Рада національної безпеки і оборони України

Інститут утворено Указом Президента України від 16 березня 2001 року № 173 “Про Національний інститут проблем міжнародної безпеки”.

Інститут ліквідовано Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 471 “Про оптимізацію діяльності з розроблення наукових засад національної безпеки України”.

 



"ВІЙНА В ІРАКУ ТА ЇЇ ГЕОПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ"


14.10.2003
Жеребецький Євген

Мета Іракської війни

Як ми й передбачали, військова кампанія в Іраку проводилася доволі обережно, без використання потужних засобів масового знищення. Для США було важливим, по-перше, зберегти нафтову інфраструктуру, а тому вико­ристовувати надпотужну зброю, здатну викликати землетрус чи інші природні катаклізми в цьому нафтоносному регіоні, американці не наважилися. По-друге, присутність в Іраку критично налаштованої до США європейської преси змушує Сполучені Штати дотримуватися міжнародних конвенцій про пра­ва військовополонених й безпеку цивільного населення (натомість в Афганістані картина виглядала не так ідилічно). Іракська війна й справді мала “дивний” характер: незначна кількість жертв серед цивільного населення, використання високоточної зброї.

На наш погляд, США прагнуть досягти в Іраку одночасно декілька стра­тегічних завдань, що тісно пов'язані одне з одним, а саме:

  • забезпечення одноосібного впливу на світовий ринок нафти (передусім на процес ціноутворення);
  • підтримка американського долара;
  • і, що найважливіше, протистояння створенню єдиної Європейської держави за німецько-французьким сценарієм.

Нафта. Незважаючи на те, що сьогодні частка Іраку у світовому нафтовому “пирогу” не перевищує 5%, за деякими оцінками, її можна збільшити до 8-10% світового видобутку. Судячи з усього, на першому етапі США пла­нували всю іракську нафту вкинути на світовий ринок за ціною $12-14 за ба­рель. Такий крок боляче б ударив по російських інтересах (собівартість російської нафти становить $12-14, а іракської - $1-2). Крім того, подібна цінова атака спрямовувалася проти ОПЕК, яку США давно намагаються роз­валити. Нарешті, американцям потрібні гроші для реконструкції Іраку. Однак реалізувати такий амбіційний план у повному обсязі Сполученим Штатам поки що не вдається, і передусім через партизанську війну проти окупаційних військ та регулярні диверсії на іракських нафтопроводах.

Планувалося, що левова частка “відбудовних” грошей повернеться у США, оскільки більшість фірм, які беруть участь у повоєнній відбудові Іраку, мають американське походження. Попри обіцянки Вашингтона запросити до реконструкції Іраку та експлуатації іракських нафтових родовищ європейські фірми, сьогоднішні успіхи євро­пейців і росіян у цій країні більш ніж скромні. Зрештою, як і українців. Уже після початку військової кампанії Конгрес США прийняв резолюцію, яка прямо забороняє залучати французькі, німецькі, російські та сирійські ком­панії до повоєнного відновлення Іраку.

Нарешті, неважко здогадатися, що після короткого періоду дешевої нафти США планують запровадити довгий період дорогої нафти. Вашингтон, готуючись до неминучої світової нафтової кризи, яку американські аналітики передбачають за 10-15 років, намагатиметься спрямувати іракську нафту виключно на поповнення власних стратегічних резервів і для внутрішнього амери­канського споживання, тим самим завдавши серйозного удару по європейській та світовій економіці. Отже, основна мета, якої США прагнуть досягти в іракській війні (і не виключено, що вона матиме продовження), отримати ефективний (бажано одноосібний) вплив на світове ціноутворення на нафту.

Підтримка долара. Не є великою таємницею, що че­рез колосальний внутрішній державний борг ($6,3 трлн., що становить 60% ВНП) і слабкий стан американської економіки долар перебуває нині в доволі непростій ситу­ації. Водночас, викликають сумнів прогнози аналітиків, які заповідають швидкий крах американського долара.

По-перше, необхідно зважати на те, що від 1945 р. він виконує роль світової резервної валюти; чотири п'ятих міжнародних фінансових трансакцій, половина експортних операцій і дві третини світової валюти - це долари США.

По-друге, важливим чинником стабільності амери­канського долара як світової валюти є його використання для обслуговування трансакцій у нафтовій торгівлі. Однак у 2000 р. С. Хусейн відмовився від долара і почав про­давати іракську нафту за євро. Сьогодні Москва також планує перейти на євро в торгівлі газом з ЄС. Загострення стосунків США з арабським світом призвело до того, що арабські нафтові магнати почали переводити свої авуари з американських банків у європейські, в зону євро (найактивніше це роблять саудити). Одночасно ті самі мусульмани стали виводити свої інвестиційні вклади із США і нині інтенсивно розміщують капітали в Європі, АТР та Китаї, що також загрожує стабільності американ­ської валюти й економіки.

Як зазначалося вище, війна в Іраку дасть змогу США цілковито перебрати на себе контроль за видобутком і торгівлею іракською нафтою. Можна передбачити, що перевага надаватиметься довготерміновим контрактам на великі обсяги нафти. Зрозуміло, що вона оплачува­тиметься лише доларами, що стане додатковим факто­ром стабілізації американської валюти.

Війна проти створення єдиної Європейської держа­ви за німецько-французьким планом. Є всі підстави стверджувати, що сьогоднішня війна в Іраку має бага­тоцільовий характер і, крім перерахованого вище, ста­вить за мету розколоти єдину Європу. Спробуємо ко­ротко обґрунтувати цю версію.

Єдину Європу європейці (Шарль де Голль) і США створювали тільки як противагу Радянському Союзові, як єдине політичне, військове та економічне угрупован­ня. Особливо яскраво підкреслювало цю тезу існування Північноатлантичного альянсу. Із розпадом СРСР і зник­ненням прямої військової загрози з боку Москви НАТО поступово втрачає сенс як оборонна структура.

Натомість Європейський Союз, який найближчим часом прийме до свого складу ряд країн центральної та східної частини Європи, раптом почав трансформувати­ся в реальну загрозу для англосаксонського домінуван­ня не лише на Європейському континенті, а й у всьому світі.

Особливо чітко така загроза матеріалізувалася після введення в обіг нової європейської грошової одиниці -євро, що почав динамічно перетворюватися в паралель­ну із доларом світову валюту.

Аби зупинити стрімке посилення євро, американці розв'язали безглузду, на думку європейців, війну в Косово і змусили Європу взяти в ній участь. Однак завдя­ки правильним крокам європейських держав, яким вдалося локалізувати цей конфлікт, і безпрецедентним поступкам Росії та Сербії, війна не дала сподіваного ре­зультату: євро утримався, а Європа й далі продовжува­ла об'єднуватися.

Чому Росія, яка від XVIII століття ціною колосальних зусиль та ресурсів розбудовувала свій геостратегічний плацдарм на Балканах, так легко і без будь-яких публічно оголошених компенсаційних умов відмовилася підтримати православних сербів та чорногорців, а згодом без жодних протестів погодилася на вступ Бол­гарії, Македонії і, в перспективі, Чорногорії до НАТО, пояснити звичайними політологічними категоріями практично неможливо. Говорити про режим В. Путіна як про такий, що свідомо шкодить національним інтере­сам Росії, - принаймні наївно. А тому, ми припускаємо, що Росія залишила Балкани через те, що існує таємна домовленість між Берліном, Парижем і Москвою, за якою вона матиме щось набагато важливіше. На нашу думку, приз, який європейці пообіцяли Росії за її пос­тупливість на Балканах, - тісніша економічна (а в перс­пективі - і політична) інтеграція в Євросоюз, а також Україна - на додачу.

В якій формі відбудеться об'єднання Європи та Росії - можна говорити лише дуже приблизно, оскільки це потребує спеціального дослідження. Втім, уже сьогодні зрозуміло, що за стабільне й гарантоване постачання енергоносіїв у Європу Москва домагатиметься передо­вих технологій, західних інвестицій, створення ТНК (і не лише у сфері ПЕК), безперешкодного доступу росій­ських товарів та послуг на західний ринок і максималь­но лібералізованого візового режиму для російських громадян. Іншими словами, Росія за свою лояльність до ЄС вимагатиме широкомасштабної участі Європи в мо­дернізації російської економіки, освіти тощо. Така прак­тика вже відома в історії: перед Першою світовою війною 125 тис. німецьких інженерів піднімали економіку Російської імперії. Втім, ідея німецько-російського зближення - це не тільки історія, а й сучасність (при­хильниками піднесення відносин між країнами до тако­го рівня є не лише О. Дугін та Н. фон Крейтор, а й ба­гато інших впливових осіб).

Очевидно, що американці (незважаючи на поперед­ження британців) прогледіли небезпеку, яка виникла пе­ред ними у вигляді об'єднаної Європи. “Старий Світ”, у якому зосереджено півмільярда населення, колосальний економічний, політичний і культурний потенціал, має всі шанси стати справжнім світовим центром, “віссю історії”, що неминуче витіснить США, а за ними й англо­саксів, на периферію світового розвитку. Зрозуміло, що домінувати у цій Новій Європі буде давнішній геополітичний противник англосаксів - Німеччина. А у світовій економіці провідні позиції займе європейська ва­люта, оскільки об'єднана європейська економіка, підкріплена російськими енергоносіями, ще більше зміцнить євро, що призведе до втрати Вашингтоном найпотужнішого важеля світового впливу - долара.

І Німеччина, і решта європейців розуміють, що стабільний економічний розвиток Єдиної Європи зале­жить від потужності євро. Однак через незначні обсяги нафти та газу в Європі (за деякими даними, родовища в Північному морі вичерпані на 70-80%) малоймовірно створити геополітичний центр світу з власною міцною світовою валютою, яка замінить долар. Реально нафту можна постачати з Близького Сходу, Каспійського регіону і Росії, газ - з Росії, Норвегії та Північної Афри­ки. Тож наявність надійних і дешевих систем транспорт­ного сполучення між Росією та ЄС є неодмінною умовою успішної реалізації цього проекту. Звідси випливає, що контроль над стратегічними українськими газо- і наф­топроводами, а також лініями електропередач, мор­ськими портами і залізницями стане найближчим російсько-німецьким планом. По суті, приватизація транзитних українських трубопроводів і ліній електро­передач (якщо таке станеться) й буде означати перший етап об'єднання Німеччини (Європи) з Росією, або, по­слуговуючись геополітичним сленгом, - створення осі Москва - Берлін - (Париж).

Якщо Москва і Берлін таки збудують таку вісь, то це стане найбільшою геополітичною поразкою всієї англо­саксонської політики за останніх 100 років. Отже, внаслідок власної недалекоглядності Сполучені Штати опинилися в дуже делікатній ситуації: публічно деклару­ючи прихильність до об'єднання Європи, вони (разом із Великобританією) змушені зробити це таким чином, щоб ніякого об'єднання не відбулося. Іншими словами, США і Британія замість колишнього протистояння із СРСР будуть намагатися збудувати в Європі якісно нове протистояння руками самих європейців. Тому сьогодні першочерговим завданням англосаксів у Європі є за­побігти утворенню осі Москва - Берлін - Париж. Для цього їм потрібно розділити Європу на проєвропейську і проамериканську, або, кажучи простіше, відновити та впровадити на континенті результати старого доброго Версальського мирного договору. Практично це означає створення буферних (проамериканських, зрозуміло) держав між Росією і Німеччиною та ізоляцію Німеччини та Росії від Середземного моря, яке англосакси тра­диційно вважають зоною своїх впливів. Слід зауважити, що в Україні та Польщі свого часу чимало говорилося про створення Балто-Чорноморської дуги, однак, без сумніву, більшість прихильників подібного об'єднання не дуже розуміли справжніх глибинних намірів його ініціаторів.

Якщо американцям вдасться взяти під свій протекто­рат Ірак, то .неминучими будуть такі основні наслідки. По-перше, відбудеться скорочення обсягів постачання нафти до Європи з Близькосхідного регіону, що призве­де до зростання цін, а в перспективі - до економічної стагнації. По-друге, на підставі “участі-неучасті” євро­пейських держав у війні проти Іраку в Європі зводити­меться нова буферна зона між ЄС і Росією, що дасть змогу відрізати Росію та Німеччину від теплих Серед­земного і Чорного морів, а Росію - ще й від Балтійсько­го. Отже, поглянувши на сьогоднішню мапу Європи, по­бачимо, що на півдні практично всі країни (за винятком Франції), що межують із Середземним і Чорним моря­ми, є учасниками антиіракської коаліції, натомість на сході - між Балтійським та Чорним морем - утворилася нова буферна зона, в яку ввійшли Прибалтика, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія і Болгарія, що також стали учасниками коаліції.

Відтак стає зрозумілою ота безпрецедентна легкість, з якою сім країн-кандидатів - Румунія, Болгарія, Сло­ваччина, Хорватія і три прибалтійські держави - здобу­ли право на вступ до НАТО: не війна в Іраку була тією причиною, яка відкрила їм двері до Альянсу, а війна проти франко-німецько-російського союзу. Звідси неважко спрогнозувати, що для організації надійної проамериканської буферної зони на Середземноморсько­му узбережжі найближчим часом до НАТО буде прийнято Македонію, Боснію і Герцеговину, Албанію та, за певних обставин, Сербію.

На нашу думку, наступні кроки США спрямовувати­муться на ослаблення Росії і розвал гіпотетичної осі Москва - Берлін - (Париж). Для цього, як зазначалося вище, американці намагатимуться знизити світові ціни на нафту і, скориставшись тимчасовими труднощами російських нафтових компаній, проникнути на внутрішній російський енергетичний ринок (що вже до­волі успішно робить British Petroleum і планували зроби­ти деякі американські фірми за посередництвом М. Ходорковського, купуючи в нього частину акцій “ЮКОСа”). Наступний крок - переорієнтація російських нафтогазо­вих потоків на північ (Мурманський термінал) та Дале­кий Схід, що зменшить, відповідно, потоки енергоносіїв, які будуть експортуватися на захід, в Європу. Ми також прогнозуємо, що впродовж 5-7 наступних років робити­муться спроби розчленувати Росію на декілька частин. Такий сценарій наразі вже перебуває в стадії реалізації.

Одночасно американці візьмуть під свій контроль потоки енергоносіїв із Каспійського нафтового родови­ща. Мета всіх цих кроків - обмежити споживання наф­ти в країнах ЄС.

Що ж до перспективи створення у Європі буферних держав, то слід пам'ятати, що США нерідко ігнорують старі історичні зв'язки, які склалися між європейськими державами впродовж їхнього спільного проживання поряд. Припускаємо, що після закінчення війни в Іраку антиіракську коаліцію і, відповідно, англосаксонський табір покине ряд країн, серед яких, імовірно, будуть мадяри, чехи, словенці, хорвати, словаки - народи, які здавна перебували в німецькій геополітичній тіні. Вірогідно, що й романські країни - Іспанія, Португалія - увійдуть у тісніший франко-німецький союз (за умови, що Німеччина не діятиме занадто поспішно). У такому разі для США надзвичайної історичної ваги набувають країни на сході Європи, між Росією та Німеччиною - Прибалтійські держави, Польща, Україна, Румунія і Бол­гарія, що утворюють Балто-Чорноморську вісь.

Ми стверджуємо, що нинішня Європа не зацікавле­на в існуванні незалежної Української держави і не го­това до її самостійного входження в ЄС. Європу насам­перед цікавлять російські енергоносії та невідтворювані природні ресурси. Стратегічна мета франко-німецької Європи і їхніх союзників - утворення найтіснішого еко­номічного та геостратегічного союзу з Росією, в якому Україна, з маріонетковою владою і підконтрольною еко­номікою, виконувала б допоміжні функції транзитної держави, де транспортні коридори належали б російсь­ко-німецьким компаніям. Натомість найбільш послідовним і надійним українським союзником в Європі є Польща та решта країн Балто-Чорноморської дуги, а та­кож Англія і США, які кровно зацікавлені в існуванні не­залежних держав між Німеччиною та Росією.

Прогноз

Короткочасну та ефектну війну в Іраку з повним пра­вом можна назвати showdown war (показовою, вирішальною). Основне завдання такої війни - оста­точно залякати реального і потенційних противників. За словами Р. Коллінза, “класичній” showdown war  (на­приклад Друга світова війна) притаманні: напрочуд жорстокий характер бойових дій і величезна кількість жертв. showdown war “по-американськи” - мала кількість жертв, гуманність щодо цивільного населення на тлі блискавичності та ефектності. Таким чином, го­ловна мета показової війни - залякати реального й по­тенційних противників - була досягнута в Іраку не вели­кою кров'ю, а технологічною перевагою, грамотним психологічним і пропагандистським супроводом у ЗМІ. Сьогодні не існує рівних Америці противників, а відтак вона не потребує військових союзників. Отже, неважко спрогнозувати, що всі майбутні домовленості про війсь­кові альянси, які США укладатимуть з іншими країнами, матимуть не стільки військовий, скільки політичний і пропагандистський характер.

Ми прогнозуємо, що США почнуть негайно створю­вати буферну зону між Росією та Німеччиною. Останнє означає, що Україна у зовнішній політиці США посяде приблизно таке саме місце, як і Польща. По суті, Сполу­чені Штати проводитимуть на міжнародній арені сто­совно України політику сприяння.

Вашингтон зробить усе можливе, аби взяти під свій контроль потоки енергоносіїв у Європу - з Каспію, Близького Сходу і Росії. Це означає, що США й далі бу­дуть серйозно зацікавлені нафтопроводом “Одеса -Броди” та україно-російським газовим консорціумом.

Припускаємо, що США запропонують Україні форсу­вати її вступ до НАТО. Це означає, що за наявності політичної волі наша держава спроможна набути повноправного членства в Північноатлантичному альянсі впродовж найближчих трьох-чотирьох років.

Виходячи з вищевикладеного, логічно стверджувати, що сьогодні Росія не має жодних шансів стати членом ЄС чи НАТО, оскільки це суперечить фундаментальним геополітичним інтересам США. Отже, незалежно від ха­рактеру правлячого режиму, панівної ідеології, наяв­ності чи відсутності демократичних свобод, рівня еко­номічного розвитку та волі власне російського керівництва, Росія буде поза межами ЄС і НАТО доти, доки на світовій геополітичній арені домінуватимуть Сполучені Штати Америки. Сказане означає, що Україна у своїй зовнішній політиці мусить припинити практику безперспективної багатовекторності й розпочати рішу­чий рух на Захід.

Висновки

Нинішня війна в Іраку має виключно геополітичний характер і переслідує декілька цілей: захоплення нафто­вих родовищ, зміцнення американського долара і зав­дання випереджувального удару по франко-німецько-російському союзу, що зароджується в Європі.

Основне завдання США - взяти під свій контроль світовий видобуток та споживання нафти та значно об­межити її постачання в Європу.

Антиіракська коаліція, до якої ввійшов ряд євро­пейських держав, усупереч гострому незадоволенню Франції та Німеччини, має тимчасовий характер і ви­ключно тактичні цілі: отримати підтримку США при вступі в НАТО і ЄС. Зрозуміло, що відразу після фор­мального набуття членства в цих структурах частина нинішніх учасників коаліції перейде на франко-німецьку сторону.

Сказане не стосується ряду країн на сході Європи, які утворюють буферну зону між Росією та Німеччиною, а саме Польщі, Прибалтики, Румунії. Вони не мають шансів зберегти національний економічний та політич­ний суверенітет у Об'єднаній Європі без активної підтримки Сполучених Штатів. Водночас, саме ці країни становлять для США надзвичайне стратегічне значення. Оскільки існує обмаль можливостей утримати Угорщи­ну, Чехію і Словаччину в ареалі англо-американських впливів, у буферній зоні утворюється прогалина, яка робить увесь англо-американський план суцільною фікцією.

На нашу думку, саме ненадійність словацьких і угорських партнерів США створює для України виключ­но сприятливі умови в наявному геополітичному пасьянсі. Ми вважаємо, що перетворення нашої дер­жави в буферну зону між Росією та Європою, за умови активної економічної і політичної підтримки з боку США, є саме тим тактичним кроком, який дасть нам змогу протистояти російській економічній та політичній експансії і байдужості Європи найближчих 3-5 років. Саме такий невеличкий період украй необхідний Ук­раїні для того, щоб здійснити конституційну, кадрову, адміністративну і військову реформи, укріпити по­літичні партії та створити реальні кордони на сході й півночі нашої держави.

З огляду на вищесказане стає зрозумілим, що єди­ним гарантом політичного й економічного суверенітету України на наступні 3-5 років є збереження існуючих транспортних комунікацій - трубопроводів, ліній елект­ропередач, залізниці та чорноморських портів - у дер­жавній власності. Приватизація цих об'єктів, створення різного роду консорціумів чи СП загрожує національній безпеці нашої держави.

У разі, коли контроль за українськими транспортни­ми комунікаціями перейде в руки російсько-німецьких структур, слід чекати найсерйозніших катаклізмів, аж до розколу України на західну та східну частини. Як не па­радоксально, але ініціаторами розколу будуть не росіяни, що активно експлуатували цю тему після ви­борів 2002 р., а саме американці. Мета - створити з відколотої Західної України заслони на місці ненадійно­го пронімецького угорсько-словацького бар'єру.

Надзвичайна вага, якої надають США створенню пе­рехідних буферних держав між розширеним ЄС і Росією, створює виключно сприятливі передумови для вступу України в НАТО. На нашу думку, найближчим часом Вашингтон змушений буде активніше приступити до укріплення своїх зон впливу в Європі. Для України це означає сприяння з боку США у вступі до Північно­атлантичного альянсу, а також розв'язання з їх допомогою значної частини україно-російських проблем, які неминуче виникнуть при цьому.

ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС

25 січня 1904 р. сер Хелфорд Джон Маккіндер, професор географії Лондонського університету і ди­ректор Лондонської школи економіки, виступив на засіданні Королівського географічного товариства з доповіддю “Географічна вісь історії”. У цьому самому році доповідь була опублікована в “Географічному журналі”. У 1919-му і 1943 роках X. Д. Маккіндер повертався до своєї концепції, вносячи в неї певні корективи, однак головні її моменти залишилися незмінними. Протягом століття вона основою англо-американської доктрини стримування. Основні по­ложення зазначеної концепції такі:

  • Визначальним чинником в історичній та політичній долі народів є географічне положення їх держав.
  • Регіоном, який відіграє вирішальну роль у політиці та історії, є величезна внутрішня тери­торія Євразії - “історична вісь історії” (у 1915 р. Д. Фейргрів назвав її “хартлендом” - серцеви­ною Землі).
  • Спочатку під хартлендом X. Маккіндер розумів Російську імперію, пізніше (в статті The round world and the winning of the peace, 1943) до сер­цевинної землі він зараховував пустелі Централь­ної Азії, Сахару, Арктику, субарктичні зони Сибіру і Північної Америки. Водночас землі Східного Сибіру за Єнісеєм X. Маккіндер із хартленду вилучив.
  • 3 глобального погляду в центрі світу лежить Євразія, усередині якої міститься серце землі - heartland.
  • Береговий простір хартленду має назву внутрішній півмісяць, який, за Маккіндером, є зоною найбільш активного розвитку цивілізації. Зовнішній півмісяць - це материки і острови поза Євразійським континентом.
  • Як і більшість геополітиків, Маккіндер поділяв цивілізації на острівні та материкові.
  • Концепція відображала традиційну імперську політику Великобританії, суть якої полягала в підтримці такого балансу сил в Євразії, що уне­можливлював появу сили, яка б загрожувала мо­гутності Британії. Таким чином, основне завдан­ня британської зовнішньої політики X. Маккіндер бачив у створенні тиску зовнішнього півмісяця на внутрішній, аби не дозволити приморським дер­жавам приєднатися до хартленду.
  • Хто править хартлендом - править Світовим ост­ровом (Євразією), а хто править Євразією - пра­вить світом. А тому зовнішня політика Британії має бути націлена на те, щоб чинити максимальні перешкоди виникненню Євразійського Союзу, тобто союзу Німеччини і Росії.
  • Для цього, за твердженням X. Маккіндера, потрібно утворити та всіляко підтримувати блок незалежних буферних держав, які б розділяли Німеччину і Росію.
  • І, нарешті, від останніх слід відрізати країни ма­лого півмісяця, які належать до Середземно­морського, Балтійського і Чорноморсько-Каспій-ського регіонів, що дасть змогу ізолювати Росію від незамерзаючих морів.

Незважаючи на те, що концепція X. Маккіндера протягом 40 років зазнавала істотних змін, чи не єдиною темою, яка незмінно перекочовувала з однієї його роботи в іншу, була теза про неприйнятність для стратегічної політики Британії євразійського німецько-російського союзу. Зрештою, варто нагада­ти, що в 1919-1920 рр. X. Маккіндер був верховним комісаром Антанти в окупованій Україні, брав участь у підготовці Версальського мирного договору і добре розумів значення т.зв. лімітрофних (буферних) держав для безпеки Британії. Слід також підкресли­ти, що на відміну від України, яка робить лише перші кроки у глобальній стратегічній грі й мало обізнана навіть із азами світової геополітичної кла­сики, консервативні англосаксонські політики не ли­ше знають роботи Хелфорда Маккіндера, а й засто­совують їх на практиці.

Незважаючи на внутрішню несуперечливість і логічність, концепція X. Маккіндера не дістала ши­рокого визнання на батьківщині, однак мала знач­ний вплив на розвиток світової геополітики. На­приклад, можна без застережень стверджувати, що нинішня глобальна стратегія стримування США, найяскравішим представником якої є доктор 3. Бжезинський, цілковито базується на спадщині англійського географа сера Хелфорда Джона Маккіндера.

Цей стислий історичний екскурс зроблено для того, щоб показати реально існуючу спадковість англосаксонської геостратегії, а відтак ясніше поба­чити події в Європі та світі, пов'язані з Іракською війною.

 


 Зокрема, найбільший із контрактів – на боротьбу з пожежами на нафтових свердловинах – сьогодні оцінено у 7 млрд. доларів. Цей підряд отримала фірма “Kellog, Brown & Root” – підрозділ “Halliburton”, компанії, яку колись очолював віце-президент Дік Чейні. Як стверджує британське видання “The Guardian”, контракт було видано під умову, підписану урядом з KBR ще в грудні 2001 року. – David Teather. Jobs for the boys: the reconstruction billions. – http://www.guardian.co.uk/Iraq/Story/0,2763,937108,00.phpl.

 Див.: Росія домовляється з Європейським Союзом про можливість використання євро у своїх економічних відносинах // La Vanguardia, 18.05.2001 р.

За деякими даними, йдеться про активи розміром у 200 – 300 млрд. доларів.

Авторство цього терміна належить американському вченому, фахівцю з макросоціології та геополітики Рендалу Коллінзу.




читайте також:
16.04.2008 "Так нам и НАТО. Украине в альянсе не место! Его уже почти заняла Россия"
12.02.2008 "Тегеранские зарисовки"
22.11.2007 "Тбіліська криза"
13.11.2007 "БІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ В РУКАХ ТЕРОРИСТІВ? ЩОДО "ЗНИКНЕННЯ" ЧУМНИХ БАКТЕРІЙ З ОДНІЄЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛАБОРАТОРІЇ"
11.10.2007 "Тбилисский кризис"
Стратегічна панорама
Стратегічна Панорама   Національний інститут проблем міжнародної безпеки видає щоквартальний науково-аналітичний збірник "Стратегічна Панорама".

 

Спеціалізована Вчена Рада
Постановою президії ВАК від 12 березня 2008 р. № 14-08/3 в інституті створено спеціалізовану вчену раду Д26.723.01 із правом приймати до розгляду та проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук зі спеціальностей:

21.01.01 – Основи національної безпеки держави
(паспорт перелiк питань);

21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави;

21.03.02 – регіональна безпека держави;

21.03.03 – геополітика

21.04.01 – Eкономічна безпека держави
(паспорт перелiк питань);

Головою спецради призначено д.філос.н, професора М. А. Ожевана, ученим секретарем спецради - к.політ.н. Т. С. Стародуб.

Видання

Публікації

Моніторинг