Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 

"Монокультурна "толерантність" в Україні..."


3.09.2007
Олег Вусатюк

Культурне відродження сучасної України є міфом, скоріше треба говорити про її культурний занепад і виродження. Культурні втрати і прямі вилучення останніх років не знаходять собі адекватної заміни. У західну систему культури Україна повноцінно не вписується, працюючу культурну систему створити не в змозі, культурне надбання минулого огульно руйнує, а також постійно створює все нові й нові лінії міжкультурного протистояння.

Те, що країна знаходиться в глибокій системній кризі, доказів не потребує. Парадоксальним є той факт, що відкритої кризи сучасної політичної системи в Україні дійсно не спостерігається. Вона функціонує, вона зберегла основні важелі впливу на суспільство, вона успішно вирішує власні завдання. Однак вона не може реалізувати жодної з соціально значущих цілей розвитку, тому що виходить з настанови на безумовне домінування систем монокультурного типу, безвідносно до того, чи розуміється під цим схильність до цінностей "цивілізованого світу", інтересів "титульної” (або "нетитульної") нації або ж до корисливих прагнень тієї чи іншої корпоративної групи.

Міжетнічна толерантність у повсякденному житті поки не втрачена, однак на загальнодержавному рівні повноцінно не виявляється. Реально в Україні існує не конфлікт етносів, а конфлікт культур.

Круті повороти історії ведуть до розламів попередніх соціокультурних просторів, вони сприяють появі зигзагів та назадніх рухів, штовхають тих, що програли, до прихованого розвитку. Тіньові потоки історії створюються силою рухів, що не вписалися в домінуючі (фасадні) лінії розвитку. Найбільш потужними з тіньових потоків є ті, що пов’язані зі зміною уніфікованих систем культури (наприклад слов’яно-православної на католицько-протестантську) або зі спробами їхньої радикальної зміни. В Україні до складу тіньових потоків культури можна віднести не лише етнічних росіян (понад 22% населення), але й значну частину "російськомовних", а також (поки ще потенційно) всіх тих українців, що не зуміють або не побажають увійти до системи радикально реформованої української мови.

Держава завзято намагається затвердитися на занепадній монокультурній основі, нездатній витримати всю вагу сучасної наднаціональної і полікультурної економічної та політичної системи. До головних цільових настанов монокультурних утворень слід віднести: прагнення до мономовності (як української, так і російської), спроби прямого державного втручання в релігійну сферу на боці однієї з конфесій, прагнення до максимального звуження всього розмаїття традиційних соціокультурних систем (етнічних, міжетнічних, конфесійних, мовних, моральних), цілеспрямоване переписування вітчизняної і світової історії.

Моделі монокультурного розвитку діють на шкоду Україні, хоча в прихильників кожної з них є своя правда. Причина загострення міжкультурного протистояння прихована не лише в розвалі попередньої системи міжкультурних відносин, але й у її цілеспрямованій руйнації. В ситуації останніх років можна виявити паралелі зі становищем у передвоєнній Грузії часів правління З.Гамсахурдіа.

Стрімку радикалізацію політичного життя країни кінця 2000 - початку 2001 рр. варто розглядати як перший масштабний прояв новітнього тіньового потоку культури, який вже грунтовно затвердився в українській дійсності. Його головною опорою є базисні духовні комплекси, спрямовані до рішучого виходу за межі фасадної лінії історії, мотивовані підсвідомим прагненням відстояти соціокультурні норми й цінності, які зневажаються безкарно й у величезних масштабах.

Разюча єдність опозиційних сил, що увібрали в себе практично весь спектр різнорідних політичних переконань і настроїв, відсутність економічних гасел, моральне несприйняття існуючого режиму влади збоку протестуючих, відчутна присутність у внутрішньоукраїнському конфлікті Росії й т.ін. можуть бути пояснені лише у межах аналізу культурних підвалин нашої дійсності.

Ззовні ситуація загострюється загальносвітовим безладдям, пов’язаним з підготовкою зміни лідируючих груп суспільств ХХІ століття і зустрічним контрпроцесом, що ініціюється США та їхніми союзниками. Потенціал зовнішніх стабілізаційних центрів був використаний на попередньому етапі розвитку українського суспільства і не спроможний дати очікуваного ефекту.

Руйнівна хвиля вже отримала інерцію і не може зупинитися самостійно. Оскільки економічна стабілізація не може бути здійснена у найближчий час, тому в діючу соціокультурну систему необхідно ввести додаткові стабілізуючі основи, максимально звужуючи вже існуючі фронти протистояння і не допускаючи відкриття нових.

В ідеалі, правила гри для перехідного періоду повинна встановити держава, але вона в Україні практично дотепер не склалася, оскільки властиві їй функції (економічна, соціальна, захисна, консолідуюча, культурна, екологічна тощо) не реалізуються в скільки-небудь прийнятній для суспільства формі або заблоковані. Тому люди відмовляють державі в довірі — сучасна криза є тому підтвердженням. Реально правила гри вже стали предметом запеклих суперечок й відкритого протиборства між представниками різних культурних напрямів.

Зняти соціальну напруженість необхідно, насамперед, на базовому рівні, для чого слід негайно припинити знищення (під виглядом її реформування) живої української мови та утиски російської, а також зупинити розпад системи шкільної та університетської освіти. У зв’язку з цим потрібно негайно ініціювати розробку загальнонаціональної Програми культурного відродження вищої та середньої школи. Також варто легалізувати двомовність, узявши за зразок мовну практику Швейцарії та Фінляндії. Українська мова потребує додаткових заходів державної та меценатської підтримки. Пріоритетність розвитку мови титульної нації повинна бути підтверджена грошовою надбавкою "за знання мови", що має становити від 10 до 20 відсотків поточної заробітної плати.

Головні етнокультурні групи України, насамперед, українська і російська (“російськомовна”), мають посісти в політичній і культурній системі належне місце, що відповідає їхньому реальному внеску до життя багатонаціональної держави.

* * *

Глибинний характер зазначених явищ говорить про те, що негативні процеси будуть йти по лінії подальшого зростання. Швидше за все, візьме гору звичний страусів комплекс: "голову у пісок - проблем не видно". У доступному для огляду майбутньому все це обернеться новими (і неодмінно “несподіваними” для владної сфери) вибухами на міжкультурному грунті. У тривалій перспективі, це розтягне рішення давно назрілих проблем ще на декілька поколінь. За подібного розкладу справ Україна гідного місця у світовій ієрархії країн не здобуде, що може остаточно перетворити її на історичний глухий закуток.




читайте також:
22.11.2007 "СОЦИОГЕНЕТИЧЕСКИЕ РИСКИ: ВОЗМОЖНОСТИ ПРЕДВИДЕНИЯ"
05.09.2007 "Міжетнічна толерантність у контексті проблем інформаційно-психологічної безпеки України"
23.08.2007 "Монокультурная толерантность в Украине..."
12.03.2007 "Соціокультурні чинники формування міжетнічної толерантності в Україні"
13.11.2006 "СОЦИАЛЬНАЯ ПОЛИТИКА ГОСУДАРСТВА В ЦИКЛАХ КОЛЕБАНИЙ ОБЩЕСТВЕННОГО РАЗВИТИЯ ОТ ЛИБЕРАЛИЗМА К ТОТАЛИТАРИЗМУ"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг