Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

"Аргентина потрапляє в шторм. Повчальна історія економічного краху"


19.05.2002
Р.М.Рукомеда, О.Ю.Сєвєкіна

Основу економічної політики уряду Р.Альфонсина становили антиінфляційні заходи і боротьба з дефіцитом бюджету. Для стримування інфляції неодноразово вводилося "заморожування" цін і зарплатні, було здійснено грошову реформу, здійснювалися регулювання імпортних тарифів, штучна підтримка курсу національної валюти. Було встановлено "спеціальний" курс для експортерів вітчизняних товарів.

Для стримування росту дефіциту держбюджету уряд здійснював приватизацію одних і переведення на комерційний розрахунок інших підприємств держсектора, вводив зміни в систему оподаткування, зменшував державні витрати.

Але у 1987 році темпи інфляції знову зросли. Наступного року ВВП впав більш як на 3 відсотки, а інфляція зросла вдвічі (з 170 до 387 відсотків).

Гостра криза, в якій опинилася аргентинська економіка, призвела до великих соціальних потрясінь. На загальних виборах у травні 1989 року перемогу одержав кандидат Хустисіалістської партії К.С.Менем. Новий уряд проголосив курс на оздоровлення економіки, оголосив амністію. В лютому 1990 року було досягнуто домовленості про відновлення дипломатичних відносин з Великою Британією. У січні 1991 року міністром економіки Аргентини було призначено Д.Кавалло (перебував на цій посаді до 1996 року) - активного проповідника неоліберальної моделі розвитку економіки. Головною метою уряду стала боротьба з інфляцією (1989-1990 роки - понад 20 тисяч відсотків) і забезпечення стабільності національної валюти.

Д.Кавалло ввів у дію так званий "план конвертування": грошей почали випускати стільки, скільки у країні було золотовалютних резервів. З 1 січня 1992 року в обіг було введено нову національну валюту - песо, яка прив'язувалася до американського долара і стала рівною йому, що було оформлено законодавче. Інфляція зупинилася і кілька років залишалася майже нульовою. В Аргентину почали повертатися гроші, зростав ВВП. У ході радикальної реформи в концесію було здано багато державних підприємств. Економіка почала зростати.

Під час мексиканської кризи 1994 року в Аргентині було розроблено програму антикризових дій уряду, яка включала, серед іншого, підвищення податків і митних тарифів, а також зменшення видаткової частини держбюджету. Уряд розмістив облігації держпозики на фондовому ринку і цим залучив у економіку великі інвестиції.

Всіма цими заходами кризу було відстрочено. Однак країна дедалі більше почала залежати від іноземних інвестицій. Зовнішній борг зріс з 58 мільярдів доларів у 1989 році до 140 мільярдів у 2001-му. Країна стала також серйозно залежною від політики міжнародних фінансових організацій, насамперед від Міжнародного валютного фонду (МВФ). Наприкінці 90-х років національні товари в Аргентині почали зростати в ціні через штучну залежність песо від долара. Недорогі імпортні товари хлинули в країну, і місцеве виробництво почало занепадати.

Президент Фернандо де ла Руа (1999-2001 роки) усіма силами прагнув вивести країну з трясовини, але зашморг механізмів, особливо фінансових, закладених на початку 1990-х років, дедалі більше придушував країну. Нові кредити особливо майже 40-мільярдний кредит грудня 2000 року, не вирішили проблему а, навпаки, ще більше її загострювали. За 3 місяці 2001 року було змінено два міністри фінансів, жорсткі дії яких ще більше підвищували соціальну напруженість у країні.

У березні 2001 року міністром фінансів Аргентини знову було призначено Д.Кавалло, який і вибудував ту модель економіки, яка діяла в країні в 90-ті роки Він запропонував нову програму дій уряду - так званий "план конкурентоспроможності" , який був націлений на здешевлення аргентинських товарів. Але й це не вирішило проблем аргентинської економіки, яка продовжувала активно деградувати. У червні 2001 року Д.Кавалло вдалося добитися відстрочки платежів за зовнішнім боргом на суму 29,5 мільярда доларів. Але через це збільшувалися й відсотки, і відстрочена частина боргу подорожчала аж на 2,25 мільярда доларів.

У липні того ж року Д.Кавалло оприлюднив черговий пакет антикризових дій. Передбачалося звести до нуля дефіцит держбюджету шляхом зменшення держвидатків (зарплати, пенсій тощо). У відповідь країною прокотилися хвилі страйків. Новий кредит від МВФ у серпні 2001 року був останнім подарунком від світових фінансових кіл.

З кожним місяцем напруження довкола передінфарктної економіки Аргентини зростало. І коли після відмови МВФ надати нові кредити виплати частини зовнішніх платежів почали здійснюватися за рахунок "заморожених" пенсій і обмеженого доступу громадян до своїх заощаджень, країною прокотилася загрозлива хвиля масових заворушень, яка призвела до відставки кабінету міністрів і президента Фернандо де ла Руа.

За комплексною оцінкою російського економіста С.Батчикова, в Аргентині перестало існувати народне господарство як цілісна система, орієнтована на інтереси країни. На його місці виникла “периферійна” економіка, структура якої визначалася інтересами США. Було демонтовано або паралізовано системоутворюючі для країни галузі, за винятком нафтової. Аргентина стала буферною зоною для "скидання криз". При цьому найбільших збитків зазнали провідні галузі, передусім машинобудування. Найменші коливання кон'юнктури призводили вже не тільки до відпливу капіталів у вигляді коштів, але й до "втечі підприємств", зокрема - у Бразилію.

Аргентина втратила національну банківсько-фінансову систему. Фінанси було поставлено під контроль "валютного управління", банки - скуплено іноземним капіталом. Відбулася криміналізація фінансової сфери, аргентинці стали зберігати гроші за кордоном. Потік іноземних інвестицій не оживив господарства. За оцінками аргентинських експертів, у 90-ті роки лише один з трьох доларів ввезених у країну іноземних капіталів спрямовувався у виробничу сферу. Але із цього долара лише третина являла собою справжні капіталовкладення, а дві третини йшли на придбання підприємств, що вже існували. Спекулятивний капітал підім'яв під себе капітал виробничий, у аргентинському ВВП розбухла фінансова компонента.

Важливо підкреслити, що при цьому зростання зовнішнього боргу йшло швидше, ніж зростання ВВП, і набагато швидше, ніж зростала реальна економіка. Це означало, що в ході "реформ Кавалло" господарство країни не розвивалося, а проїдалося, накладаючи дедалі більший тягар на майбутні покоління. У 2001 році кожен аргентинець, який народився, з'являвся на білий світ з борговим векселем у 30 тисяч доларів. Власне, Аргентина стала країною – банкрутом.

План президента Дуальде

На початку 2002 року до становища і подій в Аргентині було прикуто увагу чи не всього світу. Черговий - четвертий з числа призначених у грудні 2001 року - президент Едуардо Дуальде дав жорстоку оцінку ситуації в країні, діюча економічна модель якої, за його словами, повністю вичерпала себе".

Справді, "індекс бідності" в країні вже сягнув 40 відсотків, а число бідних наблизилося до 15 мільйонів чоловік. Тільки в 2001 році 730 тисяч громадян перейшли з розряду "середнього класу" у розряд бідних. За даними таємної доповіді Світового банку - "Бідність та розподіл прибутків в Аргентині", понад 36 відсотків жителів країни мають доходи, що не дають можливості придбати мінімальний споживчий "кошик продовольства", а майже 9 відсотків живуть у стані жебрацтва і споживають менш як фізіологічний мінімум продуктів харчування. При цьому у стані, нижчому за поріг бідності, перебувають 40 відсотків дітей віком до 14 років.

Резерви Центробанку Аргентини скоротилися торік на 18 мільярдів доларів США. Тільки за грудень сума податків та інших прибутків держави зменшилася на 33 відсотки. Тодішній президент Адольфо Родригес Саа оголосив про припинення Аргентиною виплат за державним зовнішнім боргом, який становив разом із боргами провінцій та приватного сектора приблизно 200 мільярдів доларів. За прогнозами більшості аналітиків, банківська система Аргентини була близькою до колапсу. Банки терпіли величезні збитки, розмір яких оцінювався в 10 - 12 мільярдів доларів при тому, що їх капітал у цілому сягав 17 мільярдів доларів.

Едуардо Дуальде запропонував план виходу з кризи, що містив лише три пункти: відновлення політичної влади, встановлення миру і формування бази для зміни економічної та соціальної моделі. Щодо перших двох пунктів плану, то завдання полягало насамперед у тому, щоб сформувати органи влади, які користувалися б довір'ям у населення країни, а також впровадити у життя соціально-економічні та політичні заходи таким чином, щоб якнайменше постраждало населення країни, особливо найбідніші його верстви. Всі пункти плану Дуальде були взаємопов'язані, але найбільш складним як для розробки, так і для виконання був третій

План, розроблений ще в січні та на початку лютого було терміново доопрацьовано, оскільки обмеження на використання вкладів, передбачене у "січневому плані", спричинило масові акції протесту населення. Верховний суд країни скасував рішення про заморожування банківських рахунків як антиконституційне. Новий план затвердив президент Е.Дуальде.

На першому етапі національну валюту - песо було девальвовано до рівня 1,4 песо за долар США. Такий курс використовувався для розрахунків у зовнішньоторговельних операціях. На другому етапі курс національної валюти було зроблено плаваючим. Аргентинським міністрам і державним секретарям було запропоновано на півроку відмовитися від зарплати. "Попереду у нас - дуже важкий період в економіці, і якщо ми хочемо, щоб справи пішли добре, то повинні взяти на себе частину тягаря країни", - заявив Дуальде. Він підкреслив, що "потрібно подавати приклад, і цей захід добре було б поширити на суди, депутатів і сенаторів". Планувалося, далі, терміново виробити фінансовий механізм, що дозволить без зволікання реалізувати програму забезпечення продовольством найбідніших верств населення.

Нова адміністрація Аргентини висловила надію на отримання країною фінансової допомоги із-за кордону. Було продекларовано наміри реструктурувати зовнішній борг, а також отримати кредит у розмірі 15-20 мільярдів доларів. Швидше за все допомога надходитиме в країну лише через Міжнародний валютний фонд. (Саме на цьому наполягала адміністрація президента США Дж. Буша). "Ми дуже хочемо, щоб уряд Аргентини взаємодіяв з МВФ у пошуку рішень, що повернуть країну на шлях процвітання", - сказав представник міністра фінансів США. "Слід визнати, що виходу з кризи неможливо досягти без болючих заходів, а корені кризи потрібно шукати в самій Аргентині", - додав директор - розпорядник МВФ Х.Келлер. І вже 8 січня до Буенос-Айреса прибула технічна місія кредитних виплат.

Таким чином, якою б не була економічна програма Дуальде, він усвідомлював, що власними силами Аргентині з кризи не вибратися. Новий президент закликав світове співтовариство виявити розуміння і допомогти аргентинській економіці.

Неважко припустити, що певний відбиток на процес оздоровлення економіки Аргентини зробить те, що Е.Дуальде давно відомий своїми "неринковими" поглядами. На його думку, саме лібералізація ринків та зовнішньої торгівлі призвела до того, що Аргентина ледве не втратила свою національну валюту. Водночас новий президент - принциповий супротивник доларизації економіки. А тому відносини Аргентини і МВФ тепер напевно будуть складними.

Е.Дуальде, на думку ряду аналітиків, буде проводити протекціоністську політику з більш повним врахуванням національних інтересів своєї країни. І рекомендацій МВФ, спрямованих на максимальну лібералізацію ринків і торгівлі, виконувати, мабуть, не захоче.

З 11 лютого новий економічний план почав втілюватися вжиття. Було насамперед скасовано обмеження на зняття з рахунків заробітної плати. Песо повністю "звільнено" від прив'язки до американського долара. Ситуація почала стабілізуватися.

Соціально-психологічні настрої в аргентинському суспільстві

Після кількох років ейфорії, викликаної "нереально видатними успіхами" аргентинської економіки, про які наполегливо говорили пропагандистські служби США та МВФ і які наводилися як приклад іншим державам, де відбуваються трансформації, Аргентина майже раптово опинилася у найжорстокішій економічній та політичній кризі, що супроводжується соціальними заворушеннями. Політика фіксованого валютного курсу з тріском провалилася, а батько аргентинського “економічного дива” міністр Д.Кавалло, особливо активно пропагований російськими лібералами (він навіть був довіреною особою МВФ у турне країнами СНД) подав у відставку. Йому навіть заборонено виїзд з країни.

У столиці та провінції пройшли сутички численних маніфестантів із жандармерією, які призвели до людських жертв, почастішали акти пограбувань та мародерства. Тисячі зневірених людей, які пишалися належністю до середнього класу, взяли в облогу президентський Рожевий палац і супермаркети в столиці та багатьох інших містах. Подальший процес люмпенізації не лише простих громадян, а й тих, хто належав до середнього класу, став чинником впливу на інтелектуалізацію соціальної бази невдоволених економічною та соціальною політикою держави. Це може призвести до появи антиурядових течій, базованих на усвідомленому ідеологічному підґрунті, а в разі продовження соціальних негараздів - і до революційних проявів активності населення.

Нагадаємо, що заколоти та "голодні бунти" розпочалися відразу після того, як уряд заморозив особисті рахунки громадян, обмежив обсяг зняття грошей через банкомати тощо. А заходів цих було вжито за прямими вказівками МВФ, який поставив завдання скоротити видатки як основну умову надання нових кредитів. Нині МВФ через проамериканські мас-медіа прагне перекласти провину за вибух кризи на саму Аргентину, яка буцімто в останній момент відійшла від належного виконання рекомендацій та й раніше хронічно не виконувала їх.

У соціально-політичній сфері країни встановилась атмосфера наростання соціального песимізму, невизначеності, розгубленості, панічних настроїв, агресивності. Переважна більшість аргентинців втратила віру в політиків та діючі партії. Громадяни висловлюють недовіру юридичній і судовій системам країни, протестують проти корупції в рядах поліції та проти насильства з її боку. Найтриваліша в історії Аргентини економічна, фінансова і соціальна криза, яка наростала в країні впродовж останніх чотирьох років, досягла нині критичної маси, з переходом кількості в якість. Так, на кінець 2001 року, тільки за офіційними даними, безробіття досягло 20 відсотків (30 відсотків - за неофіційними). Було різко знижено зарплати і пенсії. Країна завершила рік із нульовою оцінкою економічного розвитку.

За повідомленнями західних інформаційних джерел, економічна криза в Аргентині призвела, зокрема, до виїзду єврейських професіоналів із середнього класу в Ізраїль. В Аргентині одна з найбільших громад євреїв, яка налічує понад 200 тисяч чоловік. Масштаби виїзду такі, що вони нині становлять найвищий показник серед усіх західних країн, опинившись на другому місці в світі після еміграції євреїв у 2001 році з території колишнього Радянського Союзу.

Жителі Аргентини вважають, що 2002 рік буде ще гіршим, ніж попередній. Та все ж, як зауважують фахівці, характер настроїв людей зумовлюється очікуванням рішучих дій з боку уряду щодо нормалізації становища. Нині в аргентинському суспільстві спостерігається загострення потреби у соціально-психологічній захищеності, яка здійснюється у вигляді уявних очікувань відповідного типу лідера, здатного вирішити пекучі проблеми сьогодення. А розвиток подій і нинішній стан суспільства не передбачають задоволення існуючих потреб, що й поглиблює конфліктність у сфері особистісних переживань, орієнтацій, сподівань тощо. Це, в свою чергу, сприяє формуванню та поширенню відповідних масових настроїв - готовності до протестних акцій, соціального вибуху у багатьох його різновидах тощо. Зазначені характеристики масової психіки створюють реальне підґрунтя для ефективного маніпулятивного керування колективною поведінкою.

Цей аспект проблеми ставить питання про те, яка сила може скористатися такою обставиною? Принаймні вже можна визначити три основних суб'єкти такого психологічного тиску:

- це насамперед - аргентинський уряд;

- по-друге, як було не раз, кризову ситуацію може "врегулювати" черговий військовий путч, що цілком можливо, зважаючи на спрямованість суспільної свідомості на "тверду руку" (у цьому відношенні ніде у світі не було аналогу, рівного Аргентині);

- по-третє, - США, інтереси яких широко представлені в економіці країни.

Наростання невпевненості у своєму майбутньому, безперечно, збільшуватиме соціальну напругу в країні, погіршуватиме ставлення громадян до влади загалом. Ряд масових, гострих протестних акцій засвідчив слабкість влади у розв'язанні невідкладних соціально-економічних проблем. Стався розрив між декларованими цілями та політичною і економічною практикою.

США, МВФ та аргентинська криза

Аргентина завжди була у зоні інтересів США. Особливу увагу цій країні традиційно приділяли республіканці та компанії, що підтримують республіканські кола на виборах, - нафтогазові та військово-промислового комплексу. Більше того, Аргентина була і залишається важелем впливу на загальні процеси, що відбуваються в цілому в Латинській Америці.

Особливо слід підкреслити, що впродовж тривалого часу Аргентина була зоною безпосередніх комерційних інтересів "родини Буша" (видобуток нафти та газу). Буші відстоювали в країні стратегічні цілі США, зокрема контроль за об'єднанням МЕРКОСУР. На початку 90-х років, коли тільки починалася системна криза у Латинській Америці, саме Дж.Буш (старший) запровадив план щодо об'єднання МЕРКОСУР (Бразилія, Аргентина, які є акумулятором усіх процесів цього об'єднання, плюс Парагвай та Уругвай; асоційованими членами об'єднання є Болівія та Чилі) та Зони вільної торгівлі Південної Америки (АЛКА) як ще один бар'єр відмежування країн Латинської Америки від ЄС.

Першим кроком до створення АЛКА мали стати об'єднання НАФТА (США, Мексика, Канада) та МЕРКОСУР, але економічна криза в Мексиці призупинила цей процес. У середині 90-х років почався поступовий відхід від проекту АЛКА, що було пов'язано із соціально-економічним спадом у країнах Латинської Америки - наслідком виконання вимог з боку МВФ та США. Тоді для країн МЕРКОСУР АЛКА могла б стати шляхом для виходу з-під контролю США. Отже, на сьогодні МЕРКОСУР - це засіб виживання латиноамериканських країн, спосіб колективної протидії як "старим", так і "новим" загрозам безпеці, спричиненим глобалізацією. Тому як завдання МЕРКОСУР висуваються ідеї автономного розвитку, збереження національного суверенітету та національно-культурної ідентичності. При цьому не приховується, що основною загрозою на шляху досягнення цих завдань є США.

МЕРКОСУР - це інструмент становлення незаперечного лідера Латинської Америки - Бразилії. А Аргентина має тісні економічні зв'язки з Бразилією. Тому вважається, що криза в Аргентині потягне за собою спад і в Бразилії, призупинить інвестиції у латиноамериканську економіку, основним інвестором знову будуть США, а не ЄС. Адже у другій половині 90-х років ЄС перетворився на основного іноземного інвестора у країнах МЕРКОСУР. Країни ЄС збільшили туди інвестиційні вкладення, коли там спостерігалася економічна криза. Особливо ж збільшилися інвестиції до Аргентини, яка знаходилася у передкризовому стані надто довгий час. Крах економіки Аргентини - це також крах і європейських інвестицій, а під час введення євро це може призвести до поступового послаблення нової грошової одиниці.

Тут доцільним буде сказати ще кілька слів про родинні інтереси Бушів у Аргентині. В 1988 році губернатор штату Техас Дж.Буш (молодший) розпочав лобіювання проекту побудови газової лінії з Аргентини до США та до Західної Європи (вартість проекту 300 мільйонів доларів). Займатися цими розробками мала компанія "Еnron" (голова компанії К.Лей - помічник та фінансист Дж.Буша (молодшого) під час президентської кампанії). Завдяки підтримці з боку К.Менема (тодішнього президента Аргентини) “Enron” отримала право на видобуток газу, за що заплатила 20 відсотків від реальної вартості даного проекту. 3 1992 року "Enron" офіційно розпочала роботу в Аргентині і була найбільшою енергетичною компанією на її території. Банкрутство "Enron" стало одним із найбільших скандалів 2002 року в США. Можна припустити, що однією з причин цього банкрутства стала економічна криза в Аргентині.

Н.Буш (брат діючого американського президента) намагався отримати право на “добуток нафти на території Аргентини, але, витративши 900 мільйонів доларів, так і не отримав необхідного дозволу, хоча плани стосовно нафтових родовищ й надалі залишалися одними із провідних у "родині Бушів".

Стратегічні інтереси США в Південній Америці випливають з їхніх великих капіталовкладень, зокрема в аргентинську економіку. Як відомо, південноамериканські країни імпортують американські товари на суму більш як 5 мільярдів доларів щорічно. Багато американських компаній використовують Аргентину для доступу на ринки МЕРКОСУР. США також мають стратегічний інтерес до водних шляхів, що зв'язують Атлантичний та Тихий океани, - Магеланової протоки і протоки Дрейка.

Під час правління Б.Клінтона до Аргентини надходили великі вантажі зі зброєю, за яку ця країна не могла розплачуватися в повному обсязі. За це Сполучені Штати використовували її як перевалочний пункт постачання зброї у країни, де США мали свої стратегічні інтереси. Так, саме з Аргентини було направлено тисячі тонн зброї до Хорватії та Боснії. 75 тонн зброї та амуніції було направлено з Аргентини до Еквадору.

На початку 90-х років процес глобалізації вступив у новий етап, що характеризується посиленням протистояння світових валютних держав. Маастрихтський договір про створення економічного та валютного союзу країн Європи заклав реальні підвалини під валютну противагу долару. Запровадження євро відкривало перспективу падіння долара, що мало б серйозні негативні наслідки для грошово-кредитної системи США. Саме перспективи розширення європейського валютного союзу, на наш погляд, зумовили появу планів США щодо розширення зони долара в латиноамериканських країнах. Стратегія доларизації Аргентини та ряду інших латиноамериканських країн (Еквадору, Сальвадору) спиралася на велику підтримку не тільки з боку США, але й з боку світових валютно-фінансових організацій - МВФ та МАБР. Тобто, країни Латинської Америки, насамперед Аргентина, яка виявилася найбільше включеною в зону економічних інтересів США, стали тут противагою ЄС. Отже, Аргентина виступила важливою ланкою у механізмі валютно-фінансового контролю США та світових фінансових організацій над просторами континенту.

Довідка. Найбільшим лобістом родинних інтересів Бушів і стратегічних інтересів США в цілому був колишній президент Аргентини К.Менем (1989 - 1998 роки правління), який мав дружні стосунки з Дж. Бушем (старшим). У країні за часів його правління було проведено "тотальну приватизацію" - продано більшу частину держпідприємств - комунальних, автотранспорту, шляхових магістралей, загальнонаціональних енергетичних систем, нафтогазодобувних компаній, ряд провідних металургійних гігантів тощо. США брали найактивнішу участь у приватизації аргентинської власності: придбання тут представниками США різних об'єктів до 1999 року дало не менше 70-75 відсотків від загальної суми, що її отримала Аргентина від розпродажу нерухомості. 1 січня 1992 року саме уряд К.Менема здійснив грошову реформу, за якою вартість песо було прирівнено до американського долара.

Білий дім високо оцінив підтримку уряду К.Менема під час війни у Перській затоці. 22 липня 1998 року було підписано угоду між Аргентиною та США щодо обміну інформацією між військовими відомствами обох країн. Тому не дивно, що в лютому 1998 року у Давосі К. Менему було вручено меморандум про надання Аргентині статусу "найвірнішого воєнного союзника США поза блоком НАТО".

Через скандал зі зброєю "друг США" К.Менем змушений був не виставляти свою кандидатуру на президентських виборах 1999 року. Перемогу тоді одержав Френсіс де ла Руа. Новий президент намагався встановити більш тісні зв'язки з ЄС та Бразилією. Аргентина у зовнішній політиці стала більше спиратися на "принцип невтручання". 9 квітня 1999 року Палата депутатів аргентинського парламенту прийняла спеціальну декларацію, де висловлювалося занепокоєння щодо військових дій НАТО проти Югославії. А новий міністр закордонних справ К.Рукауф заявив, що зовнішня політика країни взагалі буде "полігамною", з упором на стосунки з Бразилією, Європою та США.

На нараді країн - членів МЕРКОСУР 12 серпня 2000 року, де головувала Бразилія, було прийнято рішення про створення до 2002 року Зони вільної торгівлі Південної Америки (АЛКА). Тобто намічався пошук нової моделі розвитку регіону.

Новий уряд Аргентини не виявив особливого бажання до переведення країни у розширену доларову зону, чого вимагали США та МВФ і що створило б умови для підвищення курсу долара на світовому ринку. Фактично доларизація країни зробила б її сателітом Сполучених Штатів, що створило б умови для зміцнення базового становища долара у його конкурентній боротьбі з євро. Саме відмова керівництва Аргентини від реальних кроків щодо входження у розширену доларову зону стала, скоріше за все, безпосередньою причиною відставки президента Френсіса де ла Руа. Напередодні розгортання політичної кризи в країні МВФ прийняв рішення: призупинити кредитну лінію для Аргентини, оскільки вона не проводить реформи, рекомендовані фондом. За інформацією "The New York Times", президент Дж. Буш особисто прийняв рішення про припинення допомоги МВФ Аргентині.

Сьогодні вже відомі деякі елементи спільних (США та МВФ) замірів щодо Аргентини:

- МВФ відпрацьовує на Аргентині новий план (був розроблений наприкінці листопада 2001 року), що передбачає можливість банкрутства країни;

- США через Аргентину вводять всю економічну систему Латинської Америки, досить нестійку після кризи 1998 – 1999 років, у зону глибокої фінансової кризи, що дасть змогу ще деякий час підтримати економіку США, яка, що офіційно визнано, з березня 2001 року увійшла у фазу довготривалого спаду;

- мілітаристські кола і транснаціональні корпорації, зацікавлені у надходженні дешевої латиноамериканської сировини, у розширенні збирання, експорту та споживання зброї, розпочали активно формувати у цьому регіоні "нові диктатури" типу колумбійської.

Характерно, що саме наприкінці 2001 року в МВФ було створено нову систему штучного банкрутства незалежних країн. З'явилася велика кількість приватних кредиторів країн - боржників МВФ, які перекуповували борги цих країн. Наприклад, Перу, продавши свій борг приватному інвестору, дала можливість кредитору спекулювати цими грошима на ринку Сполучених Штатів, посиливши таким чином свою залежність.

Слід нагадати, що Аргентина ще на початку 2001 року намагалася продати свої борги приватному кредитору, але МВФ вдалося призупинити цей процес. Щоб не вийшло, як з Перу, - адже МВФ було вигідно, щоб Аргентина оголосила дефолт, - при цьому її борг МВФ зріс приблизно на 80 відсотків.

Характер реакції президента США Дж. Буша молодшого на економічну кризу в Аргентині - найбільшу за період його перебування в Білому домі - це приклад нового, загрозливого підходу до такого різновиду національно-економічного банкрутства країни. Якщо у 90-ті роки адміністрація Б.Клінтона, бодай хоч декларативно, підтримувала країни, які потрапляли в економічну кризу, - Таїланд, Індонезію, Південну Корею, Росію, то акценти щодо надання банкрутам фінансової допомоги в адміністрації Дж. Буша розставлені іншим чином: якщо це вигідно США, тоді фінансова допомога буде надаватися, а якщо ні, - пробачте. (Зауважимо в дужках: фінансова допомога іншим країнам була одним із пріоритетів передвиборної політики Дж. Буша). На перших порах його підхід пройшов тестування, коли в 2001 році Туреччина опинилася в глибокій економічній кризі. Але тоді там при владі перебував уряд, який погодився виконати всі вимоги МВФ.

Тверда позиція Дж. Буша та міністра фінансів США П.О'Ніла щодо Аргентини є попередженням для світу, що тепер Сполучені Штати неохоче будуть виконувати роль "пожежника" при спалаху фінансово-економічних криз і що ринки не повинні робити ставку на збанкрутілі країни. Попередження стосувалося іноземних інвесторів і посадових осіб країн, що розвиваються: або виконуйте всі вимоги світових фінансових структур, або вирішуйте свої проблеми самі, без допомоги МВФ та США.

Якщо раніше умови для отримання допомоги оголошувалися офіційними посадовими особами США, то в ході аргентинської кризи повідомлень з їх боку помічено не було. Це засвідчило повну підтримку діям МВФ в Аргентині. Адміністрація Дж. Буша та керівники МВФ, відповідаючи на критику стосовно їх відмови в поданні економічної допомоги Аргентині, відверто дали зрозуміти, що допомагали, доки бачили, що політичні лідери країни неухильно слідували їх планам реформування.

Отже, аргентинська криза - це відпрацювання нової політики щодо контролю за цією країною як з боку МВФ, так і з боку США. Аргентина просто виявилася найбільш придатною та "вигідною" у даний час для демонстрування Сполученими Штатами і МВФ своїх нових підходів до керівництва світовою фінансовою системою.

Аргентинська криза на тлі світових подій

Для розуміння обставин та специфічних умов аргентинської кризи, можливостей та шляхів її подолання багатий матеріал дає аналіз процесів у світовому господарстві. Нині можна констатувати, що останніми роками у світі відбуваються суттєві зміни у перерозподілі праці. Нові вимоги зумовили необхідність виходу на наступні щаблі технологічного прогресу. Рештою, відбулися значні зміни у розстановці сил на "верхньому технологічному рівні", небачено зросла на ньому напруженість, а гостроту цим процесам надає світова економічна криза, у смугу якої входить дедалі більше країн. Деякі з них змінили свій торговельний статус, оскільки поміняли своїх основних іноземних постачальників та споживачів.

Такі обставини, з одного боку, відволікли частину ресурсів Заходу на конкурентну боротьбу з новими технологічними і торговельними звитяжцями. З іншого боку, погіршення міжнародної кон'юнктури, за спонукання США, змусило впливові країни посилити свою ідеологічну (через медіа-імперії), фінансову (через МВФ, СБ) і торговельну (через СОТ) активність, щоб виправити ситуацію за рахунок країн "нижнього технологічного рівня".

Це "виправлення", наскільки можна судити з того, що відбувається в Аргентині, полягає у наступному:

1. Захід припиняє опікуватися торговельним транзитом між країнами найнижчих технологічних ланок - на це вже не вистачає організаційних та інших ресурсів. Тепер, скажімо, Мозамбіку "дозволено" не везти свою первинну сировину для обробки в Аргентину, а здійснювати її на місці. Отже, Аргентина позбавляється іноземної первинної сировини, а відповідно, і всіх прибутків, пов'язаних з її переробкою.

2. "Кинувши" Аргентину в технологічному плані, Захід "зненацька" призупинив надання ослабленій країні і фінансових кредитів, змусив її здійснити величезну девальвацію і фактично зобов'язав знизити життєвий рівень населення (через подорожчання імпорту). Це зниження, на наш погляд, необхідне Заходу, аби ефективніше спонукати Аргентину активізувати видобуток місцевих корисних копалин (за участю місцевої робочої сили, що здешевіла), які перероблятимуться здебільшого на місці.

3. "Аргентинський сценарій", як і переважна більшість здійснюваних за останній час західними корпоративними транснаціональними колами інших сценаріїв, мав “домашню заготовку”: за два місяці до недавніх заворушень в Аргентині МВФ прийняв документацію про порядок банкрутства країни (див. вище).

Висновки

Політична система Аргентини продемонструвала напрочуд високий рівень сталості. Добре прописаний у конституції країни порядок заміщення посади президента та відпрацьовані і досить прості процедури легітимного оформлення передачі влади дали змогу навіть за умов серйозних соціальних заворушень здійснити пошук особи лідера, здатного очолити країну в цей напружений проміжок часу.

Привертає увагу момент певної керованості соціальних заворушень, що раптово виникали і так само раптово закінчувалися, щоб згодом вибухнути знову. Наші спостереження дають можливість стверджувати, що в більшості випадків соціальні вибухи провокувалися виступами впливових засобів масової інформації (публікаціями відомих журналістів та діячів культури, що мають високий моральний авторитет у суспільстві).

Досвід входження відносно благополучної країни (Аргентини), що має чудові природні умови, землю та корисні копалини, у глибоку соціально-економічну кризу впродовж короткого часу (з історичного погляду) засвідчив, що підвалини монетаристської (неоліберальної) концепції маніпулювання економікою якщо і дають певний ефект, то тільки у незначному інтервалі часу, а

використання їх як постійної за соціального управління обов'язково вели до суттєвих соціально-економічних провалів. Відмова держави від важливих аспектів національного суверенітету, особливо у фінансово-економічній сфері, закономірно переводить незалежну країну у статус залежного додатку до тієї системи світового господарства, що глобалізується за провідної ролі США та МВФ і де ігнорується значна частина власних внутрішніх потреб розвитку національного суспільства.

Вважаємо, що небезпечним наслідком того, що нині відбувається у міждержавних стосунках у світі, може стати застосування "аргентинського сценарію" і стосовно України. Адже наша держава у Північній півкулі вже займає таку ж технологічну нішу, що й Аргентина у Південній. Зокрема, вона стала (з погляду західних "сценаристів") "законним" транзитним переробником первинної сировини (йдеться, наприклад, про переробку північноафриканських бокситів на Миколаївському глиноземному заводі з подальшим експортом напівфабрикату).

Відповідним службам України належить уважно вивчати характер розвитку соціально-політичної кризи в Аргентині, особливо з погляду ролі в ній США та МВФ. Адже для України МВФ є одним із найбільших кредиторів, і не завжди ми зможемо у повному обсязі виконувати рекомендації (вимоги) МВФ та США, а тому є загроза опинитися у дуже скрутному становищі.




читайте також:
26.09.2008 "Проблеми входження в ЄЕП та підвищення конкурентоспроможності економіки України"
18.09.2008 "Сучасні тенденції на світовому ринку високотехнологічної продукції та місце України на ньому"
22.08.2008 "Розвиток фондового ринку як фактор підвищення інвестиційної привабливості економіки України для ЄС"
19.08.2008 "Конкурентоспроможність України у залученні ПІІ з ЄС серед країн ЦСЄ і ЄЕП"
09.06.2008 "Проблеми розвитку високотехнологічних підприємств України"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг