першу чергу, використовувати внутрішні резерви та механізми підвищення інвестиційної активності. Одним з таких резервів є активізація інвестиційної діяльності в регіонах. Аналіз територіальної структури внутрішніх інвестицій свідчить про нерівномірність їх розподілу та різну динаміку по роках у різних регіонах (табл.2).

Таблиця 2

Територіальна структура інвестицій в основний капітал* (відсотки)

  1990 1995 1998 1999 2000 2001**
Всього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100
Крим 4,5 2,7 2,3 3,9 3,3 3,4
Області            
Вінницька обл. 2,9 2,8 2,0 1,6 1,6 1,5
Волинська обл. 1,6 1,2 1,3 1,4 1,2 1,8
Дніпропетровська обл. 8,3 11,2 9,3 9,0 9,5 8,8
Донецька обл. 9,6 12,6 12,8 13,0 12,3 12,0
Житомирська обл. 3,1 3,0 1,4 1,2 1,1 1,0
Закарпатська обл. 1,6 0,9 1,2 1,3 1,4 1,6
Запорізька обл. 4,9 5,0 5,9 5,5 5,0 4,5
Івано-Франківська обл. 2,2 3,9 1,9 1,9 2,6 2,8
Київська обл. 4,4 4,8 4,4 3,8 4,0 4,1
Кіровоградська обл. 2,8 1,8 1,4 1,2 1,1 1,2
Луганська обл. 5,7 5,6 4,9 4,4 4,4 4,3
Львівська обл. 4,1 3,9 4,2 4,0 4,5 4,0
Миколаївська обл. 3,0 2,7 2,4 1,9 1,9 1,9
Одеська обл. 5,0 4,2 4,1 4,7 5,7 6,2
Полтавська обл. 3,8 4,7 7,1 6,5 6,1 4,6
Рівненська обл. 2,5 2,0 2,3 2,1 1,6 1,8
Сумська обл. 3,0 2,3 2,3 2,5 2,5 3,0
Тернопільська обл. 1,8 1,5 1,7 1,2 0,8 0,9
Харківська обл. 6,1 4,5 5,9 4,8 5,8 6,1
Херсонська обл. 2,6 1,8 1,4 1,1 1,2 1,0
Хмельницька обл. 2,8 2,7 2,6 2,3 1,9 1,7
Черкаська обл. 2,9 2,7 1,6 1,8 1,4 1,1
Чернівецька обл. 1,3 1,0 0,8 0,7 0,6 0,7
Чернігівська обл. 2,7 2,3 1,7 1,8 1,8 1,8
м. Київ 6,3 7,6 12,6 16,0 16,1 17,8
м .Севастополь 0,5 0,6 0,5 0,4 0,6 0,4

*Розраховано за даними: Інвестиції та будівельна діяльність в Україні у 1990-2000 рр. Статистичний збірник /Держкомстат України. Київ.2001 рік – >С.39,40.

**Розраховано за даними статистичного бюлетеня Держкомстату України за 2001 рік, с.85.

Розподіл інвестицій по регіонах залежить від багатьох факторів. Інвестиційну привабливості регіонів можна оцінювати по п’яти групах факторів: економічний розвиток; ринкова інфраструктура; фінансова інфраструктура; людський капітал; взаємодія підприємництва і влади. Останній фактор свідчить про бажання регіональної влади співробітничати з інвесторами. Виявляється стала зворотна залежність між розмірами адміністративного апарату й обсягами інвестицій: області , що посідають перші два місця за кількістю державних службовців на 1000 чол. – Житомирська та Кіровоградська – знаходяться на останніх місцях в інвестиційному рейтингу. Недостатньо уваги до цього часу приділяється можливостям районної влади. Водночас є позитивний приклад Броварського району Київської області, керівництво якого з 1995 р. працює в межах програми розвитку ООН і на сьогодні в районі створено 50 спільних підприємств.

Найбільші обсяги капіталовкладень (КВ) у 2001р. освоєно у м. Києві (частка у загальному обсязі КВ -17,8% ), Донецькій (12%) та Дніпропетровській (8,8%) областях. Найменші показники освоєння КВ були у Чернівецькій (0,7%) та Тернопільській (0,9%) областях. Порівняння регіональної структури КВ за 1990 та 2001 роки вказує на зростання частки Києва (+11,5%), Донецької (+2,4%), Одеської (+1,2%) та Полтавської (+0,8%) областей. Падіння частки КВ спостерігалося практично по усіх регіонах переважно сільськогосподарської спеціалізації: Житомирська (-2,1%), Черкаська (-1,8%), Кіровоградська та Херсонська (- 1,6%), Вінницька (-1,4%), Хмельницька (-1,1%) області та Крим (-1,1%). Падіння цього показника спостерігалося також у такій промисловій області як Луганська (-1,3%).

Основним джерелом реальних інвестицій залишаються власні кошти підприємств, хоча за останні роки їхня частки в загальному обсязі КВ скоротилася (з 75,2% у 1997 р. до 66,3% - у 2001 р.). Частка державних асигнувань скоротилися з 8,4% до 6,4%, коштів населення з 8,1% до 5,1%. Зросла частка кредитних інвестиційних ресурсів (з 3,7% до 13,6%) внаслідок покращання умов кредитування (середня ставка за кредитами зменшилася до 32% ). Зросла й частка іноземних інвестицій (з 1,1% до 4,4%).

Аналіз розподілу КВ у 2001р. за видами діяльності свідчить, що пріоритет надавався підприємствам транспорту та зв'язку  (23% обсягу КВ), обробної промисловості (19,8%), операціям з нерухомістю (15,1%), підприємствам добувної промисловості (15,0). В обробній промисловості пріоритетними щодо інвестицій були господарюючі суб’єкти харчової промисловості та з переробки сільськогосподарської продукції, у добувній - з видобутку енергетичних матеріалів (вугілля, нафти та газу).

Залучення світового капіталу, а разом з цим передових технологій і досвіду менеджменту набуває великого значення. Україна зацікавлена у дисперсному розподілі прямих іноземних інвестицій (ПІІ), проте, аналіз свідчить про значну нерівномірність їх регіонального розподілу (табл. 3). Якщо на душу населення України припадає 89,9 дол. накопиченого обсягу ПІІ, то цей показник по м. Києву та Київській області становить відповідно 579 дол. та 195 дол. Водночас, на мешканців Чернівецької, Хмельницької, Вінницької та Тернопільської областей припадає відповідно по 11, 12, 16 та 20 дол.

Таблиця 3

Структура прямого іноземного інвестування за регіонами України*

Регіони України ПІІ на 01.01.2002р. КВ на душу населення у 2001р., (грн.)
Обсяг (млн.дол.) Питома вага (%) На душу населення (дол.)
Всього у тому числі: 4406,2 100,0 89,9 544
місто Київ 1522,0 34,5 579 1809
Київська область 351,1 8,0 195 604
Донецька область 334,8 7,6 69 658
Дніпропетровська область 311,9 7,1 85 642
Запорізька область 249,6 5,7 127 607
Одеська область 236,0 5,4 95 670
Львівська область 168,4 3,8 63 395
Харківська область 166,5 3,8 57 554
Крим 162,9 3,7 78 434
Полтавська область 146,1 3,3 88 753
Закарпатська область 107,5 2,4 84 343
Черкаська область 85,3 1,9 60 202
Миколаївська область 57,7 1,3 45 404
Чернігівська область 54,0 1,2 43 393
Сумська область 49,2 1,1 38 611
Волинська область 48,9 1,1 47 448
Рівненська область 47,9 1,1 41 420
Івано-Франківська область 46,3 1,1 32 523
Херсонська область 40,8 0,9 34 217
Луганська область 39,3 0,9 15 443
Житомирська область 38,1 0,9 27 199
Кіровоградська область 34,4 0,8 30 281
Вінницька область 28,1 0,6 16 222
Тернопільська область 23,0 0,5 20 203
Хмельницька область 18,0 0,4 12 309
місто Севастополь 15,5 0,4 41 313
Чернівецька область 10,0 0,2 11 206

* Розраховано за даними експрес-інформації Держкомстату України №41 від 12.02.2002 р. -С.3 та статистичного бюлетеня Держкомстату України за 2001 рік.-С.85.

Порівняння регіонального розподілу накопичених ПІІ із загальною регіональною структурою КВ за останнє десятиріччя свідчить, що найменші обсяги ПІІ припадають на області, частка яких у загальному обсязі КВ є найменшою (це, як правило, аграрні регіони).

Цікавим з огляду на причетність до колишнього єдиного економічного простору є аналіз прямого російського інвестування регіонів України (табл.4). В загальному обсязі накопичених російських інвестицій переважають: Полтавська область (42,8% загального обсягу інвестицій), Крим (26,0%), міста Київ (16,1%) і Севастополь (3,8%), Рівненська область (3,4%). Регіональна структура російських інвестицій характеризується високим рівнем концентрації: на Полтавську область, Крим та м. Київ припадає 88,7% всього накопиченого обсягу російських прямих інвестицій. В розвиток інших регіонів вкладено лише 11,3% цього обсягу.

Таблиця 4

Структура прямого російського інвестування за регіонами України*

Регіони України Російські інвестиції (на 01.01.2001р.)
Всього з них у підприємства, які випускають продукцію
Обсяг тис.дол.США Питома вага (%) Обсяг тис.дол.США Питома вага (%)
Всього у тому числі: 314305,1 100 175388,0 55,8
1. Полтавська область 134441,0 42,81 134185,9 99,9
2. Крим 81612,7 26,0 234,4 0,3
3. м. Київ 50683,5 16.1 31516,9 62.1
4. м. Севастополь 11986,6 3,8 50,0 0,4
5. Рівненська область 10656,2 3,4 142,0 1,3
6. Львівська область 3236,3 1,0 23,4 0,7
7. Закарпатська область 3148,2 1,0 697,2 22,2
8. Одеська область 3057,2 1.0 658,4 21,6
9. Дніпропетровська область 2975,7 1,0 809,0 26.8
10. Донецька область 2827,0 0,9 2407,3 8,5
11. Харківська область 2094,8 0,7 1151,7 52,4
12. Херсонська область 1144,6 0,3 0,0  
13. Тернопільська область 1135,6 0,3 404,9 35,1
14. Житомирська область 1000,0 0,3 767,1 77,0
15. Запорізька область 895,8 0,3 619,6 69,2
16. Кіровоградська область 716,8 0,2 700,0 99,0
17. Сумська область 521,9 0,2 267,6 51.9
18. Київська область 468,5 0,2 105,2 21.3
19. Волинська область 400,0 0,2 89,7 22,5
20. Миколаївська область 372,5 0.2 69,5 18,9
21. Івано-Франківська область 231,2 0,07 211,7 92.0
22. Луганська область 151,5 0,05 145,5 96,0
23. Черкаська область 140,2 0,05 123,4 87,8
24. Чернігівська область 137,6 0,05 0,0  
25. Чернівецька область 119,7 0,03 0,0  
26. Вінницька область 114,1 0,03 0,0  
27. Хмельницька область 36,5 0,01 7,7 21,1

*За  даними спільного дослідження Держкомстату України та Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБОУ (угода №10/78 від 18.02.2002 р.).

Частка обсягу накопичених прямих російських інвестицій, що припадає на прикордонні з Росією регіони України, становила  31,6% від їх  загального обсягу, причому на Крим (разом з м. Севастополь) припадає майже 94% всього обсягу російських інвестицій у прикордонні регіони.

Найбільша частка російських інвестицій в загальному обсязі накопичених ПІІ має місце в таких регіонах, як м. Севастополь (71,8%), Крим (61,5%), Полтавська (64,6%) та Рівненська (23,2%) області. В інших регіонах цей показник коливався в межах від 6,4% (Тернопільська область) до 0,1% (Черкаська область).

Аналіз показує, що у тих регіонах, де успішно діють вільні економічні зони (ВЕЗ) та території пріоритетного розвитку (ТПР) процес залучення як національного, так й іноземного капіталу має більш високу динаміку, ніж в цілому в Україні. Так, темпи приросту інвестицій у спеціальних зонах протягом 1998-2000 рр. становили у середньому 225%, а обсяг залучених інвестицій за цей період склав 432 млн. дол., з яких біля 217млн дол. - ПІІ (це близько 12% від приросту ПІІ за ці три роки) .

Найбільших результатів щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності досягнуто у Донецькій, Закарпатській, Львівській областях та м. Харкові. За підсумками 2000 р. тут зосереджено близько 88% залучених до спеціальних зон інвестицій, створено та збережено 54% (23,2тис.) робочих місць, вироблено близько 80% продукції. Ці ж області на 01.01.2002 р. входять у першу десятку щодо залучення ПІІ. Досягнутий у Донецькій області у 2001р. приріст промислової продукції майже на 100% забезпечено завдяки випуску продукції в рамках закону про ВЕЗ. На підприємствах, що реалізують інвестиційні проекти, спостерігається соціальна стабільність, зарплата на них вдвічі вища за середню по області, відсутні затримки з її виплатою.

Водночас, за результатами проведеного у 2001 р. аналізу, спрямованість інвестицій у пріоритетні види економічної діяльності ВЕЗ і ТПР реалізується на рівні 10-20%. Серед областей з найменшими показниками реалізації пріоритетів ВЕЗ і ТПР були Луганська (7,5%) та Житомирська (12,3%) - аутсайдери у залученні ПІІ. Певною мірою це зумовлено відсутністю у місцевих органів влади стратегічних планів реалізації пріоритетних напрямів розвитку ВЕЗ і ТПР. Регіони постійно ініціюють питання щодо подальшого розширення переліків пріоритетних видів діяльності, виходячи з наявних пропозицій інвесторів, а не зі стратегії розвитку регіонів.

Велику роль у залученні інвестицій в економіку країни відіграє приватизаційний процес і, в першу чергу, "велика приватизація". За 6 років конкурсної приватизації підприємств загальний обсяг інвестицій, внесених покупцями в розвиток цих підприємств, становив 1,88 млрд. грн. та 450,9 млн. дол..

З поглибленням процесу приватизації зростав й обсяг інвестиційних надходжень до приватизованих підприємств, передбачених умовами договорів з інвесторами. У 1995 р. власники приватизованих підприємств вклали в них 6,8 млн.грн. та 3,5 млн.дол., у 1996 р. - 68,7 млн. грн. та 70,8 млн. дол., у 1997 р. - 109,3 млн. грн. та 108,4 млн. дол., у 1998 р. – 147,1 млн. грн. та 116,6 млн. дол., у 1999 р. – 399,9 млн. грн. та 78,3 млн. дол., у 2000 р. внесено 669,7 млн.грн. та 24,4 млн. дол. За 9 місяців 2001 р. обсяг інвестування склав 484,6 млн.грн. і 47,8 млн. дол.

Всього умовами договорів з період 1995-2006 рр. передбачено внесення інвестицій на загальну суму (в трьох валютах) майже 3,7 млрд. грн., понад 1 млрд. дол. та 19,3 млн. євро. Найбільші внески спрямовані на підприємства чорної, кольорової металургії, енергетичної і паливної промисловості, машинобудування та металообробки. Головним напрямами є технічне переозброєння підприємств, поповнення їх обігових коштів, погашення заборгованості з заробітної плати.

Прикладом вдалої приватизації за участі іноземного інвестора є придбання у 2000 р. голландською компанією "Дамен шіппердс груп" суднобудівного підприємства "Океан" (78% акцій), яке входить до складу підприємств ВЕЗ "Миколаїв". На підприємстві, яке з початку 90-х років практично простоювало, тепер майже кожен місяць закладають судно. Бізнес-планом передбачено, що підприємство має будувати майже 20 судів на рік, що виведе його у лідери суднобудування у Європі.

В цілому ж накопичений в економіці України обсяг ПІІ (на 01.01.2002 р. він становить лише 4406,2 млн. дол.) не можна вважати задовільним. На душу населення України - це близько 90 дол., що є найменшим показником серед країн ЦСЄ. Для порівняння: цей показник на 01.01.2001 р. в Бєларусі складав 99 дол., у Молдові - 116 дол., в Росії –139 дол., в Румунії – 307 дол, у Болгарії – 374 дол., у Латвії – 958 дол., у Польщі – 1047 дол., в Естонії – 1643 дол.

Чистий приріст ПІІ в економіку України у 2001 р. склав 531,2 млн. дол., що на 62 млн. дол. менше, ніж у 2000 р. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є такі галузі української економіки, як харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції (18,1% від накопиченого обсягу ПІІ), оптова торгівля (14,7%), хімічна та нафтохімічна промисловість, включаючи виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (9,4%), фінансова діяльність (8,2%), машинобудування (7,8%), транспорт (7%). Тобто, інвестиції спрямовуються переважно у галузі із швидким оборотом капіталів. Частка спрямованих у ці галузі ПІІ складає біля 55%.

Аналіз показує, що всі прямі інвестиції виробничого спрямування вкладаються у виробництва, які належать до четвертого (автомобілебудування, органічна хімія, переробка нафти), третього (електротехнічне та важке машинобудування, неорганічна хімія) та другого (чорна металургія, вугільна промисловість) технологічних укладів.

Найбільшими інвестиційними донорами України за станом на 01.01.2002 р. лишалися США (16,6% накопиченого обсягу ПІІ), Кіпр (10,8%), Сполучене Королівство (9,5%), Нідерланди (8,4%), Росія (6,7%), Німеччина (5,7%). Як свідчить аналіз, частка ПІІ з офшорних зон займає в економіці України близько 22% всього їх обсягу. З великою долею вірогідності можна стверджувати, що цей потік іноземних інвестицій має українське походження: раніше в силу різних причин (для ухилення від сплати податків, відмивання коштів кримінального походження) його було вивезено за межі держави і тепер він повертається назад вже в якості іноземного інвестиційного ресурсу.

Однією з головних причин низького рівня прямого іноземного інвестування в Україні є поки що несприятливий порівняно з іншими країнами інвестиційний клімат. До негативних рис інвестиційного клімату на сьогодні слід віднести:

  • відсутність Податкового, Господарського та Цивільного кодексів України, прийняття яких невиправдано затягнулося;
  • нестабільність наявної нормативно-правової бази;
  • неврегульованість корпоративних відносин, що виявляється, зокрема, у наявності проявів зневаги з боку менеджменту підприємств до прав акціонерів (використання тіньових механізмів у боротьбі за контроль над підприємством; відчуження високоліквідного майна без відома акціонерів; укладання свідомо збиткових угод);
  • непрозорістьфондового ринку та приватизаційних процесів, небажання мати зайвих конкурентів у розподілі прибутку через відмову від емісії цінних паперів, що призводить до стагнації виробництва та фондових ринків;
  • низька купівельна спроможність населення - серед двадцяти шести країн з перехідною економікою Україна посідала 19 місце за рівнем ВВП в розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності (2348 дол.). Перше місце з показником 14267 дол. посідала Словенія, Чехія - третє (9472 дол), Польща - сьоме (7232 дол), Росія - десяте (4539 дол );
  • висока частка тіньового сектору економіки, що робить неконкурентоспроможною продукцію офіційної економіки (за окремими експертними оцінками тіньовий сектор досяг розміру офіційного ВВП);
  • тенденція щодо поширення гучних скандалів, судових процесів тощо, які супроводжують процес "великої приватизації" в Україні і які відлякують солідних промислових інвесторів (ця тенденція пов’язана з намаганням національного капіталу будь за що, в тому числі й протизаконно, здобути перемогу у протиборстві з іноземним капіталом за набуття контролю над привабливими українськими підприємствами);
  • високий рівень корумпованості в органах влади - у 2001р.міжнародною організацією Transparency International Україну за рівнем корумпованості було віднесено до найбільш корумпованих країн світу (83 місце у списку, де останнє 91 місце належить Бангладеш).

Саме усунення цих негативних рис інвестиційного клімату може стимулювати інвестиційну активність в Україні та її регіонах. На макрорівні необхідно вирішувати питання вдосконалення правовідносин в інвестиційній сфері, забезпечення стабільності нормативно-правової бази; прийняття Податкового, Господарського, Цивільного та нового Митного кодексів. Проте, провідна роль у створенні механізму залучення, сприйняття та ефективного використання інвестицій належить місцевій владі.

Основні принципи поводження з інвестиціями у регіоні полягають у наступному: створення прозорого регіонального інвестиційно-підрядного ринку; поєднання інвестицій з інноваціями завдяки вибору найбільш прогресивних проектів; раціональне розміщення інвестиційних проектів з урахуванням економічних інтересів усіх його учасників. Загальним критерієм при цьому є скорочення сукупних витрат фінансових, матеріально-технічних та енергетичних ресурсів і збереження довкілля в регіоні при досягненні прийнятних показників щодо якості й термінів реалізації інвестиційних проектів.

Існує багато теоретичних робіт щодо обгрунтування доцільності інвестиційних проектів. Проте необхідно напрацьовувати методологію узгодження окремих інвестиційних проектів із середовищем, яким є регіональна соціо-еколого-економічна система. Дослідження доводять, що інвестиційний проект, що визнаний ефективним за критерієм інвестора, може виявитися неефективним у загальному балансі економічних інтересів, ресурсних можливостей та обмежень певного територіального ареалу.

Створення ефективного механізму залучення та ефективного використання інвестицій дозволяє з урахуванням особливостей трансформації регіональної економіки та регіональних соціально-економічних програм узгоджувати інтереси інвесторів із інтересами і ресурсним потенціалом території. На територіальному рівні необхідно здійснювати маркетинг інвестиційного ринку, розробляти інвестиційні програми і, проводити тендери, системно вирішувати задачі економічної та науково-технічної експертизи окремих проектів, а також задачі розміщення та освоєння інвестицій в регіоні.

При цьому слід враховувати, що кожен інвестор має власні пріоритети. Наприклад, політика російського інвестування визначається такими обставинами: по-перше, від постачання її енергоносіїв на 75 % залежить економіка України, по-друге Україна має розвинуті потужності з нафтопереробки, по-трете територією України експортується біля 80% російських енергоносіїв. Тому Росія зацікавлена у використанні української інфраструктури переробки і транспортування енергоносіїв. Слід враховувати, що іноземні інвестори не завжди пропонують іншій країні прогресивні проекти, намагаються розміщувати тут лише складальні або екологічно небезпечні виробництва.

Регіональна й галузева спрямованість інвестицій визначає коло учасників інвестиційної діяльності, структуру проектних рішень, застосування тих чи інших будівельних матеріалів, розміщення будівельних потужностей. Підготовка до освоєння інвестицій у регіоні одночасно здійснюється представниками інвесторів, територіальними органами самоуправління, підприємствами територіального будівельного комплексу. Кожен з цих суб’єктів має свої критерії, але повинен враховувати інтереси контрагентів, територіальні умови і обмеження.

В межах такого підходу виникає комплекс логічно та інформаційне пов’язаних між собою задач, основними з яких є:

  • вибір інвестиційних проектів для реалізації їх на даній території і в даному інтервалі часу (задача вирішується на рівні замовника);
  • оптимальне розміщення інвестицій у регіональній соціо-еколого-економічній системі (задача вирішується на рівні територіального органу самоврядування);
  • оптимізація територіальної будівельної програми (задача вирішується на рівні територіального будівельного комплексу із залученням інших учасників будівництва).

Сумісне вирішення цих задач потребує створення просторово розподіленої мережі баз даних, системи оперативного обміну інформацією між всіма рівнями управління проектами, вдосконалення маркетингових досліджень інвестиційного ринку. Даний підхід дозволяє підвищити рівень обгрунтованості інвестиційної програми, забезпечити її реальність за рахунок гармонізації економічних інтересів інвесторів з економічними інтересами, ресурсами й обмеженнями відповідного регіону.

Провідні науковці з питань регіонального розвитку наполягають на створенні макрорегіонів, як основи утворення територіально-виробничих систем. Це має сенс з точки зору побудови корпоративно-коопераційного каркасу регіональної економіки і може бути позитивно сприйнято інвесторами. Взагалі, світовий економічний досвід свідчить про високу ефективність діяльності так званих кластерів, які є територіальним об’єднанням взаємопов’язаних підприємств у межах одного або декількох регіонів, у тому числі прикордонних. Кластери створюють агломераційну економіку і спрямовують свою діяльність на виробництво продукції світового рівня.

Кластерний аналіз дозволяє, залежно від природи регіонального кластера, виявити можливості створення територіально-виробничих систем, мобілізувати кошти для розвитку кластерних утворень (технополісів, бізнес-парків, експортно-орієнтованих зон, ВЕЗ, ТПР), цілеспрямовано формувати міжрегіональні та інші зовнішні зв’язки. В цілому, кластерний підхід дозволяє підвищити конкурентоспроможність економіки регіонів та привабливість їх для портфельних і прямих іноземних інвестицій.

Переважною формою сприйняття прямих інвестицій слід вважати створення спільних підприємств (СП). Приклад українсько-російського інвестиційного співробітництва свідчить про те, що понад 75% всього російського експорту інвестицій до України здійснено у формі СП. Інвестиційне співробітництво в такій формі має значні переваги: українським підприємством залучаються матеріальні і фінансові ресурси, які безпосередньо не потребують оплати; об’єднуються інтереси партнерів у розвитку виробництва й освоєнні нових ринків збуту; іноземний інвестор використовує досвід і господарські зв’язки українського партнера всередині країни, що зміцнює внутрішній коопераційний каркас української економіки.

Важливим фактором підвищення регіональної інвестиційної активності є формування інформаційної відкритості і привабливого іміджу регіонів. В Україні недостатньо уваги приділяється ролі інформації у забезпеченні економічного зростання. Водночас у світі відбувається сплеск інформатизації бізнесу. Засоби інформації широко використовуються для освоєння світових досягнень та презентації власних переваг.

В умовах взаємопроникнення суспільно-економічних систем слід враховувати необхідність максимально можливого захоплення інформаційного, а разом з цим і економічного простору. Швидке розповсюдження локальних та глобальних мереж створює принципово нову якість інформаційного обміну. За цих умов Україні необхідно активізувати створення інформаційних мереж для інформаційної підтримки вітчизняного бізнесу й забезпечення його конкурентоспроможності. Сьогодні Україна, на жаль, не репрезентована достатньою мірою в міжнародних інформаційних мережах (відсутні сервери регіонів, великих підприємств, що не дає змоги підтримувати їх імідж за кордоном).

В цілому ж слід підкреслити, що на цей час виявляється тенденція до переміщення ділової активності з традиційних центрів концентрації інвестицій на периферію, оскільки, з одного боку, в центрі склалася велика конкуренція, а з іншого - в регіонах накопичено певний досвід самостійного господарювання. Це дає підстави для оптимістичних оцінок економічних і, зокрема, інвестиційних перспектив регіонів України.

Література:

1. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1995. – 429 с.

2. Долішній М.І. Нові підходи до територіального управління// Урядовий кур’єр. - 26 лютого 2002 року.

3. Сухоруков А.І. Інноваційні засади територіальної організації будівництва //Регіональна економіка. - №2, 1997, С.61-72.


Экономическая безопасность: Производство-Финансы-Банки/ Под ред. В.П.Сенчагова. - М.: ЗАО «Финстатинформ, 1998.- С. 53.

 Клименко И. Зона роста: регионы// Компаньон. - №48.-2001.- С. 38-39

 Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой//Вопросы экономики, 2000, №10, С. 4-26




читайте також:
26.09.2008 "Проблеми входження в ЄЕП та підвищення конкурентоспроможності економіки України"
18.09.2008 "Сучасні тенденції на світовому ринку високотехнологічної продукції та місце України на ньому"
22.08.2008 "Розвиток фондового ринку як фактор підвищення інвестиційної привабливості економіки України для ЄС"
19.08.2008 "Конкурентоспроможність України у залученні ПІІ з ЄС серед країн ЦСЄ і ЄЕП"
09.06.2008 "Проблеми розвитку високотехнологічних підприємств України"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг